Історія справи

Ухвала ККС ВП від 28.11.2019 року у справі №209/41/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2020 року

м. Київ

справа № 209/41/17

провадження № 51-5876ск19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Ковтуновича М. І.,

суддів Луганського Ю. М., Фоміна С. Б.,

розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Землянської К. В. на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року в кримінальному провадженні № 12016040790002565 за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1),

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Суть питання

За вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 травня 2018 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за: ч. 2 ст. 186 КК - на строк 4 роки; ч. 2 ст. 187 КК - на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю. На підставі ч. 1 ст. 70 КК ОСОБА_1 зараховано у строк покарання термін попереднього ув'язнення з 07 грудня 2016 року по 20 червня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 07 грудня 2016 року приблизно о 18:00, перебував біля під'їзду будинку АДРЕСА_3, де у нього виник умисел, спрямований на повторне відкрите викрадення чужого майна, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілої.

Побачивши ОСОБА_2, яка зайшла до вищевказаного під'їзду, реалізуючи свій злочинний умисел, він прослідував за нею до кабіни ліфта, де для здійснення своїх злочинних намірів став тиснути на кнопки управління ліфтом. Коли кабіна ліфта зупинилась на третьому поверсі і двері ліфта відчинилися, потерпіла вибігла на майданчик вказаного поверху, де її зупинив ОСОБА_1 і лівою рукою почав притискати за тулуб до стіни, а правою затуляти рот, тобто застосовувати насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров'я останньої. При цьому він вимагав, щоб ОСОБА_2 передала йому своє майно та гроші. Потерпіла передала ОСОБА_1 80 грн, якими він заволодів, заподіявши, таким чином ОСОБА_2 майнової шкоди на суму 80 грн.

Крім того, цього ж дня ОСОБА_1 приблизно о 19:45 перебував біля першого під'їзду будинку АДРЕСА_4, де у нього виник умисел, спрямований на напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, що є небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, та з погрозою застосування такого насильства. Побачивши ОСОБА_3 та дочекавшись, коли вона зайде до вказаного під'їзду, реалізуючи свій злочинний умисел, він прослідував за нею до під'їзду, а потім до кабіни ліфта, де для здійснення своїх злочинних намірів натиснув на кнопку четвертого поверху. Перебуваючи в кабіні ліфта, з метою пригнічення волі потерпілої, ОСОБА_1 напав на ОСОБА_3, обхопивши обома руками її голову та вдаривши нею об стінку ліфта, став вимагати, щоб вона передала йому гроші. У цей час кабіна ліфта зупинилась на четвертому поверсі та двері ліфта відчинилися.

Потерпіла намагалася вибігти на майданчик, але перечепилась та впала на підлогу і закричала, намагаючись покликати на допомогу. ОСОБА_1 схопив її за шию і став душити, вимагаючи, щоб вона перестала кричати та віддала гроші. Після цього він підняв потерпілу та поставив навколішки і, продовжуючи свій злочинний умисел, став стискувати руками шию ОСОБА_4, погрожуючи задушити останню, що потерпіла сприйняла реально. Після цього ОСОБА_1 продовжив вимагати, щоб потерпіла передала йому гроші. ОСОБА_4, побоюючись за своє життя та здоров'я, передала нападнику 1500 грн, чим потерпілій завдано майнової шкоди на вказану суму.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 01 жовтня 2019 року змінив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1. На підставі ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII) зарахував ОСОБА_1 у строк покарання термін попереднього ув'язнення з 21 червня 2017 року по 01 жовтня 2019 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. У решті вирок місцевого суду залишив без змін.

У касаційній скарзі захисник Землянська К. В. посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду постановлену щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник вказує, що стороною обвинувачення не доведено належними та допустимими доказами винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК. Також зазначає, що під час апеляційного розгляду не надано оцінки доводам засудженого, про невідповідність у показаннях свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, наданих ними під час їх допиту та викладених у вироку. Крім того, стверджує, що апеляційний суд переоцінив докази, а саме показання потерпілої ОСОБА_3, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_5 та ОСОБА_6. На думку Землянської К. В., суд апеляційної інстанції всупереч ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) належним чином не розглянув апеляційних скарг сторони захисту, а також дослідив не повністю та з порушенням досліджені судом першої інстанції обставини, не дав вичерпної відповіді на доводи, наведені в апеляційних скаргах.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Висновки судів про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 186 КК, а також вид та розмір призначеного йому покарання за цей злочин, захисник у касаційній скарзі не оскаржує. Тому згідно зі ст. 433 КПК Верховний Суд оскаржувані судові рішення в цій частині не перевіряє.

Доводи захисника щодо неповноти судового розгляду, незгоди з наданою судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії подій стосуються, по суті, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Разом із тим, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК підтверджуються сукупністю доказів, які суд усебічно, повно та об'єктивно дослідив і належно оцінив.

Як убачається з копії вироку, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 ґрунтується на показаннях:

- потерпілої ОСОБА_3, яка зазначила, що після того, як вона зняла гроші в банкоматі, за нею йшов якийсь чоловік. Підійшовши до будинку сестри, вона спочатку пропустила до під'їзду того чоловіка, а потім зайшла сама. Коли відкрилися двері ліфта, він пропустив її, а потім зайшов і сам. Запитавши, на який поверх їй потрібно, він сам натиснув кнопку четвертого поверху. Потім раптом схопив її за голову і вдарив об стінку ліфта, затулив рота і сказав, щоб вона віддала гроші. Відчувши що ліфт зупинився, вона спробувала вийти з нього, однак, перечепившись, випала з ліфта. У цей час обвинувачений впав на неї і почав сильно душити. Він не відпускав її і говорив, щоб вона зайшла до ліфта.

Вона намагалася кричати, однак обвинувачений продовжував її душити. Потім він поставив її на коліна і послабив руки, але продовжив тримати за шию, все це тривало хвилин 10-15. Вона дістала гроші і віддала обвинуваченому. Коли вони почули, що по сходах піднімається чоловік її сестри, ОСОБА_1 почав тікати. Вона кричала щоб чоловік сестри зупинив обвинуваченого, бо він забрав у неї гроші, тому той почав переслідувати ОСОБА_1. Потерпіла піднялася до сестри, на шиї від дій обвинуваченого синців у неї не було, але вона була червона, добу боліло горло, з цього приводу в лікарню потерпіла не зверталась;

- свідка ОСОБА_7, який є чоловіком сестри потерпілої ОСОБА_3 та котрий зазначив, що, приїхавши з сином до будинку, вони підійшли до ліфта, однак він не працював. Свідок почув сварку, плач дівчини, благання та став підніматися. На четвертому поверсі зустрів чоловіка в капюшоні, який спускався сходами, та почув крик потерпілої, яка просила затримати цього чоловіка, бо він забрав у неї гроші. На третьому поверсі він наздогнав цього чоловіка, і між ними почалася сутичка. Потім обвинувачений вибіг з під'їзду, однак, перечепившись, впав і там його свідок затримав. Спочатку ОСОБА_1 не визнав, що викрав гроші, однак потім почав витягати гроші з кишень. Коли повертався додому, на третьому поверсі знайшов гаманець. Вдома він побачив потерпілу, яка була дуже перелякана, її лице було опухле. Вона сказала, що її душили, шия у неї була червона;

- свідка ОСОБА_8, яка є рідною сестрою потерпілої ОСОБА_3, та котра вказала, що, коли її сестра подзвонила в домофон, вона їй відчинила. Свідок чекала, коли ОСОБА_3 підніметься, однак її не було. Вийшовши до ліфта, вона побачила, що він не викликається, тому повернулася додому і почала телефонувати сестрі, однак ніхто не відповідав. Через деякий час піднявся її син разом із сестрою, у якої був переляканий вигляд, і вона сказала, що на неї напали і душили, а також пограбували. Крім того зазначила, що шия потерпілої була червона спереду;

- свідка ОСОБА_9, який вказав, що коли він приїхав до помешкання ОСОБА_7, то побачив ОСОБА_3, яка сказала, що на неї напали, душили, а також пограбували.

Вона показала слід придушення - припухлу шию;

Надані показання повною мірою узгоджуються між собою та з іншими наведеними у вироку об'єктивними доказами, а саме: витягом з ЄРДР, що підтверджує вчинення злочину щодо ОСОБА_3; протоколом прийняття заяви потерпілої ОСОБА_3 про вчинення злочину; протоколом огляду місця події; розпискою ОСОБА_3, згідно з якою потерпілій повернуто гроші в сумі 1500 грн, якими заволодів обвинувачений; протоколом проведення слідчого експерименту, відповідно до якого ОСОБА_3 вказала про вчинення щодо неї злочину; протоколом пред'явлення особи для впізнання, згідно з яким ОСОБА_3 впізнала особу, яка викрала в неї гроші.

Дослідивши вищевказані докази, відповідно до ст. 94 КПК, і визнавши їх належними та допустимими, оцінивши їх у сукупності з іншими фактичними даними, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 187 КК як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій.

Не погоджуючись з вироком місцевого суду захисник засудженого ОСОБА_1 - адвокат Землянська К. В. та засуджений подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій засудженого ОСОБА_1, просили змінити вирок місцевого суду та перекваліфікувати дії засудженого з ч. 2 ст. 187 КК на ч. 2 ст. 186 КК.

Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку, ретельно перевірив усі посилання й доводи викладені засудженим та його захисником у згаданих апеляційних скаргах й вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.

Обґрунтовуючи свій висновок апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 під час вчинення злочину щодо ОСОБА_3 душив її, дані дії були небезпечними для життя та здоров'я потерпілої в момент їх вчинення, що знайшло своє підтвердження в показаннях потерпілої та свідків, які є послідовними та узгоджуються з іншими доказами у їх сукупності. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вказали, що в ОСОБА_3 після вчинення злочину була червона та припухла шия, що підтвердило достовірність показань потерпілої та наявність небезпечного для життя останньої насильства у вигляді душіння.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга захисника не містить.

Сама по собі незгода Землянської К. В. з оцінкою наданих суду доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Верховний Суд відхиляє доводи захисника про те, що апеляційний суд не звернув уваги на доводи апеляційної скарги засудженого ОСОБА_1 щодо невідповідності показань свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, наданих ними під час їх допиту та викладених у вироку, з огляду на таке.

Так, місцевим судом під час розгляду кримінального провадження було визнано недопустимим доказом протокол слідчого експерименту за участі засудженого проведений у присутності понятих ОСОБА_5 та ОСОБА_6, з підстав порушення прав засудженого на захист під час проведення зазначеної слідчої дії.

Таким чином, формальне посилання Землянської К. В. на невідповідність показань свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які були залучені як поняті при проведенні слідчого експерименту за участю засудженого, наданих ними під час судового розгляду та викладених у вироку, в цьому конкретному випадку не свідчить про допущення судами істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, оскільки їх свідчення стосуються лише проведення вищевказаної слідчої дії, протокол за результатом проведення якої визнано недопустимим доказом та не покладено в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_1.

При цьому висновок про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК зроблено на підставі сукупності інших належних та допустимих доказів оцінених судом відповідно до вимог статей 23, 94 КПК, сумнівів у достовірності яких не виникло у судів попередніх інстанцій, з чим погоджується і Верховний Суд.

Не є прийнятними і доводи захисника про те, що апеляційний суд, всупереч ст. 404 КПК, належним чином не розглянув апеляційні скарги сторони захисту.

Положеннями ст. 404 КПК чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як убачається з ухвали апеляційного суду, підстав, передбачених ст. 404 КПК, для повторного дослідження доказів, стороною захисту наведено не було й апеляційним судом не встановлено. Тому суд апеляційної інстанції обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність ухвали апеляційного суду, вмотивованість висновків цього суду, захисник у касаційній скарзі не навела. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Землянської К. В. на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

М. І. Ковтунович Ю. М. Луганський С. Б. Фомін