Ухвала

18 грудня 2019 року

м. Київ

справа №638/22396/14-ц

провадження № 61-23099св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),

Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство закритого типу "Гея",

відповідачі: ОСОБА_1, товариство з обмеженою відповідальністю "Арма Факторинг", публічне акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль",

третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Макушева Наталія Віталіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства закритого типу "Гея" на рішення Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року в складі колегії суддів:

Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року акціонерне товариство закритого типу "Гея" (далі -

АТ ЗТ "Гея") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Макушева Н. В., про визнання договору про відступлення прав недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 19 липня 2006 року між акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" (далі - АППБ "Аваль"), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль" (далі -

ПАТ "Райффайзен банк Аваль") та фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/02/3-1223-06, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 297 000 доларів США, з фіксованою процентною ставкою 13 % річних, строком до 19 липня 2016 року.

У той же день на забезпечення виконання указаних зобов'язань між банком та АТЗТ "Гея" в особі громадянки ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 014/02/3-1223/1-06, предметом якого є нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля літ. "А-2", загальною площею 2 232,4 кв. м, розташована у будинку

АДРЕСА_1.

Внаслідок неналежного виконання ФОП ОСОБА_2 своїх кредитних зобов'язань виникла заборгованість у розмірі 270 220,25 доларів США (2 159 870,46 грн) та у рахунок погашення якої рішенням Господарського суду Харківської області від 24 січня 2013 року звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 19 липня 2006 року № 014/02/3-1223/1-06.

Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Встановлено початкову ціну продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів - 3 802 939 грн. На підставі указаного рішення суду Господарським судом Харківської області 05 лютого 2013 року видано наказ про примусове виконання такого рішення суду.

28 листопада 2014 року між та публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" (далі - ПАТ "КБ "Хрещатик") укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ПАТ "Райффайзен банк Аваль" відступило ПАТ "КБ "Хрещатик" право вимоги за кредитним договором від 19 липня 2006 року № 014/02/3-1223-06 та договором іпотеки від 19 липня 2006 року № 014/02/3-1223/1-06.

Того ж дня між ПАТ "КБ "Хрещатик" та товариством з обмеженою відповідальністю "Арма Факторинг" (далі - ТОВ "Арма Факторинг") укладено договори факторингу № 06-10-14 та відступлення прав за договором іпотеки, відповідно до умов якого ПАТ
"КБ "Хрещатик" відступило ТОВ "Арма Факторинг" право вимоги за кредитним договором від 19 липня 2006 року № 014/02/3-1223-06 та договором іпотеки від 19 липня 2006 року № 014/02/3-1223/1-06.

За договором комісії від 27 листопада 2014 року № 27/1114, укладеним з ТОВ "Арма Факторинг", право на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором № 014/02/3-1223-06 та договором іпотеки від 19 липня 2006 року № 014/02/3-1223/1-06 набув ОСОБА_1.

На підставі договору відступлення прав від 28 листопада 2014 року право вимоги ТОВ "Арма Факторинг" щодо придбання права вимоги за кредитним договором № 014/02/3-1223-06 та договором іпотеки від 19 липня 2006 року № 014/02/3-1223/1-06 відступлено на користь фізичної особи ОСОБА_1, який направляв на адресу позивача повідомлення про порушення і вимогу про усунення порушеного основного зобов'язання, а саме - сплати заборгованості у загальному розмірі 352 914,40 доларів США. Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н. В. за реєстровим № 1476.

Позивач вважав, що визначена у повідомленні сума боргу в розмірі 352 914,40
доларів США є безпідставною, оскільки документів щодо збільшення заборгованості до ФОП ОСОБА_2 за кредитним договором від 19 липня 2006 року № 014/02/3-1223-06 не надходило; сам ОСОБА_1 змінив спосіб реалізації предмета іпотеки, встановлений рішенням суду; уступка прав стягувача за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена.

З урахуванням викладеного, АТЗТ "Гея" просило суд визнати договір про відступлення прав від 28 листопада 2014 року, укладений між ТОВ "Арма Факторинг" та фізичною особою ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н. В. за реєстровим № 1476, недійсним та скасувати у державному реєстрі іпотек запис щодо заміни іпотекодержателя.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 січня 2014 року до участі у даній справі залучено співвідповідачів ТОВ "Арма Факторинг" та ПАТ "Райффайзен банк Аваль".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір відступлення прав від 28 листопада 2014 року, укладений між ТОВ "Арма Факторинг" та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н. В. за реєстровим № 1476, на підставі якого були відступлені права вимоги за кредитним договором № 014/02/3-1223-06, укладеним між АППБ "Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен банк Аваль" та ФОП ОСОБА_2, та договором іпотеки від 19 липня 2006 року № 3/1223/01-06, укладений між АТЗТ "Гея" та АППБ "Аваль", посвідченим 19 липня 2006 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Л. М., за реєстровим № 3611.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що фізична особа громадянин України ОСОБА_1 не є юридичною особою, не включений до реєстру фінансових або банківських установ, не має ліцензії на здійснення відповідно діяльності, зокрема і щодо факторингових операцій. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову в частині щодо скасування документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію речового права, вважав, що скасування такого документу є підставою для скасування запису про державну реєстрацію, проте вимог щодо скасування у Державному реєстрі іпотек відповідного запису позивачем не заявлено.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 09 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що договір від 28 листопада 2014 року щодо заборгованості за кредитним договором та договором іпотеки від 19 липня 2006 року № 014/02/3-1223-06, укладений між ТОВ "Арма Факторинг" та фізичною особою ОСОБА_1, є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2017 року АТ ЗТ "Гея" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що фізична особа ОСОБА_1 не може бути стороною договору факторингу, оскільки він не є юридичною особою, не включений до реєстру фінансових або банківських установ, не має ліцензії на здійснення відповідної діяльності, зокрема щодо факторингових операцій. Заявник вважав, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи судом апеляційної інстанції та помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2017 року вказану цивільну справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

До Верховного Суду передано дану цивільну справу.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з таких мотивів.

Суди встановили, що 19 липня 2006 року між АППБ "Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен банк Аваль", та ФОП ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/02/3-1223-06, відповідно до умов якого, остання отримала кредит у розмірі 297 000 доларів США, з фіксованою процентною ставкою 13 % річних, строком повернення - 19 липня 2016 року.

У цей же день на забезпечення виконання зобов'язань за указаним кредитним договором між банком та АТЗТ "Гея" у особі громадянки ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 014/02/3-1223/1-06, предметом якого є нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля літ. "А-2", загальною площею 2 232,4 кв. м, розташована у будинку АДРЕСА_1. Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Олійник Л. М. за реєстровим № 3611.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24 січня 2013 року позов ПАТ "Райффайзен банк Аваль" задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 19 липня 2006 року № 014/02/3-1223/1-06 на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю літ. "А-2", загальною площею 2 232,4 кв. м, розташовану в будинку АДРЕСА_1 у рахунок погашення заборгованості, яка виникла у ФОП ОСОБА_2 за кредитним договором від 19 липня 2006 року № 014/02/3-1223-06 у розмірі 270 220,25 доларів США, що станом на 04 жовтня 2012 року за курсом Національного Банку України еквівалентно 2 159 870,46 грн), яка складалася із: заборгованості за кредитом - 251 096,79 доларів США (2 007 016,64 грн); заборгованості за відсотками за користування кредитом - 8 294,43 долари США (66 297,38 грн); заборгованості за пенею за порушення строку погашення тіла кредиту - 10 295 доларів США 02 центи (82 288,09 грн); заборгованості за пенею за порушення строку погашення відсотків - 534,01 доларів США (4 268,34 грн).

Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Встановлено початкову ціну продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів - 3 802 939 грн.

Указане рішення суду набрало законної сили 24 січня 2013 року.

На підставі указаного рішення суду видано Наказ про примусове виконання рішення від 05 лютого 2013 року.

28 листопада 2014 року між ПАТ "Райффайзен банк Аваль" та

ПАТ "КБ "Хрещатик" укладено договір факторингу, відповідно до умов якого

ПАТ "Райффайзен банк Аваль" передало ПАТ "КБ "Хрещатик" право вимоги за кредитним договором від 19 липня 2006 року № 014/02/3-1223-06.

Того ж дня між тими ж сторонами укладено договір про відступлення прав, відповідно до умов якого ПАТ "Райффайзен банк Аваль" відступило

ПАТ "КБ "Хрещатик" право вимоги щодо заборгованості за договором іпотеки від 19 липня 2006 року № 014/02/3-1223/1-06. Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н. В. за реєстровим № 1470.

28 листопада 2014 року між ПАТ "КБ "Хрещатик" та ТОВ "Арма Факторинг" укладено договір факторингу № 06-10-14, відповідно до умов якого

ПАТ "КБ "Хрещатик" передало ТОВ "Арма Факторинг" право вимоги за кредитним договором від 19 липня 2006 року № 014/02/3-1223-06.

Разом з тим того ж дня між тими ж сторонами укладено договір відступлення прав, відповідно до умов якого право вимоги ПАТ "Хрещатик" щодо заборгованості за договором іпотеки від 19 липня 2006 року № 014/02/3-1223/1-06 відступлене на користь ТОВ "Арма Факторинг". Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н. В. за реєстровим № 1473.

За договором комісії від 27 листопада 2014 року № 27/1114, укладеним з

ТОВ "Арма Факторинг", право на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором № 014/02/3-1223-06 та договором іпотеки

від 19 липня 2006 року № 014/02/3-1223/1-06 набув ОСОБА_1

28 листопада 2014 року між ТОВ "Арма Факторинг" та ОСОБА_1 укладено договір відступлення прав, відповідно до умов якого право вимоги ТОВ "Арма Факторинг" щодо придбання права вимоги за кредитним договором № 014/02/3-1223-06 та договором іпотеки від 19 липня 2006 року № 014/02/3-1223/1-06 відступлене на користь фізичної особи ОСОБА_1, який направляв на адресу позивача повідомлення про порушення і вимогу про усунення порушеного основного зобов'язання, а саме - сплати заборгованості у загальному розмірі 352 914,40 доларів США. Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Макушевою Н. В. за реєстровим № 1476.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що договір від 28 листопада 2014 року щодо заборгованості за кредитним договором та договором іпотеки від 19 липня 2006 року № 014/02/3-1223-06, укладений між ТОВ "Арма Факторинг" та фізичною особою ОСОБА_1, є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним.

Згідно із частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина 2 статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів". З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний ", "є недійсним".

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 вказано, що "ураховуючи, що спірні зобов'язання випливають з кредитного договору, укладеного кредитною спілкою з ОСОБА_9, надання кредитних коштів здійснено за рахунок об'єднання грошових внесків членів кредитної спілки, такі зобов'язання тісно пов'язані з особою кредитора і в силу положень статті 515 ЦК України заміна кредитора у таких зобов'язаннях не допускається, то немає правових підстав для задоволення позовних вимог про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки відступлення права вимоги не спричиняє правових наслідків".

Як наслідок, незважаючи на встановлення на рівні ЦК України текстуальної нікчемності, у постановах Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 та від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15 Верховним Судом України було використано конструкцію "віртуальної" нікчемності (коли на рівні закону відсутня вказівка про нікчемність правочину, але за допомогою тлумачення робиться висновок про те, що правочин не породжує правових наслідків і це дозволяє не застосовувати відповідний правочин, для регулювання відносин сторін).

Тобто, у постановах Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 та від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15 відбулося незастосування умов договору, на підставі якого було відступлено право вимоги за кредитним договором, без визнання його недійсним та за відсутності вказівки норми закону про його нікчемність.

Такий підхід Верховного Суду України не відповідає розумінню нікчемного правочину, закріпленого в ЦК України. Оскільки на рівні норм ЦК України, Закону України "Про кредитні спілки" або іншого закону відсутня вказівка про нікчемність правочину про відступлення права вимоги за кредитним договором, вчиненого кредитною спілкою.

Підставою для прийняття справи № 465/646/11 на розгляд Великої Палати Верховного Суду була необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо відступлення кредитними спілками права вимоги за кредитними договорами.

Проте, висновком Великої Палати Верховного Суду щодо відступлення кредитними спілками права вимоги за кредитними договорами є те, що фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі послуги надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки; або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов'язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб'єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа з погодження Національного банку України.

Розділ І книги п'ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.

Так, відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Випадки, коли не допускається заміна кредитора, визначені статтею 515 ЦК України, за якою заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема, у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 514 ЦК України).

Відступлення прававимоги єправочином (договором), на підставіякого старийкредитор передаєсвої права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав новому кредитору, а новийкредитор приймаєці праваі зобов'язується абоне зобов'язується їхоплатити. Відступленняправа за своєюсуттю означаєдоговірну передачузобов'язальнихвимог первісногокредитора новомукредитору.

Цей договір може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надбання замість отриманого права вимоги. У такому випадку на відносини цесії поширюється положення про договір купівлі-продажу, оскільки частиною 3 статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.

Договір про відступлення прав укладено з ОСОБА_1 у зв'язку із укладенням між ТОВ "Арма факторинг" (комісіонером) та ОСОБА_1 (комітентом) договору комісії № 27/1114 на вчинення правочинів щодо придбання права вимоги за кредитним договором та договором забезпечення. При цьому до укладення договору відступлення права вимоги з ОСОБА_1 відступлення прав за договорами факторингу відбулось на підставі відповідних договорів, укладених також між ПАТ "Райффайзен банк Аваль" та ПАТ "КБ "Хрещатик ", між ПАТ КБ "Хрещатик" та ТОВ "Арма Факторинг". Указані договори позивачем в установленому законом порядку не оскаржувались.

Таким чином, кредитор уступив новому кредитору право стягнути з боржника відповідні грошові кошти.

У цих правовідносинах необхідно розрізняти право набувача за договором відступлення прав вимоги вимагати виконання зобов'язань в розмірі та обсязі на момент укладення цього договору, з його правом у подальшому виконувати та отримувати доходи за договором без відповідного статусу фінансової установи.

Отже, для укладення договорів, подібних до спірного договору, покупець права вимоги не повинен обов'язково мати статус фінансової установи.

У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду України (постанова Верховного Суду України від 02 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15 та від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59цс15) та постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, від 22 листопада 1995 року).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, від 21 жовтня 2013 року).

Тому колегія суддів також вважає, що очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спорах щодо відступлення права вимоги за кредитним договором за участю фізичної особи, для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Керуючись статтями 403,404, підпунктом 7 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 638/22396/14-ц за позовом акціонерного товариства закритого типу "Гея" до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю "Арма Факторинг", публічного акціонерного товариства "Раййфайзен банк Аваль", третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Макушева Наталія Віталіївна, про визнання договору про відступлення прав недійсним, за касаційною скаргою акціонерного товариства закритого типу "Гея" на рішення Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2017 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун

В. П. Курило