Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.08.2021 року у справі №761/2758/20

Ухвала

10 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 761/2758/20

провадження № 61-13112ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЕФ Група Компаній" в особі представництва без права юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЕФ Група Компаній" про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЕФ Група Компаній" (далі - ТОВ "АТЕФ Група Компаній") в особі представництва без права юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЕФ Група Компаній" про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позов мотивовано тим, що рішенням позачергових загальних зборів засновників ТОВ "АТЕФ Група Компаній" від 04 грудня 2017 року № 1/4/П на території України у місті Києві створено представництво ТОВ "АТЕФ Група Компаній", директором якого призначено ОСОБА_1.

Наказом Голови правління ТОВ "АТЕФ Група Компаній" від 09 липня 2019 року № АТЕF-149 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно з довідкою представництва ТОВ "АТЕФ Група Компаній" від 30 липня 2019 року позивачу нарахована, але не виплачена заробітна плата, яка на день звільнення склала 160 079,74 грн.

Судовим наказом від 16 жовтня 2019 року, виданим Шевченківським районним судом м. Києва, стягнуто із ТОВ "АТЕФ Група Компаній" на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату, у розмірі 160 079,74 грн.

Постановою приватного виконавця від 27 грудня 2019 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного судового наказу.

Постановою приватного виконавця від 11 січня 2020 року закінчено виконавче провадження по примусовому виконанню судового наказу у зв'язку з фактичним його виконанням.

Оскільки затримка виплати зі сторони відповідача належних звільненому працівникові сум складає 5 місяців 11 днів, відповідач повинен сплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 86 842,26
грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 січня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто із ТОВ "АТЕФ Група Компаній" в особі представництва "ТОВ "АТЕФ Група Компаній" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 86 842,26 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що кількість днів прострочення здійснення розрахунку з позивачем при звільненні становить 161 день (з 01 серпня 2019 року по 11 січня 2020 року), а тому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період становить 86 842,26 грн (161 х 840,58 грн).

Постановою Київського апеляційного суду від 21 травня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ "АТЕФ Група Компаній" в особі представництва без права юридичної особи ТОВ "АТЕФ Група Компаній" задоволено. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 27 січня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ТОВ "АТЕФ Група Компаній" в особі представництва без права юридичної особи ТОВ "АТЕФ Група Компаній" задоволено частково. Стягнути із ТОВ "АТЕФ Група Компаній" в особі представництва "ТОВ "АТЕФ Група Компаній" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в розмірі 19 879,55 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на ОСОБА_1 покладено обов'язок щодо проведення остаточного розрахунку з працівниками, у тому числі і з собою, як працівником представництва, проте нарахувавши всі належні собі суми до виплати, останній не провів повний розрахунок із собою, а із заявою про добровільне погашення заборгованості ОСОБА_1 звернувся лише 04 грудня 2019 року, тому вимоги позивача щодо непроведення з ним розрахунку при звільненні підлягають задоволенню лише за період з 04 грудня 2019 року по 11 січня 2020 року, що становить 38 днів. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 19 879,55 грн ( (16 217,53 грн/31 день) х 38 днів)).

03 серпня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 21 травня

2021 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пунктів 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пунктів 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову у цій справі є стягнення коштів у розмірі 86 842,26 грн, що є меншим, ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (227 000,00
грн), а тому відповідно до вимог ЦПК України справа є малозначною.

При цьому Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Касаційна скарга містить посилання на те, що рішення у цій малозначній справі оскаржується до суду касаційної інстанції на підставі підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Щодо доводів заявника про те, що справа має для нього виняткове значення, Верховний Суд зазначає, що поняття винятковості справи є оціночним та потребує належного обґрунтування. Заявник не навів переконливих доводів, які б свідчили про те, що справа має для нього виняткове значення, та не надав будь-яких доказів на підтвердження наведених ним обставин.

Враховуючи те, що касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню, та касаційна скарга не містить посилань на передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЕФ Група Компаній" в особі представництва без права юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "АТЕФ Група Компаній" про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков В. В. Яремко