Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 28.01.2019 року у справі №473/4414/18

Ухвала

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 473/4414/18

провадження № 61-134ск21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Кучерова Ганна Анатоліївна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частки нежитлового приміщення та переведення прав та обов'язків покупця,

ВСТАНОВИВ:

У листопада 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частки нежитлового приміщення та переведення прав та обов'язків покупця.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що 01 липня 2012 року між ним та ОСОБА_6 було укладено договір оренди нежитлового приміщення, площею 68 кв. м, що розташоване на АДРЕСА_1, строком на 35 місяців. Договір було укладено у письмовій формі.

Після смерті ОСОБА_6 його дружина ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом. Таким чином до ОСОБА_3 перейшли всі права та обов'язки спадкодавця, в тому числі і щодо спірного договору.

У жовтні 2018 року до нього звернулась відповідач ОСОБА_1 по справі та повідомила про те, що вона придбала орендоване приміщення.

Зазначав, що пунктом 2.4 договору оренди встановлено, що орендар має переважне право купівлі-продажу приміщення після виготовлення орендодавцем необхідних документів.

Враховуючи вищенаведене та посилаючись на вимоги частини 2 статті 777 ЦК України просив визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частки нежитлового приміщення, що знаходиться на АДРЕСА_1, укладений 09 жовтня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, перевести на нього права та обов'язки покупця по договору купівлі-продажу 1/2 частки нежитлового приміщення, що знаходиться на АДРЕСА_1, укладений 09 жовтня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 листопада 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та наступною ухвалою від 29 листопада 2018 року задоволено заяву позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову та накладено арешт на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 до розгляду справи по суті та вступу в законну силу рішення суду.

03 грудня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3, про визнання орендаря таким, що втратив переважне право на придбання орендованого майна.

04 грудня 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, який було змінено шляхом надання 19 січня 2019 року нової редакції, до ОСОБА_2 про визнання договору оренди нежитлового приміщення нікчемним.

Вказані зустрічні позови ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 лютого 2019 року прийнято до провадження та об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 лютого 2019 року до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору залучено: ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватного нотаріуса Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Кучерову Г.

А.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 лютого 2019 року задоволено заяву позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі № 473/4414/18 та заборонено іншим особам вчиняти будь-які дії стосовно нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 площею 68 кв. м, яке перебуває в користуванні ОСОБА_2 на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 01 липня 2012 року, а саме проведення будь-якого ремонту, вивіз матеріальних цінностей до розгляду справи по суті та вступу в законну силу рішення суду.

21 лютого 2019 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання договору оренди нежитлового приміщення недійсним, який ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 лютого 2019 року був повернутий позивачу.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 07 квітня 2020 року заяву ОСОБА_3 про заміну одного заходу забезпечення позову іншим задоволено частково та допущено заміну заходу забезпечення позову, визначеного ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області 29 листопада 2018 року, а саме з накладення арешту на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 на заборону ОСОБА_1 здійснювати дії по відчуженню нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 до розгляду справи по суті та вступу в законну силу рішення суду.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 17 серпня 2020 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3, про визнання орендаря таким, що втратив переважне право на придбання орендованого майна та ухвалою цього ж суду від 15 жовтня 2020 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору оренди нежитлового приміщення нікчемним залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 257 ЦПК України.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 листопада 2020 року закрито провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_4, приватний нотаріус Кучерова Г. А. та ОСОБА_5, про визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частки нежитлового приміщення та переведення прав та обов'язків покупця.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжитті ухвалою суду від 06 лютого 2019 року по заяві позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову по цивільній справі № 473/4414/18, відповідно до якої було заборонено іншим особам вчиняти будь-які дії стосовно нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 площею 68 кв. м, яке перебуває в користуванні ОСОБА_2 на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 01 липня 2012 року, а саме проведення будь-якого ремонту, вивіз матеріальних цінностей до розгляду справи по суті та вступу в законну силу рішення суду.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжитті ухвалою суду від 07 квітня 2020 року, відповідно до якої було допущено заміну заходу забезпечення позову, визначеного ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області 29 листопада 2018 року, а саме з накладення арешту на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 на заборону ОСОБА_1 здійснювати дії по відчуженню нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 до розгляду справи по суті та вступу в законну силу рішення суду.

Повернуто ОСОБА_2 з державного бюджету судовий збір в сумі 3 018 грн, сплаченого згідно квитанції № 22 від 12 листопада 2018 року.

Закриваючи провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача стосуються лише договору купівлі-продажу нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, який був укладений між продавцями ОСОБА_5, ОСОБА_3 та покупцем ОСОБА_1 09 жовтня 2018 року за реєстровим № 1102. Саме укладенням вказаного договору відповідачами були порушені права позивача, як орендаря, який користувався вказаним приміщенням та мав на його думку переважне право на його купівлю.

А оскільки договір купівлі-продажу, який оспорює позивач на сьогодні є розірваним, та правовідносини, які порушували права позивача припинилися, тому є підстави для закриття провадження по справі оскільки відсутній предмет спору.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 листопада 2020 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції належно не дослідив матеріали справи, зробив передчасний та помилковий висновок про закриття провадження, що призвело до неправильного вирішення питання та постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі та доступу до суду.

Суд першої інстанції закриваючи провадження у справі, не врахував, що навіть у випадку розірвання договору за згодою його сторін, будь-яка із сторін або інша заінтересована особа не позбавлена права доводити недійсність договору та повернення їх у попередній юридичний стан без урахування наслідків, які утворились з моменту початку дії договору до набрання законної сили рішення суду про визнання його недійсним.

28 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року у зазначеній вище справі.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а ухвалу суду першої інстанції залишити в силі.

Дослідивши касаційну скаргу ОСОБА_1 колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого.

Пунктом 2 частини 1 статті 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі якщо відсутній предмет спору.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Проте поняття "юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття "спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами договору про припинення (розірвання) такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Суд першої інстанції закриваючи провадження у справі, не врахував, що навіть у випадку розірвання договору за згодою його сторін, будь-яка із сторін або інша заінтересована особа не позбавлена права доводити недійсність договору та повернення їх у попередній юридичний стан без урахування наслідків, які утворились з моменту початку дії договору до набрання законної сили рішення суду про визнання його недійсним.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, суд першої інстанції не встановив усіх обставин справи у спірних правовідносинах, що призвело до постановлення помилкової ухвали, яка скасована апеляційним судом з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування судом апеляційної інстанції положень частини 1 статті 379 ЦПК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частинами 5 та 6 статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частинами 4 , 5 та 6 статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватний нотаріус Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області Кучерова Ганна Анатоліївна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частки нежитлового приміщення та переведення прав та обов'язків покупця - відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко