Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.02.2018 року у справі №639/7984/15

Постанова

Іменем України

01 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 639/7984/15-ц

провадження № 61-136св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач: ОСОБА_3,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_2, на рішення апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року у складі суддів: Карімової Л. В., Бурлака І. В., Яцини В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Позов, з урахуванням уточнень, обґрунтовано тим, що з 28 липня 2012 року сторони перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 листопада 2015 року. За час спільного проживання з відповідачем вони набули права спільної сумісної власності на автомобіль skoda fabia elegance легковий комбі-В 2007 року випуску державний номерний знак НОМЕР_1, що зареєстрований на ОСОБА_3 Відповідно до висновку експертної оцінки № 160118-501 від 18 січня 2016 року ринкова вартість зазначеного транспортного засобу дорівнює 189 550 грн. В момент отримання відповідачем права власності на вказаний автомобіль, він проживав з позивачкою однією родиною, кошти на придбання зазначеного автомобіля були спільними, а автомобілем користувався кожен з подружжя.

Посилаючись на те, що відповідач позбавив її права користування спірним автомобілем, вилучив його у позивача, користується самостійно та не сплатив їй половину вартості цього автомобіля, позивач просила суд здійснити поділ зазначеного майна, шляхом виділення відповідачу у власність автомобіля та стягнення з нього на користь позивача 1/ 2 вартості зазначеного автомобіля у розмірі 94 775 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 серпня 2016 року у складі судді Срокіної І.І. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя вартість 1/2 частини автомобіля skoda fabia elegance легковий комбі-В 2007 року випуску у розмірі 94 775 грн.

У задоволенні позовних вимог про виділення у власність ОСОБА_3 у порядку поділу спільного майна подружжя автомобіля skoda fabia elegance легковий комбі-В 2007 року випуску державний номерний знак НОМЕР_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у розмірі 947
грн 75 коп.

Рішення суду в частині стягнення вартості 1/2 частини вартості спірного автомобілямотивовано тим, що автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, а тому позивачу належить 1/2 частина цього автомобіля. Відповідач без згоди позивача здійснив відчуження спільного автомобіля на користь третьої особи.

Оскільки вартість 1/2 частини спільного сумісного майна позивачу не відшкодована, чим порушено її права власності, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 половину ринкової вартості автомобіля, визначену згідно звіту експерта-оцінювача від 18 січня 2016 року.

Рішення суду в частині вимог про виділення спірного автомобіля у власність відповідача мотивовано тим, що станом на момент розгляду справи у суді першої інстанції спірний автомобіль відчужено ОСОБА_3 на користь третьої особи, виділити його у власність відповідача не є можливим, у зв'язку із чим у позові ОСОБА_1 в цій частині слід відмовити.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення вартості 1/2 частини вартості спірного автомобіля, відмовлено у позові ОСОБА_4 в цій частині.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що справа була предметом апеляційного перегляду в частині стягнення вартості 1/2 частини вартості спірного автомобіля.

Спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя і тому підлягає поділу між сторонами. При цьому, до вирішення спірних правовідносин необхідно застосувати положення частини 4 та 5 статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а за відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. Оскільки згоди щодо поділу автомобіля сторони не дійшли, а ОСОБА_1 не заявляла вимог про припинення її частки в спільному майні в порядку статті 365 ЦК України - підстави для задоволення позовних вимог у відповідній частині відсутні.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, в особі представника - ОСОБА_2, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підстави касаційного оскарження судових рішень обґрунтовано тим, що до моменту відчуження спірний автомобіль був спільною сумісною власністю подружжя, що встановлено судами та визнавалося учасниками справи. Суд апеляційної інстанції розглянув справу не в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_3, оскільки указана апеляційна скарга не містила доводів щодо незастосування судом першої інстанції положень частини 4 та 5 статті 71 СК України та статті 365 ЦК України, якими обґрунтовано висновки апеляційного суду. Зазначає, що вона як співвласник майна, яка бажає виділу її частки шляхом стягнення з іншого співвласника грошової компенсації, може заявити відповідні вимоги, таке її право не може бути обмежено іншими співвласниками і такому право кореспондується обов'язок інших співвласників сплатити відповідну грошову компенсацію, розмір якої має бути визначено виходячи з дійсної вартості майна на час розгляду справи судом. Враховуючи, що ОСОБА_3 розпорядився без її згоди спільним сумісним майном подружжя - він зобов'язаний компенсувати вартість її частки в указаному майні. Єдиним доказом, який підтверджує дійсну вартість спірного автомобіля станом на момент розгляду справи судом є звіт експерта-оцінювача від 18 січня 2016 року, який відповідає вимогам закону, висновки якого не спростовані відповідачем та на підставі якого ухвалено рішення суду першої інстанції. Зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно скасував законне рішення суду першої інстанції, чим позбавив позивача права захистити свої майнові права та отримати компенсацію частини вартості спільного майна подружжя, яке відчужено без її згоди.

Справа в частині вимог про виділення спірного автомобіля у власність відповідача не була предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, у зв'язку із чим не переглядається судом касаційної інстанції в указаній частині.

02 січня 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу передано до Верховного Суду.

Згідно частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 28 липня 2012 року до 18 листопада 2015 року перебували у шлюбі, під час якого був придбаний автомобіль skoda fabia elegance легковий комбі-В, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, та зареєстрований за ОСОБА_3

Згідно довідки-розрахунку від 08 вересня 2015 року вказаний автомобіль був проданий ОСОБА_6 за 15 тис. грн.

Звітом про оцінку вартості колісного транспортного засобу № 160118-501 від 18 січня 2016 року визначена ринкова вартість автомобіля skoda fabia elegance, державний номерний знак НОМЕР_1, яка становить 189 550 грн.

Згідно з частиною 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Частиною 1 статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Пунктом 30 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" судам роз'яснено, що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною 1 статті 63 СК України, частиною 1 статті 65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Судами встановлено, що станом на момент розгляду справи судом першої інстанції ринкова вартість спірного автомобіля становить 189 550 грн.

Указана у звіті вартість не спростована відповідачем, що є його процесуальним обов'язком у випадку заперечення позовних вимог щодо стягнення з нього суми в розмірі 94 775 грн, яка вирахувана позивачем з указаної у звіті суми вартості спільного майна.

Відповідно до вимог частини 4 статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1, як одна із колишнього подружжя яка бажає стягнення на свою користь грошової компенсації половини вартості спільного сумісного майна, виявила свою згоду на присудження їй такої компенсації.

Суд апеляційної інстанції помилково вказав, що для вирішення спірних правовідносин позивач повинна була обґрунтувати свій позов посиланням на статтю 365 ЦК України у поєднанні з частинами 4 та 5 статті 71 СК України, оскільки положення указаної норми ЦК України регулюють випадки припинення права власності на частку у спільному майні за вимогою того співвласника майна, який домагається позбавлення права власності на частку майна інших співвласників - відповідачів у справі, та визначають умови такого виділу. Виплата компенсації у цьому випадку допускається за наявності умов, визначених пунктами 1-4 частини першої зазначеної статті, та за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

У справі, що розглядається, позивач як співвласник майна звернулась до суду із вимогою про отримання на свою користь саме компенсації вартості своєї частки у спільному майні, у зв'язку з неможливістю виділення її в натурі, що відрізняється від диспозиції статті 365 ЦК України, на яку посилався суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові.

Суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував, а також безпідставно не звернув уваги на здійснене ОСОБА_3 відчуження спільного сумісного майна проти волі ОСОБА_1, не в інтересах сім'ї чи не на її потреби, у зв'язку із чим помилково не стягнув з відповідача на користь позивача половину дійсної вартості спірного автомобіля, яка визначена судом першої інстанції.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що у порушення вимог чинного законодавства ОСОБА_3 без згоди ОСОБА_1 відчужив їх спільне сумісне майно, чим порушив права останньої на частину у спільному майні подружжя, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість захисту порушених прав позивача шляхом стягнення у порядку поділу спільного майна подружжя з відповідача на її користь половини вартості спірного майна.

Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яким врегульованоправовідносини щодо поділу майна, яке є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції на підставі статті 413 ЦПК України.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - ОСОБА_2, задовольнити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 27 жовтня 2016 року скасувати, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 10 серпня 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С.П. Штелик