Ухвала

Іменем України

22 січня 2020 року

м. Київ

справа № 237/3566/17

провадження № 61-22141ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

третя особа - приватний нотаріус Київського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Мальцевої Є. Є., Пономарьової О. М.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа -приватний нотаріус Київського нотаріального округу Лазарєва Л. І., про стягнення боргу за договором позики та визнання заяви недійсною.

Позов обґрунтовано тим, що 05 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала від нього позику в розмірі 22 516 500,00 грн, що за курсом Національного банку України на день укладання договору складало 850 000,00 дол. США, із строком повернення до 01 грудня 2017 року. Зазначений договір позики був посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. Для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за договором позики, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 05 березня 2016 року було укладено договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_3 поручився за виконання ОСОБА_2 її обов'язку за договором позики грошей від 05 березня 2016 року на суму 850 000,00 дол. США, а також за інші договори позики, які можуть бути укладені в наступному між боржником та кредитором. Крім того, для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 вимог щодо своєчасного повернення позики, 05 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого іпотекодавець ОСОБА_2 передала в іпотеку іпотекодержателю ОСОБА_1 належну їй на праві власності квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку з чим нотаріусом було накладено заборону на відчуження зазначеної квартири. У березні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до нього з пропозицією подати нотаріусу заяву про зняття заборони з іпотечної квартири, пообіцяла продати квартиру, яка була предметом іпотеки, а отримані від продажу квартири гроші повернути йому в рахунок боргу за договором позики. Крім того, ОСОБА_2 звернула увагу, що в тексті договору позики від 05 березня 2016 року допущено помилку, а саме позикодавцем в договорі значиться ОСОБА_2, яка фактично є позичальником, а позичальником зазначений ОСОБА_1, який фактично є позикодавцем. З метою виправлення помилки в договорі, відповідачка ОСОБА_2 запропонувала звернутися до нотаріуса та формально припинити позику з подальшим поновленням впродовж декількох днів договору позики на тих самих умовах. 07 березня 2017 року вони звернулись до приватного нотаріуса Лазарєвої Л. І. для нотаріального посвідчення заяви, в якій він заявляє, що розрахунок між ним та ОСОБА_2 по договору позики від 05 березня 2016 року проведено повністю та просить зняти заборону на відчуження квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Проте, жодних коштів у рахунок виплати боргу за договором позики від 05 березня 2016 року ОСОБА_2 йому не передавалось, після продажу квартири ОСОБА_2 також борг повернуто не було. Після зміни позовних вимог просив визнати недійсною заяву від 07 березня 2017 року, згідно з якою розрахунок між ним та ОСОБА_2 проведено повністю; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 березня 2017 року, індексний номер 34174027, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І.; визнати діючим (неприпиненим) договір позики від 05 березня 2016 року, укладений між ним та ОСОБА_2; визнати діючим (неприпиненим) іпотечний договір, укладений між ним та ОСОБА_2, предметом якого є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; поновити запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта про іпотечний договір, укладений між ним та ОСОБА_2, предметом якого є вищевказана квартира.

Заочним рішенням Мар'їнського районного суду Донецької області від 10 травня 2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволено. Визнано недійсною заяву від 07 березня 2017 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І., згідно з якою розрахунок між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за договором позики від 05 березня 2016 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. та зареєстровано в реєстрі за № 537 проведено повністю. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 березня 2017 року, індексний номер 34174027, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. Визнано діючим (неприпиненим) договір позики від 05 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2; визнано діючим (неприпиненим) іпотечний договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. та зареєстрований в реєстрі за № 537.

Визнано діючим (неприпиненим) іпотечний договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, предметом якого є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. та зареєстрований в реєстрі за № 538. Поновлено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта про іпотечний договір, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, предметом якого є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. та зареєстрований в реєстрі за № 538.

Зазначене рішення оскаржив у апеляційному порядку представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просив рішення суду скасувати та направити справу для розгляду за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Постановою Донецького апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 задоволено. Заочне рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 10 травня 2018 року скасовано, справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики направлено для розгляду за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у вищевказаній справі, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати частково та залишити в силі заочне рішення Мар'їнського районного суду Донецької області від 10 травня 2018 року в частині вимог про визнання недійсною заяви від 07 березня 2017 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І., згідно з якою проведено повністю розрахунок між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за договором позики від 05 березня 2016 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лазарєвою Л. І. та зареєстровано в реєстрі за № 537; визнання діючим (неприпиненим) договору позики від 05 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 В іншій частині просить постанову Донецького апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року залишити без змін.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, оскільки позовні вимоги щодо визнання дійсними заяви про проведення повного розрахунку за договором позики та самого договору позики не стосуються нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, тому ці вимоги правильно розглянуто судом першої інстанції за правилами загальної підсудності. Крім того, заявник підкреслює, що зазначені позовні вимоги не зачіпають права, свободи та інтереси апелянта ОСОБА_4, оскільки останній не є стороною договору позики.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків до 20 січня 2020 року, але не більше десяти днів з дня вручення цієї ухвали, а саме сплатити судовий збір у розмірі 384,20 грн.

У грудні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зокрема квитанція від 26 грудня 2019 року № 876 про сплату судового збору у розмірі 384,20 грн.

У січні 2020 року ОСОБА_1 надав до Верховного Суду додаткові пояснення до касаційної скарги.

Таким чином недоліки касаційної скарги усунуто, проте у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 Цивільно-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Відповідно до частини 5 статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.

Разом із тим, як зазначено у частині 5 статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначеного судового рішення.

У відповідності до частини 1 статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 1 статті 30 ЦПК України передбачено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.

Тлумачення частин 5 та 16 статті 28, частини 1 статті 30 ЦПК України свідчить, що правила підсудності справ за вибором позивача не поширюються на позови, які підлягають пред'явленню за правилами виключної підсудності.

Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один із яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 травня 2019 року у справі №161/19658/18.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та направляючи справу для розгляду до суду за встановленою підсудністю, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дана позовна заява підсудна Печерському районному суду м. Києва, крім того спір у цій справі впливає на права та обов'язки особи, яку до участі у справі залучено не було, у зв'язку з чим її позбавлено процесуального права надати пояснення та заперечення проти позову.

Згідно з частиною 3 статті 53 ЦПК України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов'язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред'явити вимоги до сторони, така сторона зобов'язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви повинні бути додані докази про направлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява (частина 1 статті 54 ЦПК України).

Апеляційним судом установлено, що предметом спору у цій справі є, серед іншого: визнання неприпиненим іпотечного договору укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, предметом якого є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; поновлення запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта про іпотечний договір, таскасування рішення та поновлення запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта про іпотечний договір.

Місцезнаходження вказаного нерухомого майна, що є предметом договору іпотеки за адміністративним поділом відноситься до Печерського районного суду м. Києва.

Таким чином, дана вимога стосується прав на об'єкт нерухомого майна, а тому підсудність цього спору повинна визначатися за правилами, встановленими статтею 30 ЦПК України.

Так як нерухоме майно, яке є предметом спірного іпотечного договору, який у свою чергу був укладений для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за спірним договором позики, територіально розташоване у Печерському районі м. Києва, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вказана справа підсудна Печерському районному суду м. Києва.

Посилання в касаційній скарзі на те, що позовна заява містить також вимоги до яких не відноситься виключна підсудність, не спростовують висновків апеляційного суду, оскільки інші заявлені вимоги, підсудність яких визначається за загальними правилами, підлягають розгляду судом, який визначається згідно з правилом виключної підсудності

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.

За таких обставин, оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, постановленим з додержанням норм процесуального права, правильне застосування норм права є очевидним, а підстави для його скасування відсутні.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 і 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лазарєва Людмила Іванівна, про стягнення боргу за договором позики та визнання заяви недійсною, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик