Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.08.2019 року у справі №760/6133/17

Ухвала

Іменем України

02 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 760/6133/17-ц

провадження № 61-14186ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду м.

Києва від 15 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Кадирова Владислава Володимировича про визнання іпотечного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Кадирова Владислава Володимировича про визнання іпотечного договору недійсним.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 05 квітня 2017 року у цій справі відкрито провадження.

У лютому 2019 року на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що умовами іпотечного договору передбачена можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя у позасудовому порядку шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 15 лютого 2019 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, й ухвалити нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог частини 2 статті 389 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Із оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності судових рішень.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частин 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюються для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

У рішенні Дейвіда Горнсбі (David Hornsby) та Ади Енн Горнсбі (Ada Ann Hornsby) проти Грецької Республіки, № 18357/91, § 40 від 19 березня 1997 року, у справі "Горнсбі проти Греції" (Case of Hornsby v. Greece), Європейський суд з прав людини зазначив, що "право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін".

Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на норми Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), особа яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 151 ЦПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Встановивши, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання іпотечного договору недійсним, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, вважаючи їх законними та обґрунтованими, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову щодо накладення арешту на нерухоме майно, оскільки у випадку задоволення позову таке рішення суду не носить зобов'язального характеру та не підлягатиме примусовому виконанню, відтак передбачені законом підстави для забезпечення позову відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки до відповідача - можливе відчуження спірної квартири, є безпідставні, оскільки мета забезпечення позову полягає в недопущенні вчинення дій, направлених на ускладнення виконання можливого рішення суду. За таких умов суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що запропоновані заявником дії не можуть вважатися належними засобами задля усунення ризику невиконання рішення суду у даній справі, оскільки у випадку задоволення позову та після вступу в силу рішення суду, оскаржуваний договір одразу буде вважатися недійсним без вчинення додатковий дій для цього.

Крім того, правильним є твердження судів першої та апеляційної інстанцій, що не вбачається можливого ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки у відповідності до положень статті 216 ЦПК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. При цьому вже при визнанні правочину недійсним суд має право з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину, і тим самим здійснити ефективний захист прав позивача у разі задоволення позову.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Згідно з положеннями пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку Кадирова Владислава Володимировича про визнання іпотечного договору недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 15 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 червня 2019 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара