Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.03.2020 року у справі №316/1738/19

Ухвала

Іменем України

31 березня 2020 року

м. Київ

справа № 316/1738/19

провадження № 61-5015ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю.

В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 14 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Підприємство комунальної власності" Енергодарської міської ради, Енергодарської міської ради Запорізької області, про стягнення заробітної плати, не виплаченої при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального підприємства (далі - КП) "Підприємство комунальної власності" Енергодарської міської ради, Енергодарської міської ради Запорізької області, про стягнення заробітної плати не виплаченої при звільненні та просила суд стягнути з КП "Підприємство комунальної власності" Енергодарської міської ради на свою користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 18 198,83 грн, зобов'язати Енергодарську міську раду Запорізької області профінансувати кошти КП "Підприємство комунальної власності" Енергодарської міської ради для здійснення розрахунків з нею у розмірі 18 198,83 грн.

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 05 листопада 2019 року у складі судді Куценка М. О. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з КП "Підприємство комунальної власності" Енергодарської міської ради на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 18 198,83 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення в частині стягнення заробітної плати звернуто до негайного виконання.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 14 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 05 листопада 2019 року - без змін.

У березні 2020 року до Касаційного цивільного Суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 14 лютого 2020 року, в якій вона, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати в частині відмови від виконання зобов'язань Енергодарської міської радої Запорізької області щодо фінансування з міського бюджету КП "Підприємство комунальної власності" Енергодарської міської ради для здійснення розрахунків з нею по заробітній платі та зобов'язати Енергодарську міську раду Запорізької області профінансувати кошти КП "Підприємство комунальної власності" Енергодарської міської ради для розрахунків з нею у розмірі 18 198,83 грн.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пунктів 1, 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у даній справі щодо вимоги майнового характеру (стягнення заборгованості із заробітної плати) становить 18 198,83 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн * 100 = 210 200 грн).

Отже, зазначена справа на підставі вимог закону відноситься до малозначних.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу немайнового характеру щодо зобов'язання Запорізької області профінансувати кошти КП "Підприємство комунальної власності" Енергодарської міської ради для здійснення розрахунків з нею.

Малозначна справа є такою з огляду на свої властивості, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків також не встановив.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи та наявність чіткої й незмінної судової практики, а також значення справи для сторін і суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Ураховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 14 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Підприємство комунальної власності" Енергодарської міської ради, Енергодарської міської ради Запорізької області, про стягнення заробітної плати, не виплаченої при звільненні, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк