Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.12.2019 року у справі №317/2117/18
Ухвала КЦС ВП від 25.12.2019 року у справі №317/2117/18

Ухвала

24 грудня 2019 року

місто Київ

справа № 317/2117/18

провадження № 61-22466ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 11 травня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Садівничого товариства "Лісхоз" про визнання незаконними відключення від мережі електропостачання, відшкодування моральної шкоди та стягнення збитків,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом з вимогами про визнання незаконними дії Садівничого товариства "Лісхоз" (далі - СТ "Лісхоз") з відключення 25 лютого 2018 року від електропостачання її садової ділянки АДРЕСА_1; визнання недійсним рішення засідання правління СТ "Лісхоз" від 25 лютого 2018 року № 4, визнання недійсним рішення загальних зборів СТ "Лісхоз" від 29 квітня 2018 року (протокол № 1) у частині встановлення графіка оплати заборгованості ОСОБА_1; зобов'язання СТ "Лісхоз" повернути позивачу безпідставно отримані грошові кошти у сумі 6000,00 грн; стягнення з СТ "Лісхоз" на користь позивача витрат, пов'язаних з лікуванням у розмірі 3 592,61 грн; стягнення з СТ "Лісхоз" на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 20
000,00 грн.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 11 травня 2019 року, залишеного без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 13 листопада 2019 року у задоволені позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що відповідно до протоколу від 23 лютого 2018 року № 3, правління СТ "Лісхоз" вирішило провести повірку лічильників, встановлених у житлових будинках садового товариства та відповідно до акта від 25 лютого 2018 року зафіксовано факт пошкодження електричної мережі до ділянки № 5, належної ОСОБА_1 Протоколом від 25 лютого 2018 року № 4 правління СТ "Лісхоз" прийняло рішення про відключення електричної енергію у садовому будинку, належному ОСОБА_1, повторне підключення буде здійснено після погашення збитків, завданих товариству, та сплати послуг електрика. Протоколом від 29 квітня 2018 року № 1 ОСОБА_1 встановлено графік сплати заборгованості.

Судом першої інстанції встановлено, що квитанціями від 30 квітня 2018 року № 41, від 30 травня 2018 року № 46, від 30 травня 2018 року № 47, від 24 червня 2018 року № 49 позивач сплатила на користь СТ "Лісхоз" вартість послуг електрика, штрафні санкції. Відповідно до розписки від 24 червня 2018 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_1.4 000,00 грн, як оплату штрафних санкцій за порушення правил користування електроенергією. Суд першої інстанції зробив висновок, що зазначені дії вчинені позивачем самостійно, доказів, що такі дії вчинені під тиском позивачем, не надано. Також, оскільки судом не встановлено, що позивач є власником земельної ділянки АДРЕСА_1 на підставі закону чи договору, позивачем не доведено, що відключення зазначеної садової ділянки від електричної мережі порушені її права.

ОСОБА_1.13 грудня 2019 року із застосуванням засобів поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на зазначені судові рішення, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судові рішення, ухвалені у малозначній справі, які не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій статті Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" передбачено, що у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2019 року

(на час подання касаційної скарги) - 1 921,00 грн.

Предметом позову у справі, зокрема є вимоги майнового характеру про зобов'язання СТ "Лісхоз" повернути позивачу безпідставно отримані грошові кошти у сумі 6000,00 грн; стягнення з СТ "Лісхоз" на користь позивача витрат, пов'язаних з лікуванням, у розмірі 3 592,61 грн; стягнення з СТ "Лісхоз" на користь позивача у відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн. Ціна цього позову у справі станом на 01 січня 2019 року не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921,00 грн х 500 = 960 500,00 грн).

Також, предметом позову у цій справі є вимоги немайнового характеру про визнання незаконними дії СТ "Лісхоз" з відключення 25 лютого 2018 року від електропостачання її садової ділянки АДРЕСА_1; визнання недійсним рішення засідання правління СТ "Лісхоз" від 25 лютого 2018 року № 4, визнання недійсним рішення загальних зборів СТ "Лісхоз" від 29 квітня 2018 року (протокол № 1) у частині встановлення графіка оплати заборгованості ОСОБА_1.

Зазначені вимоги позову не становлять значної складності для вирішення судами та не належать до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Згідно з частиною 4 статті 274 ЦПК України ця справа за зазначеним спором не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Доводи касаційної скарги, що зазначена справа має виняткове значення для позивача, оскільки вона з 09 вересня 1976 року була членом садівничого товариства, протягом 20 років незмінною головою правління, має відзнаки за громадську діяльність, а тому звинувачення у крадіжки електроенергії на підставі наклепу є приниженням її та стосується її репутації, Верховним Судом відхиляються. Такі доводи носять формальний характер, що не мають сутнісного характеру для правової системи України, разом з цим необхідно зазначити, що захист честі, гідності та репутації є самостійним способом захисту прав особи, такий спосіб захисту не є предметом судового розгляду у цій цивільній справі.

Отже, заявником неналежно обґрунтовано, у чому полягає таке виняткове значення у розумінні підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Вочевидь, непогодження заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не має розглядатися як така обставина, що має впливати на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.

З огляду на наведені доводи, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, заявником не обґрунтовані.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточними і подальшому оскарженню не підлягає.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справі: "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95).

З урахуванням наведеного, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 6 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Садівничого товариства "Лісхоз" про визнання незаконними відключення від мережі електропостачання, відшкодування моральної шкоди та стягнення збитків, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 11 травня 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 листопада 2019 р, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя С. О. Погрібний