Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.02.2019 року у справі №473/2510/18

Ухвала

31 січня 2019 року

м. Київ

справа № 473/2510/18

провадження № 61-1579ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лесько А. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Ходаківським СергіємІвановичем, на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 вересня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального Фонду підтримки підприємництва в Луганській області, третя особа - ОСОБА_3, про розірвання іпотечного договору, припинення іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року ОСОБА_1 через адвоката ХодаківськогоС. І. звернулася з позовом до Регіонального Фонду підтримки підприємництва в Луганській області, третя особа - ОСОБА_3, в якому просила розірвати іпотечний договір, укладений 23 грудня 2011 року між нею та відповідачем, в забезпечення виконання зобов'язань ФОП ОСОБА_3 за договором "Про поворотну фінансову допомогу" від 21 грудня 2011 року № 1, посвідченим приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Кожемякіним А. А. та зареєстрованим в реєстрі за № 32, а також припинити іпотеку за вказаним іпотечним договором.

У позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідно до умов оспорюваного іпотечного договору передала в іпотеку відповідачу належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 з метою забезпечення виконання ФОП ОСОБА_3 зобов'язань з повернення цільової поворотної фінансової допомоги у розмірі 100 000,00 грн.

Однак з моменту укладення оспорюваного правочину відбулася істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при його укладенні, а саме: в момент укладення іпотечного договору позивач не знала і не могла знати, що в місті Луганську органи державної влади України не будуть здійснювати своїх повноважень; будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, є недійсним і не створює правових наслідків; розірвати іпотечний договір за згодою сторін, яка посвідчується нотаріально, або ж іншим чином припинити вказаний договір буде неможливо, окрім як на підставі відповідного рішення суду. Позивач вважала, що зазначені обставини є підставою для розірвання договору іпотеки та припинення іпотеки за ним.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не довела наявності передбачених частиною 2 статті 652 ЦК України умов та існування виключних обставин, які можуть бути підставою для розірвання іпотечного договору в судовому порядку, а також доказів припинення основного зобов'язання.

При цьому суди посилалися на те, що розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках та з дотриманням передбаченого частиною 2 статті 652 ЦК України порядку, відповідно до якого сторони спочатку повинні здійснити спроби щодо зміни або розірвання договору у добровільному порядку. Однак матеріали справи не містять доказів здійснення позивачем дій із досудового врегулювання спору.

14 серпня 2019 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті) ОСОБА_1 через адвоката Ходаківського С. І. направила касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом спору в даній справі є розірвання іпотечного договору, укладеного сторонами справи з метою забезпечення виконання зобов'язань ФОП ОСОБА_3 з повернення цільової поворотної фінансової допомоги у розмірі 100 000,00 грн, та припинення іпотеки за цим договором.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Також ця справа не є справою з ціною позову, яка перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 через адвоката Ходаківського С. І. подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 6 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою адвокатом Ходаківським Сергієм Івановичем, на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 24 вересня 2018 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального Фонду підтримки підприємництва в Луганській області, третя особа - ОСОБА_3, про розірвання іпотечного договору, припинення іпотеки.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя А. О. Лесько