УХВАЛА

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 522/16236/18

провадження № 61-16458св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю "Білдінг Групп", товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Одесжитлобуд",

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Білдінг Групп" на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2019 року у складі судді Науменко А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у складі колегії суддів:

Цюри Т. В., Комлевої О. С., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року, ОСОБА_1 звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Білдінг Групп" (далі - ТОВ "Білдінг Групп"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Одесжитлобуд" (далі - ТОВ "Будівельна компанія Одесжитлобуд") про стягнення коштів за договором та стягнення пені.

Позов мотивований тим, що 09 грудня 2005 року між ОСОБА_1 ("Інвестор") та ТОВ "Будівельна Компанія "Одесжитлобуд" ("Долевік") укладений договір № 59/Щ-11-21 про інвестування у пайове будівництво житлового будинку, відповідно до умов якого "Інвестор" зобов'язаний здійснювати фінансування будівництва житлового будинку, а "Долевік" зобов'язується виконати будівельно-монтажні роботи і після введення житлового будинку в експлуатацію передати Інвестору квартиру АДРЕСА_2.

У 2009 році житловий будинок повинен був зданий в експлуатацію. Пунктом 2.7 договору передбачено, що при поетапній оплаті квартири останній внесок повинен бути внесений не пізніше 5 січня 2009 року.

ОСОБА_1 було виплачено 22 платежі на загальну суму 134506 грн. : з них 19 платежів перераховані ТОВ БК "Одесжитлобуд" на загальну суму 128 506 грн та 3 платежі на загальну суму 6000 грн на розрахунковий рахунок ТОВ "Білдінг Групп", що складало 30 відсотків від загальної вартості квартири, та було еквівалентно 25 511,84 дол. США.

Загальна вартість квартири була вказана в додатку 1 до інвестиційного договору № 59/Щ-11-21 від 09 грудня 2005 року і визначена в гривнях на суму еквівалентну 85
120 (вісімдесят п'ять тисяч сто двадцять) доларам США за комерційним курсом продажу долара АБ "Південний", МФО 328209.

На прикінці 4-го кварталу 2008 року будівництво зупинилося на рівні четвертого поверху, що складало, на її думку, 20 відсотків від загального обсягу будівництва.

ОСОБА_1 після 17 травня 2010 призупинила виплату внесків. Вона вважала, що у неї є всі підстави не проводити оплату, оскільки будівництво не велось належним чином.

У 2014 році ОСОБА_1 поставила до відома ТОВ "Білдінг Групп" про неможливість подальшого інвестування в будівництво квартири, де їй пообіцяли продати майнові права на її квартиру та повернути гроші.

Згідно з пунктами 3.4,5.1 договору № 59/Щ-11-21 від 09 грудня 2005 року "Долевік" має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку невнесення інвестором повної суми вартості квартири у встановлені договором строки. В цьому випадку "Долевік" має право реалізувати передбачену договором квартиру на свій розсуд. При цьому гроші, внесені інвестором, мають бути повернені інвестору після реалізації квартири.

В березні 2019 року з матеріалів кримінальної справи ОСОБА_2 дізналася, що 17 лютого 2016 року ТОВ "БІЛДІНГ ГРУПП" продав майнові права на квартиру АДРЕСА_2, ОСОБА_3 за 1 400 000 грн., які ОСОБА_3 перерахувала на рахунок ТОВ "Білдінг Групп". Після чого змінила предмет позову.

Гроші у сумі еквівалентної 51 047,84 дол. США після продажу квартири ОСОБА_1 до теперішнього часу не отримала.

ОСОБА_1 вважає, що обов'язок по поверненню грошей та по виплаті їй суми штрафу, передбаченого пунктом 5.4 договору № 59/Щ-11-21 про інвестування у пайове будівництво житлового будинку від 09 грудня 2005 року, у розмірі 30 % від вартості квартири, після продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_3, виник з 18 лютого 2016 року саме у ТОВ "Білдінг Групп".

Враховуючи викладене, просила:

стягнути з ТОВ "Білдінг Групп"" на її користь 693 156,69 грн. сплачені нею за договором № 59/Щ-11-21 про інвестування у пайове будівництво житлового будинку від 09 грудня 2005 року,

стягнути 69 3813,12 грн штраф, передбачений пунктом 5.4 договору № 59/Щ-11-21 про інвестування у пайове будівництво житлового будинку від 09 грудня 2005 року,

стягнути 25 324 178,90 грн пені, передбаченої Законом України "Про захист прав споживачів".

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Білдінг Групп" на користь ОСОБА_1 693 156,69 грн. сплачені позивачем за договором № 59/Щ-11-21 про інвестування у пайове будівництво житлового будинку від 09 грудня 2005 року.

Стягнуто з ТОВ "Білдінг Групп" на користь ОСОБА_1 693 813,12 грн. штрафу, передбаченого договором № 59/Щ-11-21 про інвестування у пайове будівництво житлового будинку від 09 грудня 2005 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що вимоги ОСОБА_1 про повернення їй сплачених нею за квартиру грошових коштів та виплату штрафу в розмірі 30 % від суми договору, якою є загальна вартість квартири є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, з 10 вересня 2009 року стороною у зобов'язанні, яке виникло на підставі договору № 59/Щ-11-21 про інвестування в пайову участь у будівництво житлового будинку від 09 грудня 2005 року стало саме ТОВ "Білдінг Групп".

Здійснення ОСОБА_1 платежів на користь (рахунок) ТОВ "Білдінг Групп" свідчить про наявність у неї як кредитора волі (згоди) на заміну боржника у зобов'язанні, яке виникло з договору №59/Щ-11-21, що цілком відповідає приписам статті 520 ЦК України.

Між ТОВ "Білдінг Групп" і ОСОБА_1 не укладався новий договір про зміну умов договору, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ "БК "Одесжитлобуд", тобто зміст первісного зобов'язання, яке виникло на підставі договору №59/Щ-11-21 від 09 грудня 2005 року, під час заміни боржника залишився незмінним.

Факт здійснення будівництва указаного будинку саме ТОВ "БК "Одесжитлобуд" не підтверджується належними і допустимими доказами, оскільки в матеріалах справи не має ані акту прийому-передачі від ТОВ "Білдінг Групп" до ТОВ "БК "Одесжитлобуд" будівельного майданчика, розташованого за адресою: м. Одеса, провулок Щепний, 11-21, ані доказів наявності у ТОВ "Одесжитлобуд" права на виконання робіт з капітального будівництва, які згідно з пунктом 30 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01 червня 2000 року № 1775-III в редакції, що діяла як станом на дату укладення інвестиційно-підрядного договору, так і станом на цей час, будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж) підлягає ліцензуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ТОВ "Білдінг Групп" подало касаційну скаргу, підписану представником Колесніковим І. Л., у якій просили скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанції вийшли за межі позовних вимог, встановлюючи фіктивність Інвестиційно-підрядного договору, тому висновки судів є необґрунтованими.

Суди не дали оцінки, що відповідний акт прийому-передачі будівельного майданчика підписаний відповідачами у момент укладення інвестиційно-підрядного договору та зберігається відповідно у ТОВ "Білдінг Групп" та ТОВ "БК Одесжитлобуд".

Передчасним є переконання суду першої інстанції щодо можливості виконання ТОВ "БК Одесжитлобуд" умов Інвестиційно-підрядного договору щодо здійснення даною юридичною особою будівництва житлового будинку за адресою АДРЕСА_4, оскільки умови Інвестиційно-підрядного договору не містять обмежень щодо залучення ТОВ "БК Одесжитлобуд" субпідрядників.

Відсутність у ТОВ "БК Одесжитлобуд" ліцензії на виконання робіт з капітального будівництва не може слугувати доказом відсутності намірів сторін, закріплених інвестиційно-підрядним договором, щодо здійснення відповідного будівництва, тим паче неможливості ТОВ "БК Одесжитлобуд" здійснювати будівництво своїми силами та за участі субпідрядних організацій.

Суди неналежно дослідили зміст листа, отриманого ОСОБА_1 у вересні 2009 року, який не містить дату його складення, не містить імені адресата, не містить вказівки на ті договори, в яких ТОВ "БК Одесжитлобуд" буде замінено на ТОВ "Білдінг Групп". Відповідний лист не міг вважатися обґрунтованим підтвердження заміни боржника у зобов'язанні перед ОСОБА_1 та погодження останньою переходу прав і обов'язків від ТОВ "Білдінг Групп" до ТОВ "БК Одесжитлобуд".

Крім того, суди не взяли до уваги те, що за договором про переведення боргу від 10 вересня 2009 року могли передаватися виключно зобов'язання первісного боржника перед кредитором за умовами договору № 59/Щ-11-21. Право вимоги до кредитора з договором про переведення боргу від 10 вересня 2009 року не могли бути переданими.

З огляду на відсутність укладеного 10 вересня 2009 року між відповідачами договору про переведення боргу за договором № 59/Щ-11-21, відсутність його узгодження з ОСОБА_1, не змінність зобов'язань позивача щодо відшкодування вартості майнових прав на квартиру, будь-які її дії щодо здійснення грошових внесків 11 листопада 2009 року, 13 листопада 2009 року, 17 травня 2010 року на рахунок ТОВ "Білдінг Групп" не можуть розцінюватися як погодження ОСОБА_1 заміни боржника у зобов'язанні та той факт, що така заміна фактично відбулась.

Суди не врахували та не дослідили сукупність наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються заміни сторони у зобов'язанні, розірвання договору та застосуванні наслідків такого розірвання з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ЦПК України.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог, тому в іншій частині не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.

Аргументи учасників справи

У січні 2021 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу ТОВ "Білдінг Групп" без задоволення, рішення приморського районного суду м. Одесит від 11 жовтня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року без змін.

Відзив мотивований тим, що посилання в касаційній скарзі на те, що суди вийшли за межі позовних вимог та визнали недійсним інвестиційно-підрядний договір від 30 листопада 2005 року не заслуговують на увагу, оскільки позивач зверталася з вимогами про визнання недійсним укладеного між відповідачами інвестиційно-підрядного договору від 30 листопада 2005 року.

Щодо заміни сторони в зобов'язанні, то зміст зобов'язання при переведенні боргу залишається незмінним, при заміні осіб у зобов'язанні не можна змінювати його предмет, обсяг, термін виконання.

Доводи ТОВ "Білдінг Групп" про те, що стягнення з нього грошових коштів є неможливим, оскільки договір з позивачем є нерозірваним, не заслуговують на увагу.

ТОВ "Білдінг Групп" не надало доказів неможливості подання ним акту прийому-передачі до суду першої інстанції, а тому згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції мав не приймати цей документ в якості доказу.

У січні 2021 року ТОВ "Білдінг Групп" подало відповідь на відзив ОСОБА_1, в яких зазначили, що доводи відзиву на касаційну скаргу ніяким чином не спростовують законність вимог, сформульованих у ній.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції. У задоволенні клопотання ТОВ "Білдінг Групп" про зупинення виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року у задоволенні клопотання ТОВ "Білдінг Групп" про зупинення виконання оскаржуваних рішень відмовлено.

У березні 2021 року матеріали цивільної справи № 522/16236/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року задоволено частково клопотання ТОВ "Білдінг Групп" про зупинення виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року. Зупинено виконання рішення Приморського районного суду м.

Одеси від 11 жовтня 2019 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку.

У задоволенні клопотання ТОВ "Білдінг Групп" про зупинення виконання постанови Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини 1 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 26 листопада 2020 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 903/439/18, від 18 липня 2018 року у справі № 821/3514/15-а, від 03 березня 2020 року у справі № 124/8891/13-ц, від 27 серпня 2019 року у справі № 922/2743/18 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 09 грудня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Будівельна компанія "Одесжитлобуд" укладений договір № 59/Щ-11-21 про інвестування у пайове будівництво житлового будинку.

За умовами указаного договору ТОВ "Будівельна компанія "Одесжитлобуд" зобов'язалося передати у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2.

