Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.04.2020 року у справі №523/2448/18

Ухвала

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 523/2448/18

провадження № 61-4676ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 23 січня

2020 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д.,

Черевка П. М., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_1, ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів.

Позов мотивував тим, що рішенням апеляційного суду Одеської області від

22 вересня 2016 року у справі №523/18760/15 стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти у розмірі 300,00 грн з кожного щомісячно, починаючи з 22 вересня 2016 року та довічно.

Посилаючись на те, що він не має власного житла, є інвалідом другої групи та потребує постійного лікування, а з часу ухвалення зазначеного рішення, ціни на товари першої необхідності, ліки, продукти харчування значно зросли, позивач просив суд збільшити розмір аліментів, та стягнути з відповідачів на його користь по 2 000,00 грн з кожного щомісячно.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 травня 2018 року позов задоволено частково.

Розмір аліментів, визначений рішенням апеляційного суду Одеської області від 22 вересня 2016 року змінено. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти в твердій грошовій сумі, рівній 400 гривень з кожного, щомісячно, починаючи з дати набуття рішенням законної сили та довічно.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Одеського апеляційного суду від 23 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 травня 2018 року, змінено.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти у розмірі 2 000,00
грн. з кожного, щомісячно, починаючи з 23 січня

2020 року та довічно.

В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У березні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 та ОСОБА_2, в якій заявники просили постанову Одеського апеляційного суду від 23 січня 2020 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі №6-3066цс15 та постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі 301/160/17,

від 16 квітня 2018 року у справі № 759/1315/17, від 10 січня 2019 року у справі № 369/7004/17.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 3 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).

Предметом спору у даній справі є збільшення розміру аліментів на утримання непрацездатного батька з 300,00 грн до 2 000,00 грн.

Ураховуючи наведене, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону і окремого визнання її такою не потребує.

Правовідносини, пов'язані з обов'язком повнолітніх дочки, сина утримувати батьків врегульовані Главою 17 Розділу ІІІ СК України (статті 202, 203 СК України).

Правові висновки, щодо застосування зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц. Зокрема, у постанові зроблено висновок, про те, що отримання позивачем пенсії, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений законом для осіб, які втратили працездатність, не є безумовною підставою для відмови у позові, а повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про потребу в матеріальній допомозі.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі №6-3066цс15 та у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року, 301/160/17, від 16 квітня 2018 року у справі № 759/1315/17, від

10 січня 2019 року у справі № 369/7004/17 є безпідставними з огляду на те, що фактичні обставини і застосовані норми права за своїм змістом не є подібними.

Ураховуючи наведене, відсутні підстави вважати, що касаційна скарга стосується питання права яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, зокрема, щодо винятковості справи для її учасників.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (справа "Зубац проти Хорватії" від 05 квітня 2018 року).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обгрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи, що касаційну скаргу подано на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, і судом не встановлено передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 23 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик І. Ю. Гулейков О. В. Ступак