Ухвала

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 757/44631/19

провадження № 61-4195св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В., Хопти С.

Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Верховна Рада України,

представник Верховної Ради України - Шумар Вікторія Юріївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Верховної Ради України на постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року у складі колегії суддів: Пікуль А. А., Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державної казначейської служби України, Верховної Ради України про відшкодування шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 травня 2019 року задоволено його позов до Верховної Ради України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Вища рада правосуддя, та визнано незаконною і скасовано Постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 № 1616-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України у зв'язку з порушенням присяги судді.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу Верховної Ради України залишено без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 травня 2018 року - залишено без змін.

Вказував, що йому завдано матеріальну і моральну шкоду в результаті прийняття Верховною Радою України вказаної постанови. Зокрема, при обрахуванні розміру збитків він виходив зі свого права на отримання відшкодування упущеної вигоди у розмірі неотриманої суддівської винагороди, неотриманої невикористаної щорічної оплачуваної відпустки, неотриманої допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, неотриманої невикористаної додаткової відпустки за період з 07 жовтня 2016 року по 02 серпня 2019 року на загальну суму 1 660 047,24 грн.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України на відшкодування майнової шкоди, завданої органом державної влади - Верховною Радою України, 1 660 047,24 грн шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України списати вказані кошти зі спеціально визначеного для цього рахунку Державного бюджету України для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи службовими особами, та стягнути з Державного бюджету України на відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади - Верховною Радою України, 1 000 000,00 грн шляхом зобов'язання Державної казначейської служби України списати вказані кошти зі спеціального визначеного для цього рахунку Державного бюджету України для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи службовими особами.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21 листопада 2019 року у складі судді Литвинової І. В. задоволено заяву представника Верховної Ради України - Шумар В. Ю. про закриття провадження у справі.

Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Верховної Ради України про відшкодування шкоди.

Роз'яснено ОСОБА_1 право на звернення з позовом у порядку адміністративного судочинства.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), регулюються спеціальними нормативно-правовими актами. У цій справі таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України "Про судоустрій та статус суддів", який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Згідно з позовною заявою предметом спору у цій справі є стягнення збитків у вигляді неотриманої суддівської винагороди, неотриманої невикористаної щорічної оплачуваної відпустки, неотриманої допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу, неотриманої невикористаної додаткової відпустки за період з 07 жовтня 2016 року по 02 серпня 2019 року на загальну суму 1 660 047,24 грн. З указаного вбачається, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата суддівської винагороди, неотриманої невикористаної щорічної оплачуваної відпустки, неотриманої допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу, неотриманої невикористаної додаткової відпустки, який відповідно до положень статті 19 КАС України підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц і від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 21 листопада 2019 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що вимоги про відшкодування шкоди можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства, якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої протиправними діями суб'єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Разом з тим, публічно-правовий спір, в якому було вирішено питання про протиправність рішення Верховної Ради України і встановлення порушення прав позивача як суб'єкта публічно-правових відносин, вже було розглянуто судом у порядку адміністративного судочинства у справі № 800/520/16. У цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про відшкодування шкоди, тому місцевий суд дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 263/5125/18.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі голова Верховної Ради України, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є порушення судом норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц, провадження № 14-360цс18, від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17, провадження № 14-162цс19 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не врахував, що питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), віднесено до компетенції судів адміністративної юрисдикції. Предметом спору у цій справі є стягнення збитків у вигляді неотриманої суддівської винагороди, неотриманої невикористаної щорічної оплачуваної відпустки, неотриманої допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу, неотриманої невикористаної додаткової відпустки, виплата яких передбачена Законом України "Про судоустрій та статус суддів". З урахуванням вказаного суд першої інстанції правомірно вважав, що зазначений спір не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, тому обґрунтовано закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 травня 2019 року задоволено позов ОСОБА_1 до Верховної Ради України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Вища рада правосуддя, про визнання незаконною і скасування постанови.

Визнано незаконною і скасовано Постанову Верховної Ради України від 29 вересня 2016 № 1616-VIII про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України у зв'язку з порушенням присяги судді.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року апеляційну скаргу Верховної Ради України залишено без задоволення.

Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 травня 2018 року залишено без змін.

Позивач вважав, що йому завдано матеріальну і моральну шкоду в результаті прийняття Верховною Радою України зазначеної постанови.

Зокрема, при обрахуванні розміру збитків позивач виходив зі свого права на отримання відшкодування упущеної вигоди у розмірі неотриманої суддівської винагороди, неотриманої невикористаної щорічної оплачуваної відпустки, неотриманої допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, неотриманої невикористаної додаткової відпустки за період з 07 жовтня 2016 року по 02 серпня 2019 року на загальну суму 1 660 047,24 грн.

Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку по необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини 4 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У статті 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Згідно із частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частиною 1 статті 4 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частиною 1 статті 4 ЦПК України випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини 1 , 3 статті 13 ЦПК України).

За загальним правилом, передбаченим у частині 1 статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

У пунктах 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України вказано, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Статтею 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

У статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі визначальною ознакою є характер спірних правовідносин.

Відповідно до пункті 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

У справі, що переглядається, таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України "Про судоустрій та статус суддів", який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

У статті 52 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" визначено, що суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та статті 52 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус незалежно від місця суду в системі судоустрою чи адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді.

Предметом розгляду у цій справі є вимога судді ОСОБА_1 про стягнення з відповідачів збитків у вигляді неотриманої суддівської винагороди, неотриманої невикористаної щорічної оплачуваної відпустки, неотриманої допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу, неотриманої невикористаної додаткової відпустки за період з 07 жовтня 2016 року по 02 серпня 2019 року на загальну суму 1 660 047,24 грн.

Питання матеріального і соціально-побутового забезпечення суддів регулюються Розділом ІХ Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до якого включається і виплата суддівської винагороди, неотриманої невикористаної щорічної оплачуваної відпустки, неотриманої допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, неотриманої невикористаної додаткової відпустки.

До аналогічного висновку дійшов і суд першої інстанції, закривши провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, оскільки спори, пов'язані з проходженням публічної служби, розглядаються за правилами адміністративного судочинства.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц, від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 та Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18.

Разом з тим, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався правовим висновком, зробленим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 263/5125/18, згідно з яким відповідно до частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Крім того, у справі № 210/5258/16-ц, в якій фізична особа звернулася до суду з позовом до відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Кривому Розі Дніпропетровської області про відшкодування моральної шкоди, Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання про юрисдикцію у цій справі, у постанові від 05 грудня 2018 року вказала, що, оскільки позивач не оспорював правомірність дій відповідача та не просив визнати їх протиправними, а вимога про відшкодування моральної шкоди не заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, таку вимогу треба розглядати за правилами цивільного судочинства. Близький за змістом висновок щодо юрисдикції суду у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц.

З урахуванням вказаного суд апеляційної інстанції вважав, що цей спір про відшкодування шкоди підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки питання про протиправність рішення Верховної Ради України і встановлення порушення прав позивача як суб'єкта публічно-правових відносин вже було розглянуто судом у порядку адміністративного судочинства у справі № 800/520/16.

Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики (пункт 4).

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Враховуючи, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до якої включається і виплата суддівської винагороди, неотриманої невикористаної щорічної оплачуваної відпустки, неотриманої допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, неотриманої невикористаної додаткової відпустки, однак питання про протиправність рішення Верховної Ради України і встановлення порушення прав позивача як суб'єкта публічно-правових відносин, вже було розглянуто судом у порядку адміністративного судочинства, колегія суддів, з урахуванням обставин цієї справи, колегія суддів позбавлена можливості вірно сформулювати правову позицію у цій справі без відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 263/5125/18, що належить до процесуальних повноважень лише Великої Палати Верховного Суду.

З урахуванням наведеного та положень статей 402, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 757/44631/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Верховної Ради України про відшкодування шкоди про визнання недійсним протоколу, за касаційною скаргою Верховної Ради України на постанову Київського апеляційного суду від 28 січня 2020 року.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара В. В. Шипович С.

Ф. Хопта