Згідно пункту 2.1 ТОВ "Будівельна компанія "Одесжитлобуд" зобов'язалося виконати будівельно-монтажні роботи по житловому будинку в четвертому кварталі 2008 року.

Забудовником указаного багатоповерхового будинку виступило ТОВ "Білдінг Групп", яке згідно з рішенням Одеської міської ради від 29 вересня 2005 року № 4825-IV отримало у короткострокову оренду земельну ділянку площею 0,3094 га терміном на три роки для будівництва трьохсекційного 10-поверхового житлового будинку та благоустрою прилеглої території.

10 травня 2007 року ТОВ "Білдінг Групп" отримало дозвіл № 229/07 на виконання будівельних робіт з будівництва 10-поверхового житлового будинку по АДРЕСА_4.

30 листопада 2005 року між ТОВ "Білдінг Групп" і ТОВ "БК "Одесжитлобуд" був укладений інвестиційно-підрядний договір, за умовами якого ТОВ "БК "Одесжитлобуд" (підрядник-інвестор) прийняло на себе зобов'язання щодо інвестування та виконання будівельно-монтажних робіт з будівництва 10-поверхового житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 згідно з проектно-кошторисною документацією на відведеному ТОВ "Білдінг Групп" (замовник) і переданому замовником підряднику-інвестору за актом прийому-передачі будівельному майданчику, розташованому за адресою: АДРЕСА_4.

Згідно з додатком № 1 до договору № 59/Щ-11-21 від 09 грудня 2005 року загальна сума інвестицій була визначена в гривнях на суму, еквівалентну 85 120 доларів США за комерційним курсом продажу долара США АБ "ПІВДЕННИЙ", яка була 100 % вартістю указаної в договорі № 59/Щ-11-21 квартири.

Всього ОСОБА_1 було перераховано на користь ТОВ "Будівельна компанія "Одесжитлобуд" з 04 вересня 2006 року по 17 червня 2009 року 128 506,00 грн, що дорівнювало 24 775,12 доларів США

У вересні 2009 року ОСОБА_1 отримала від ТОВ "Білдінг Групп" повідомлення про укладення 10 вересня 2009 року між ТОВ "БК Одесжитлобуд" і ТОВ "Білдінг Групп" договору про переведення боргу та про те, що останнє приймає на себе зобов'язання виконати перед кредиторами, до числа яких входила і ОСОБА_1, всі умови основного договору.

Після отримання повідомлення про укладення 10 вересня 2009 року між ТОВ "БК Одесжитлобуд" і ТОВ "Білдінг Групп" договору про переведення боргу ОСОБА_1 почала здійснювати платежі за договором № 59/Щ-11-21 саме на банківський рахунок ТОВ "Білдінг Групп", реквізити якого містилися в отриманому нею у вересні 2009 року листі.

11 травня 2010 року ОСОБА_1 отримала від ТОВ "Білдінг Групп" непідписаний проект додаткової угоди від 29 квітня 2010 року до договору № 59 від 09 грудня 2005 року, згідно з якою ТОВ "Білдінг Групп" зобов'язалося закінчити будівництво указаного житлового будинку в 4 кварталі 2011 року.

21 січня 2015 року ОСОБА_1 отримала лист від ТОВ "Білдінг Групп" (вих. № 1-6/15) про те, що станом на 2015 рік між ТОВ "БК Одесжитлобуд" та ТОВ "Білдінг Групп" укладено угоду про відступлення права вимоги грошових коштів за договорами про інвестування дольової участі у будівництві житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_4, згідно ст. 509, 510, 511, 512, 513, 514, 515, 516, 517, 518, 519, 520, 521, 522, 523, 524, 525 ЦК України. Замовником будівництва є ТОВ "Білдінг Групп".

ТОВ "Білдінг Групп" було за згодою позивача замінено як новий боржник.

Позиція Верховного Суду

У пункті 5 частини 1 статті 396 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункті 5 частини 1 статті 396 ЦПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Аналіз пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України свідчить, що якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то касаційне провадження закривається.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що "під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин".

У справі, що переглядається, позивач звернулась до суду з позовом про стягнення коштів за договором та стягнення штрафу за дострокове розірвання договору.

Тобто у цій справі предметом позову є, зокрема, стягнення коштів за договором про інвестування у пайове будівництво житлового будинку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 липня 2018 року у справі № 821/3514/15-а (провадження № К/9901/12166/18) на яку посилався відповідач в касаційній скарзі, ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Херсонської митниці Державної фіскальної служби про визнання незаконним та скасувати наказ Херсонської митниці ДФС від 15 жовтня 2015 року № 411-о "Про звільнення з роботи", зобов'язання відповідача здійснити розрахунок та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, визнати недійсним запис № 29 від 15 жовтня 2015 року у трудовій книжці та зобов'язати відповідача внести до трудової книжки записи, які відповідають вимогам законодавства.

У цій справі вирішувалось питання щодо визнання незаконним та скасування наказу "Про звільнення з роботи", зобов'язання здійснити розрахунок та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу, визнання недійсним запис у трудовій книжці та зобов'язання внести до трудової книжки записи. Скасовуючи судові рішення та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції, зазначав, що суди не встановили: реального змісту спірних правовідносин, мети звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, предмету спору та засобів доказування, належного способу захисту порушеного права, не дослідили безпосередньо обставини звільнення позивача за пунктом 1 частини 1 статті 41 КЗпП України та не надали правової оцінки наказу Херсонської митниці ДФС від
15.10.2015 №411-о "Про звільнення з роботи" ОСОБА_4. Натомість, вийшовши за межі позовних вимог суди фактично розглянули вимоги, які не були заявлені позивачем, перебрали на себе повноваження суб'єкта владних повноважень щодо оцінки дій позивача на предмет наявності в них складу порушення Присяги і суттєво порушили становище позивача.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 березня 2019 року у справі № 903/439/18, на яку посилався відповідач в касаційній скарзі, ТОВ "Освіта-Плюс" звернулося з позовом до ТОВ "Луцький біотехнічний інститут МНТУ" та ТОВ "Промінвестком" про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24 травня 2016 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між ТОВ "Луцький біотехнічний інститут МНТУ" та ТОВ "Промінвестком", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дебольською В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 131.

У цій справі вирішувалось питання щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення. Залишаючи без змін судові рішення про задоволення позовних вимог, суд касаційної інстанції виходив з того, що у матеріалах справи відсутні докази оплати, претензії чи судові справи щодо стягнення заборгованості за спірним у цій справі правочином. Враховуючи обізнаність відповідача-1 із судовим рішенням у справі №903/914/15 та наявним відкритим виконавчим провадженням ВП №50739235 від 8 квітня 2016 року у ній, а також з огляду на наявність реальної можливості відповідача-2 здійснити розрахунок за отримане приміщення, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний договір укладено без мети реального настання правових наслідків, а саме отримання оплати за проданий об'єкт, що є обов'язковою умовою договору купівлі-продажу в силу статей 655, 691, 692 ЦК України. Спірний договір в дійсності вчинений з метою невиконання рішення суду у справі № 903/914/15.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 серпня 2019 року у справі № 922/2743/18 (провадження № К/9901/12166/18), на яку посилався відповідач в касаційній скарзі, ТОВ "Титан" звернулося з позовом до ТОВ "Харківжитло ", третя особа - ТОВ "Укрестейт" провнесення змін до договору.

У цій справі вирішувалось питання щодо внесення змін до договору про пайову участь у будівництві жилого будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями, шляхом визнання укладеною додаткової угоди до вказаного Договору. Суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення на передаючи на новий розгляд, зазначив, що положення частини 4 статті 188 ГК України щодо права заінтересованої сторони передати спір на вирішення суду, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору, не означають, що суд має право визнати укладеним договір без передбаченого договором або законом обов'язку іншої сторони на укладення такого договору. З урахуванням викладеного вбачаються невірними висновки судів попередніх інстанцій про те, що положення частини 4 статті 188 ГК України передбачають можливість суду здійснити втручання в договірні правовідносини сторін відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3, пункту 6 частини 2 статті 16 ЦК України. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо зловживання відповідачем правом свободи укладення договорів, найбільш ефективним способом захисту законних інтересів позивача проти чого є примусова зміна Договору відповідно до заявлених позовних вимог є помилковими, оскільки свобода договору є загальною засадою цивільного законодавства, і ніхто не може бути зобов'язаний укласти договір без законодавчо встановлених підстав для цього. Також судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено обставини щодо направлення позивачем пропозиції укласти додаткову угоду до Договору та дотримання позивачем порядку укладення додаткової угоди до Договору згідно з умовами пункту 6.11 Договору, що має істотне значення для правильного вирішення спору по суті.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2020 року у справі № 124/8891/13 (провадження № 61-23989св18),на яку посилався відповідач в касаційній скарзі, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися із позовом до ПАТ "УкрСиббанк" про припинення договору іпотеки, зобов'язання вчинити певні дії.

У цій справі вирішувалось питання щодо визнання договору іпотеки та договору про внесення змін до договору іпотеки припиненими, зобов'язання банк подати документи про припинення обтяження майна іпотекою до органів державної реєстрації прав. Залишаючи без змін судові рішення про задоволення позовних вимог, суд касаційної інстанції виходив з того, що позивачі не надавали згоди на забезпечення виконання кредитного зобов'язання новим боржником (боржниками), а за умовами укладеного між сторонами договору іпотеки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не надавали кредитору згоди відповідати за нових боржників якими є спадкоємці померлого боржника. Тому іпотека припинилася на підставі частини 1 статті 523 ЦК України. У зв'язку із тим, що на звернення позивачів з вимогою звільнити майно від накладених обтяжень, банк повідомив їх про відсутність таких намірів, для відновлення прав позивачів як власників та з урахуванням задоволення основних позовних вимог, суди зробили висновок про можливість зобов'язання банку подати необхідні документи про виключення з державного реєстру іпотек запису про реєстрацію договору іпотеки та договору про внесення змін до договору іпотеки, та з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про державну реєстрацію про накладення арешту (заборони) на квартиру АДРЕСА_5.

Посилання банку на пункт 6.8. договору іпотеки, згідно якого іпотека зберігає силу у випадку, коли у встановленому законом порядку відбувається переведення боржником боргу за кредитним договором на іншу особу або змінюється власник предмету іпотеки з інших підстав, колегія суддів відхилила. Зазначивши, що питання заміни боржника у зобов'язанні врегульовано статтею 520 ЦК України.

Таким чином, висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 903/439/18, від 18 липня 2018 року у справі № 821/3514/15-а, від 03 березня 2020 року у справі № 124/8891/13-ц, від 27 серпня 2019 року у справі № 922/2743/18,на які посилалась ТОВ у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, до правовідносин, в справі, що переглядається.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

У касаційній скарзі ТОВ "Білдінг Групп" зазначало, що суди неповно дослідили докази у справі, не надали належної оцінки доказам, наданим відповідачем.

Відповідно до частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених частини 3 статті 411 ЦПК України; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України Верховним Судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та постановах Верховного Суду України та на які посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, а саме - застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 903/439/18, від 18 липня 2018 року у справі № 821/3514/15-а, від 03 березня 2020 року у справі № 124/8891/13-ц, від 27 серпня 2019 року у справі № 922/2743/18. Оскільки суд касаційної інстанції зробив висновок про закриття касаційного провадження з підстав, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, то відсутні підстави для висновку про те, що судом порушено норми процесуального права - частини 3 статті 411 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України Верховним Судом встановлено, що висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилалася особа у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, то суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження.

Керуючись статтями 260, 389, 396, 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження в справі №522/16236/18 за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Білдінг Групп" на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 жовтня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Білдінг Групп", товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Одесжитлобуд", про стягнення коштів за договором та стягнення пені, в частині підстав касаційного оскарження щодо неврахування висновку стосовно застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 903/439/18, від 18 липня 2018 року у справі № 821/3514/15-а, від 03 березня 2020 року у справі № 124/8891/13-ц, від 27 серпня 2019 року у справі № 922/2743/18.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов