Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2018 року у справі №263/6502/17

Ухвала

09 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 263/6502/17

провадження № 61-39705 ск 18

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Хопти С. Ф. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 24 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 06 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Донецької області від 24 травня 2018 року, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 три відсотки річних у розмірі 12 150 грн, інфляційні втрати у розмірі 120 747 грн за час прострочення виконання грошового зобов'язання, визначеного рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 04 червня 2014 року, за період з 01 червня 2014 по 01 травня 2017 року та 1 326 грн 25 коп. сплаченого судового збору, а всього 133
950 грн 25 коп. В частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрат на правову допомогу відмовлено.

У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.

Маріуполя Донецької області від 06 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 24 травня 2018 року, у якій заявник просить вказані рішення та постанову скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, виходячи з наступних підстав.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на

1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

У вказаній справі ціна позову становить 132 624 грн яка станом

на 1 січня 2018 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762 грн? 100 = 176 200 грн).

Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до наведених приписів ЦПК України.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Таких випадків судом не встановлено.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України

суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної карги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services

v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року.

Враховуючи викладене, оскільки ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 подали касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, частиною 4 статті 274, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат та трьох процентів річних за касаційною скаргою ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.

Маріуполя Донецької області від 06 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Донецької області від 24 травня 2018 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Суддя С. Ф. Хопта