Ухвала

Іменем України

03 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 761/4085/18

провадження № 61-20858ск19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 01 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта", ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТДВ "СК "Домінанта", ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, мотивованим тим, що 28 січня 2017 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки Hummer, державний номерний знак НОМЕР_1, під керування водія ОСОБА_1, та автомобіля марки DAF TE 95XF, державний номерний знак НОМЕР_2, з причепом Schmitz S-01, державний номерний знак НОМЕР_3, власником якого є ОСОБА_3, під керуванням водія ОСОБА_2 За обставинами дорожньо-транспортної пригоди було складено протокол на позивача відповідно до пункту 12.1 Правил дорожнього руху, а відносно відповідача ОСОБА_2 було винесено постанову за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КУпАП, та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу. Постановою Подільського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2017 року закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення за статтею 124 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки DAF TE 95XF, державний номерний знак НОМЕР_2, з причепом Schmitz S-01, державний номерний знак НОМЕР_3, на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ТДВ "СК "Домінанта", куди звернувся позивач із заявою про відшкодування завданих збитків.

Вказував, що станом на день подачі позову до суду ТДВ "СК "Домінанта" не виплатило позивачу страхове відшкодування. Згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку від 19 липня 2017 року розмір матеріального збитку складає 440 373,78 грн, а фактична вартість відновлювального ремонту автомобіля марки Hummer, державний номерний знак НОМЕР_1, складає 773 245,63 грн. З урахуванням викладених обставин, на підставі статтей 22, 23, 1166, 1187, 1197 ЦК України позивач вважаючи, що обов'язок щодо доплати розміру матеріальної шкоди в сумі 854 865,16 грн покладається на відповідальну особу в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, а саме на водія автомобіля марки DAF TE 95XF, державний номерний знак НОМЕР_2 з причепом Schmitz S-01, державний номерний знак НОМЕР_3, ОСОБА_2 та власника зазначеного автомобіля ОСОБА_3, просив стягнути з ТДВ "СК "Домінанта" на його користь 100 000,00 грн матеріального збитку та 2
500,00 грн, які були сплачені за послуги експерта за складання звіту про оцінку транспортного засобу, стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 матеріальний збиток у розмірі 854 865,15 грн, стягнути з відповідачів на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 березня 2018 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТДВ "СК "Домінанта", ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.

У березні 2019 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме та нерухоме майно та на всі рахунки, що належать ОСОБА_2. В обґрунтування зазначив, що ОСОБА_2 було порушено Правила дорожнього руху, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 28 січня 2019 року за участю автомобіля марки Hummer, державний номерний знак НОМЕР_1, під керування водія ОСОБА_1, та автомобіля марки DAF TE 95XF, державний номерний знак НОМЕР_2, з причепом Schmitz S-01, державний номерний знак НОМЕР_3, власником якого є ОСОБА_3, під керуванням водія ОСОБА_2. Зазначав, що ОСОБА_2 порушив пункт 9.10 Правил дорожнього руху, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 122 КУпАП, що підтверджується постановою про адміністративне правопорушення серії БР № 306277 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу. Постановою Подільського районного суду міста Києва від 13 жовтня 2017 року було закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення за статтею 124 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення. Зазначену постанову залишено без змін Київським апеляційним судом. Крім того, судом встановлено, що позивач рухаючись по дорозі, відповідно до пункту 1.4 Правил дорожнього руху вправі був розраховувати на дотримання іншими водіями Правил дорожнього руху та не зобов'язаний був враховувати можливість грубого порушення Правил дорожнього руху іншим водієм. Він не передбачав і не мав можливості передбачити, що водій ОСОБА_2 розмістить свій автомобіль на неосвітленій ділянці дороги в темну пору доби та не увімкне аварійну світлову сигналізацію, чи не установить знак аварійної зупинки. Тому, в причинному зв'язку із суспільно-небезпечними наслідками, що настали перебувають лише дії водія ОСОБА_2. Зазначений висновок узгоджується із висновком експертного дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди № 02/07 від 17 липня 2017 року і з висновком експертного авто-технічного дослідження № 23 від 03 жовтня 2018 року. Таким чином, вважав, що судами підтверджено, що саме дії відповідача/відповідачів спричинили пошкодження майна та як наслідок фінансові збитки. Вказував, що предметом позову в даній цивільній справі є відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, доплатити розмір матеріальної шкоди повинні водій автомобіля марки DAF TE 95XF, державний номерний знак НОМЕР_2, з причепом Schmitz S-01, державний номерний знак НОМЕР_3 - ОСОБА_2 та власник вказаного автомобіля - ОСОБА_3. Вказував, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення. Вважав, що з наведених у заяві про вжиття заходів забезпечення позову фактів та обґрунтувань вбачається, що відповідач не виконує боргові зобов'язання перед позивачем протягом року та вказані зобов'язання не забезпечені ані майном відповідача, ані в будь-який інший спосіб, а невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд накласти арешт на кошти та майно відповідача, знайти підстави для накладення арешту на всі інші рахунки та майно, які будуть виявлені в ході виконавчого провадження, оскільки ним не обґрунтовано заяву про забезпечення позову в частині рахунків ОСОБА_2, але він надає дані щодо наявності у ОСОБА_2 нерухомого майна, а саме: Ѕ частки квартири АДРЕСА_1, загальна площа 45,31 кв. м, вартістю 8 595,00 грн; житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2, житлова площа 54,3 кв. м, загальна вартість 234 244 грн; земельна ділянка площею 5,2417 га, кадастровий номер 5324283100:00:010:0006, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва землі сільськогосподарського призначення, код КОАТУУ:53242, адреса Полтавська обл., Решетилівський район, с/рада Пащенківська, РНОНМ 841914653242, право власності № ~organization0~, дата державної реєстрації права власності 05 лютого 2016 року. Просив суд не застосовувати зустрічне забезпечення посилаючись на положення частини 3 статті 154 ЦПК України.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 01 липня 2019 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відмовляючи у задоволені заяви про забезпечення позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що заявником не обґрунтовано належним чином необхідність вжиття вказаного заходу забезпечення позову і не зазначено причин, що можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову, а подана заява містить лише припущення заявника, що майно може бути відчужене.

19 листопада 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 01 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року в зазначеній вище справі.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу першої та постанову апеляційної інстанцій, винести постанову, якою задовольнити вимоги позивача стосовно накладання арешту на майно ОСОБА_2.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду вважає, що підстави для відкриття касаційного провадження відсутні, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених частини 1 та 2 статті 149 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Позов може бути забезпечений накладенням арешту на майно (пункт 1 частини 1 статті 150 ЦПК України).

Згідно із частиною 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні відповідності заходів забезпечення позову позовним вимогам слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Отже, при поданні заяви про забезпечення позову не достатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи належним чином підтверджені. Не може бути задоволено заяву про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених частиною 3 статті 150 ЦПК України.

Враховуючи, що позивач не довів належними та допустимими доказами існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову, не обґрунтував належним чином необхідність вжиття зазначеного заходу забезпечення позову, не навів беззаперечних доказів про здійснення відповідачем дій щодо відчуження належного йому майна з метою уникнення виконання рішення суду у разі задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій правильно відмовили в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу майно та кошти.

Відповідно до частини 4 статті 394 ЦПК України у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Згідно з частиною 5 статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 01 липня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство "Домінанта", ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська