Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.03.2018 року у справі №1522/8930/12

Постанова

Іменем України

21 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 1522/8930/12

провадження № 61-1410 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк",

відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на рішення апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Калараш А. А., Короткова В. Д., Комаровської Н.В., від 07 травня 2015 року,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2012 року публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (далі - ПАТ "ВіЕйБі Банк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 17 грудня 2007 року між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 498/07ф (далі - кредитний договір), за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 150 000 доларів США, що в еквівалентні на дату укладання договору за курсом Національного банку України становило 757 500 грн, на споживчі потреби, зі сплатою 14 % річних та кінцевим строком повернення 16 грудня 2015 року.

17 грудня 2007 року на забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним кредитним договором між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 24 лютого 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 1 173 959 грн 15 коп.

Ураховуючи викладене, ПАТ "ВіЕйБі Банк" просило суд стягнути на його користь з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором від 17 грудня 2007 року № 498/07ф у розмірі 1 173 959 грн 15 коп.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси у складі судді Єршової Л. С. від 11 листопада 2014 року позов ПАТ "ВіЕйБі Банк" задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ Всеукраїнський Акціонерний Банк" (правонаступником якого є ПАТ "ВіЕйБі Банк")заборгованість за кредитним договором від 17 грудня 2007 року № 498/07ф у розмірі 1 173 959 грн 15 коп., з яких: 136 394,01 доларів США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України становить 1 089 760 грн 86 коп. - заборгованість за тілом та відсотками; 84 198 грн 29 коп. - заборгованість за комісіями. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_2 в обумовлені кредитним договором строки свої зобов'язання щодо повернення кредиту і сплати процентів не виконує, а тому у позивача виникло право звернення з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними позивачем і такими, що знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 07 травня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2., ОСОБА_3. задоволено. Рішення Приморського районного суду м.

Одеси від 11 листопада 2014 року скасовано. У задоволенні позову ПАТ "ВіЕйБі Банк" відмовлено.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що банком не було дотримано положень п. 10.4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", відповідно до якого кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту; такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

Також апеляційний суд виходив із того, що відповідно до пунктів 2.7.2., 2.7.3.,
3.3.9. кредитного договору сторони передбачили обов'язок банку пред'явити відповідачам письмову вимогу про дострокове погашення кредиту, що кредитором здійснено не було.

21 червня 2016 року ПАТ "ВіЕйБі Банк", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних особі на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М. А., подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що надсилання банком відповідачам письмових вимог про погашення кредиту є виключно правом банку, а не його обов'язком, тому банк не позбавлений права звернутися до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором.

04 жовтня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначали, що пред'явлення вимоги ПАТ "ВіЕйБі Банком" про повне дострокове повернення кредиту відповідно до частини 2 ст. 1050 ЦК України змінює строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

11 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини 3 статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК Україниу суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Частиною 1 статті 400 ЦПК Українипередбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судом установлено, що 17 грудня 2007 року між ВАТ "ВіЕйБі Банк", (правонаступником якого є ПАТ "ВіЕйБі Банк") та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 150 000 доларів США на споживчі потреби, зі сплатою 14 % річних та кінцевим строком повернення 16 грудня 2015 року (а. с. 8-15).

Банк відповідно до пункту 1.1. кредитного договору виконав свої зобов'язання та надав ОСОБА_2. кредит, що підтверджується заявою на видачу готівки № 775971 (а. с. 187).

17 грудня 2007 року на забезпечення виконання зобов'язання за вищевказаним кредитним договором між ПАТ "ВіЕйБі Банк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки (а. с. 28).

Відповідно до п. 1.1. зазначеного договору поруки ОСОБА_3 зобов'язався солідарно відповідати перед кредитодавцем за виконання ОСОБА_2. зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до пункту 2.1. договору поруки поручитель зобов'язується в разі невиконання та/або порушення боржником своїх зобов'язань перед кредитодавцем погасити заборгованість за кредитним договором, а саме: суму кредиту, нараховані проценти за кредитом, проценти за простроченим кредитом (штраф, пеню) та інші платежі, передбачені кредитним договором.

17 грудня 2007 року на забезпечення виконання зобов'язань між банком та ОСОБА_2. було укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_2. передала в іпотеку будинок АДРЕСА_1 (а. с. 22-27).

Банк мав право видавати кредити в іноземній валюті, що підтверджується банківською ліцензію від 02 липня 1992 року № 35 (а. с. 225), дозволом від 03 грудня 2001 року № 35-1 (а. с. 226), додатком до дозволу від 03 грудня 2001 року (а. с. 227).

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором, станом на 24 лютого 2012 року, утворилася заборгованість у розмірі 1 173 959 грн 15 коп., з яких: 104 821,90 доларів США - заборгованість за кредитом (тіло кредиту); 31 572,11 доларів США - заборгованість за відсотками; 84 198 грн 29 коп. - заборгованість за комісіями (а. с. 6-7).

Відповідно до частини статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а саме: зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 610, 611 ЦК України).

Відповідно до пункту 1.3. кредитного договору, кінцевим строком повернення кредиту є 16 грудня 2015 року.

Водночас, сторони кредитного договору встановили як загальний строк дії договору - до 16 грудня 2015 року, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів (п. 2.5.1. кредитного договору). Таким чином, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання, згідно із частиною 3 статті 254 ЦК України, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Відповідно до пункту 2.7.1. кредитного договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній частині.

Згідно з пунктом 2.7.3.зазначеного кредитного договору, в будь-який час після пред'явлення банком вимоги про дострокове виконання боргових зобов'язань і до їх фактичного виконання позичальником, банк має право відкликати свою вимогу.

Відповідно до пункту 3.2.6. кредитного договору, банк зобов'язаний вимагати від позичальника дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів, передбачених цим договором, якщо позичальник протягом чотирнадцяти календарних днів від дати отримання вимоги банку про надання додаткових засобів забезпечення виконання зобов'язання згідно з пунктом
3.2.5. цього договору не надасть таких засобів (шляхом укладення відповідного договору) або запропоновані засоби не влаштують банк.

Вказані положення договору кореспондуються із приписами частини два статті 1050 ЦК України про те, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати достровокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1050 ЦК України. Ці положення застосовується до відносин за кредитним договором на підставі статті 1054 ЦК України.

Разом з цим, апеляційний суд вищевикладеного не врахував, не взяв до уваги, що банк має право, а не обов'язок на звернення з вимогою про дострокове повернення суми боргу.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником у тому самому обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (статті 553, 554 ЦК України).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002 визначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Таким чином, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про відмову в позові про дострокового стягнення кредиту з огляду на відсутність доказів надсилання банком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повідомлень про дострокове повернення кредиту, оскільки не врахував того, що способом такого повідомлення боржника є також звернення банку до суду із відповідним позовом.

Натомість, суд першої інстанції, застосувавши правильно норми матеріального права і дотримуючись норм процесуального права, зробив обґрунтований висновок по суті спору під час ухвалення рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області 07 травня 2015 року скасувати.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2014 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк