Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 02.08.2020 року у справі №456/4248/19

Ухвала

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 456/4248/19

провадження № 61-10877ск20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

розглянувши касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 грудня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача кредитну заборгованість в розмірі 127 078,50 грн та судові витрати. Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідач ОСОБА_1 звернулася до позивача АТ КБ "ПриватБанк" з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 30 вересня 2011 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 4
800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач своїх зобов'язань по своєчасному поверненню кредиту та нарахованих відсотках згідно умов кредитного договору не виконує, внаслідок чого станом на 30 вересня 2019 року у неї виникла заборгованість на загальну суму 334

475,05 грн, яка погашена не була. Однак позивач (кредитодавець) на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку суму заборгованості за кредитом, таким чином, заборгованість до стягнення становить 127 078,50 грн, а тому просив стягнути з відповідача вказану суму заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 грудня 2019 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 червня 2020 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" суму заборгованості за кредитом у розмірі 4 784,63 грн та 1 921 грн сплаченого судового збору, а всього разом 6
705,63 грн.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що матеріали справи не містять підтверджень, що відповідач розумів та ознайомився і погодився з "Умовами та правилами надання банківських послуг", підписуючи заяву-анкету про приєднання до цих умов. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ "ПриватБанк" дотримав вимог про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

21 липня 2020 року Крилова О. Л., яка діє від імені АТ КБ "ПриватБанк", за допомогою засобів поштового зв'язку звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 грудня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2020 року в указаній вище справі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Предметом позову є стягнення заборгованості, ціна позову у даній справі становить 127 078,50 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102 х 100 = 210 200).

Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник покликається на підпункти "а ", "в" пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що судами проігнорована усталена судова практика, чим порушено формування єдиної правозастосовчої практики, а також дана справа має виняткове значення для заявника.

Посилання АТ КБ "ПриватБанк" у касаційній скарзі на те, що справа має виняткове значення для банку не є достатніми для застосування пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Враховуючи, що розмір заборгованості за кредитним договором становить 127 078,50
грн, доводи щодо виняткового значення справи для банку не є достатньо обґрунтованими.

Доводи щодо порушення судами попередніх інстанцій, внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення, формування єдиної правозастосовчої практики не дають підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, оскільки заявником не наведено даних щодо фундаментального значення цього питання.

Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v.

France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), "Brualla Gomez de la Torre v.

Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі "Zubac v.

Croatia" (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 19 грудня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 червня 2020 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська