Історія справи

Ухвала ККС ВП від 14.11.2019 року у справі №127/3650/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 127/3650/19

провадження № 51-5598ск19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ковтуновича М. І.,

суддів Луганського Ю. М., Фоміна С. Б.,

розглянув касаційну скаргу прокурора на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 09 серпня 2019 року у кримінальному провадженні № 12018020010004080 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1), зареєстрованого там само,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Суть питання

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за: ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено обов'язки, визначені ст. 76 КК.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 06 жовтня 2018 року приблизно о 18:57, перебуваючи в магазині "АТБ-Маркет" на вул.

Пирогова, 126 у м. Вінниці, діючи умисно з корисливих мотивів повторно таємно, шляхом вільного доступу, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, викрав товари у цьому магазині, чим завдав ТОВ "АТБ-Маркет" майнової шкоди на загальну суму ~money0~

Крім того, ОСОБА_1 цього ж дня приблизно о 19:47, перебуваючи у вказаному магазині у стані алкогольного сп'яніння, діючи умисно з корисливих мотивів повторно таємно, шляхом вільного доступу, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, заволодів товарами у цьому магазині на загальну суму ~money1~, але з причин, що не залежали від його волі, не довів крадіжку до кінця, оскільки був затриманий працівником охорони магазину.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 09 серпня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, внаслідок м'якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду й призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор указує на те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано погодився з рішенням місцевого суду про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК. Зокрема, прокурор вважає, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 вчинив злочини, які відносяться до середньої тяжкості, при цьому злочини вчинив під час непогашеної судимості за корисливий умисний особливо тяжкий злочин, за який відбував покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Крім того, цей суд залишив поза увагою досудову доповідь, складену Миколаївським районним відділом філії Державної установи "Центр пробації", про те, що існує високий ступінь ризику вчинення ОСОБА_1 повторного злочину та небезпеки для суспільства. Також прокурор зазначає, що апеляційний суд не дав вичерпної відповіді на доводи його апеляційної скарги та не навів переконливих підстав для залишення цієї скарги без задоволення, що свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів за обставин, установлених та перевірених місцевим судом у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК Верховний Суд не перевіряв, оскільки законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині прокурор не оскаржує.

Зі змісту скарги прокурора вбачається, що він фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є:

- кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права;

- уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може ", "вправі";

- юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного ", "щире каяття" тощо;

- оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 66, 67 КК тощо;

- індивідуалізація покарання - конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб'єкта.

Частиною 2 ст. 50 КК закріплено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Статтею 75 КК визначено, що в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, врахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК згідно з указаними нормами закону врахував: характер та ступінь тяжкості вчинених ним злочинів; його особу, а саме те, що він раніше судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні неповнолітню дитину, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває; відношення засудженого до своїх дій. При цьому суд визнав щире каяття ОСОБА_1 обставиною, що пом'якшує покарання, а вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння - обставиною, що його обтяжує. Окрім цього, враховано судом і думку представника потерпілого - ТОВ "АТБ-Маркет" висловлену в заяві, в якій було зазначено, що при призначенні покарання покладаються на розсуд суду, а також досудову доповідь, складену Миколаївським районним відділом філії Державної установи "Центр пробації" про те, що є високий ризик вчинення ОСОБА_1 повторного злочину.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України, і дійшов обґрунтованого висновку про призначення засудженому покарання в межах санкцій статей, за якими його засуджено, визначивши остаточний його вид і розмір, на підставі ст. 70 КК, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, та зі звільненням від його відбування з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК. З таким висновком погодився суд апеляційної інстанції, правильним його вважає і Верховний Суд.

Підстав вважати призначене ОСОБА_1 покарання явно несправедливим через м'якість або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність Верховний Суд не вбачає.

Зі змісту касаційної скарги та долученої до неї копії ухвали апеляційного суду вбачається, що прокурор, не погоджуючись із вироком місцевого суду, подав апеляційну скаргу, в якій наводив доводи щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним злочину через м'якість, які за змістом є аналогічні доводам, викладеним прокурором у касаційній скарзі.

Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку цей суд перевірив усі посилання й доводи, викладені прокурором у згаданій апеляційній скарзі, і, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку місцевого суду, в частині призначення засудженому покарання вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновком місцевого і апеляційного судів про можливість виправлення засудженого ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК та з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 75 КК . Призначене засудженому покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішень суду першої та апеляційної інстанцій, умотивованість їх висновків з питань правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_1 покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, прокурор у касаційній скарзі не навів.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 09 серпня 2019 року щодо ОСОБА_1.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

М. І. Ковтунович Ю. М. Луганський С. Б. Фомін