Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.07.2020 року у справі №466/9854/18

Ухвала

07 липня 2020 року

м. Київ

справа № 466/9854/18

провадження № 61-9646ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.

Львова від 23 січня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф", третя особа - ОСОБА_2, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вище зазначеним позовом.

На обґрунтування своїх позовних вимог заявник посилався на те, що 10 квітня 2018 року приблизно о 18.00 год. водій швидкої медичної допомоги ОСОБА_2, у робочий час, пошкодив ударом руки лобове скло його автомобіля марки "Фольцваген Пасат", реєстраційний номер НОМЕР_1.

Вказував, що відповідно до звіту про оцінку його автомобіля вартість відновлювального ремонту становила суму у розмірі 18 076 грн 56 коп.

Зазначав, у зв'язку із тим, що після вищевказаного інциденту він та його дружина отримали нервовий стрес, тому змушені були звертатися до комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф".

Крім того, в обґрунтування моральної шкоди покликався на те, що він не мав можливості користуватися своїм автомобілем за час його ремонту, що спричинило для нього незручності.

Враховуючи викладене, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь вартість відновлювального ремонту автомобіля у розмірі 18 076 грн 56 коп. та моральну шкоду у розмірі 8 тис. грн

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 23 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 31 травня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано тим, що позивачем не представлено суду належних та допустимих доказів щодо спричинення йому матеріальної та моральної школи неправомірними діями ОСОБА_2

27 червня 2020 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, що надійшла 01 липня 2010 року, в якій заявник просить суд скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 січня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 травня 2020 року, й ухвалити нове судове рішення про задоволення його позовних вимог.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Так відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був установлений у розмірі 2 102 грн.

Предметом позову у цій справі є вимоги про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 18 076 грн 56 коп. та моральної шкоди у розмірі 8 тис. грн, відтак, станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102*100=210 200), тому у розумінні ЦПК України справа є малозначною.

Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Касаційна скарга разом з доданими до неї матеріалами не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Вказані заявником доводи касаційної скарги по суті висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина 6 статті 19 ЦПК України поширюються й на касаційне провадження.

Згідно з положеннями частини 1 статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог частини 1 статті 394 ЦПК України, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону.

Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості ("Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, не зазначивши, при цьому, обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 23 січня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 31 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф", третя особа - ОСОБА_2, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара