УХВАЛА

19 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 921/107/15-г/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Форум" Шевченко О.В. на рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.07.2017 (суддя: Андрушків Г.З.) та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 (головуючий суддя: Марко Р.І., судді: Костів Т.С., Малех І.Б.)

за позовом акціонерного товариства "Банк "Форум"

до Публічного акціонерного товариства "Тернопільнафтопродукт",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача - 1. Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР", 2. Мале приватне підприємство "ВК ІМПЕКС",

про звернення стягнення на предмет іпотеки,

За участю представників:

позивача - Котищук В.Л. -адвокат, довіреність, Грицик А.С. - представник, посвідчення, паспорт,

відповідача - Григор'єва Н.В. - адвокат, договір, довіреність,

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Грицик А.С. - представник, посвідчення, довіреність,

ТОВ "ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР" - не з'явився,

МПП "ВК ІМПЕКС" - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Банк Форум" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Ларченко Ірини Миколаївни звернулося в господарський суд Тернопільської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Тернопільнафтопродукт", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР", 2. Мале приватне підприємство "ВК ІМПЕКС" про звернення стягнення на предмет іпотеки, переданий Іпотекодержателю згідно Іпотечного договору №1-0210/13/23-ІР від 30 травня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ваврів О.Б. та зареєстровано в реєстрі за №1597, а саме:

- автозаправну станцію № 4, розташовану за адресою: Тернопільська область, Збаразький район, м. Збараж, вул. Грушевського М., буд. 94, а саме: операторна (літ. А), загальною площею 45,5 кв. м, мехмайстерня (літ. Б), загальною площею 91,9 кв. м., вбиральня (літ В), огорожа (1), есткалада (2), під навіс (3), замощення (І);

- рухоме майно (основні засоби - обладнання), яке передане в іпотеку разом з нерухомим майном, що є невід'ємною складовою частиною (приналежністю) вказаного нерухомого майна, пов'язане з ним спільним призначенням та використовується для його обслуговування, розташоване за адресою: Тернопільська область, Збаразький район, м. Збараж, вул. Грушевського М., буд. 94 та зазначене нижче: № п/пНайменування та опис майнаБалансова вартість1.REN - 10-60/40-шафа 19 гл. 4000,002.Маршрутизатор Cisco 0871-К9 DESR0,003.ТЛФ комутатор МР - 112/FXS/AC0,00
4. Паливно-роздавальна колонка "Waenee dress"47 616,955.Рекламна стела7 091,46 Всього54 708,41

для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" за кредитними договорами №1-0020/13/30-KL від 29.03.2013 року та №1-0021/13/30-KL від 29.03.2013 року в сумі 43 258 652,42 дол. США, яка складається з:

Заборгованості за кредитним договором №1-0020/13/30-KL від 29.03.2013 року, яка становить 33 163 984,29 дол. США та складається з:

- прострочена заборгованість по поверненню кредитних коштів - 31 825 694,54 дол. США;

- прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 974 661,90 дол. США;

- пеня за простроченим кредитом та процентами - 363 627,82 дол. США.

Заборгованості за кредитним договором № 1-0021/13/30-KL від 29.03.2013 року, яка становить 10 094 668,13 дол. США та складається з:

- прострочена заборгованість по поверненню кредитних коштів - 584 337,06 доларів США;

- поточна заборгованість по поверненню кредитних коштів - 9 123 494,41 доларів США;

- прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 230 695,82 доларів США;

- поточна сума заборгованості за нарахованими процентами - 66 606,51 доларів США;

- сума пені з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за простроченим кредитом та процентами - 89 534,33 доларів США.

2. Визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів;

3. Встановити початкову ціну продажу предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

В обґрунтування підстав позову, позивач послався на те, що позичальники (треті особи у справі) за кредитними договорами свої зобов'язання з повернення кредиту не виконали, банк (позивач) звертався з вимогами як до позичальників, так і до іпотекодавця погасити наявну заборгованість за вказаними кредитними договорами, а також попереджав про звернення до суду із вимогами про звернення стягнення на іпотечне майно, які (вимоги) залишились без задоволення та реагування, що й змусило звернутися із даним позовом.

Справа розглядалася судами неодноразово.

При новому розгляді справи, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 27.07.2017р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 у справі №921/107/15-г/16, в задоволені позовних вимог відмовлено.

27.11.2017 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) Публічним акціонерним товариством "Банк "Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Форум" Шевченко О.В. подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.07.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 до Вищого господарського суду України.

На підставі пункту 5 статті 31, підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) та за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 38-р від 15.12.2017 вказану касаційну скаргу разом зі справою №921/107/15-г/16 передано до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2018 року у справі № 921/107/15-г/16 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.

12.03.2018 Верховний Суд постановив ухвалу про прийняття касаційної скарги до провадження та її розгляд призначено на 19.04.2018, а також повідомлено учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги.

У касаційній скарзі Публічного акціонерного товариства "Банк "Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ

"Банк "Форум" Шевченко О.В. просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 та рішення господарського суду Тернопільської області від 27.07.2017 у справі №921/107/15-г/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Скаржник (позивач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що надання позичальникам ТзОВ "ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР" та МПП "ВК ІМПЕКС" за Кредитними договорами №1-0020/13/30-KL від 29.03.2013 року та №1-0021/13/30-KL від 29.03.2013 року право розстрочки боргу за даними договорами та обов'язок сплатити цей борг відповідно до 31.08.2021 року та до 28.02.2022 року, жодним чином не змінює договірних зобов'язань між сторонами, а визначає виключно порядок виконання рішення суду лише для боржника, відносно якого застосовано розстрочення виконання рішення. При цьому скаржник вважає, що ухвала суду про розстрочку виконання судового рішення є способом захисту інтересів боржника і наявність такої ухвали не повинна обмежувати право кредитора на задоволення своїх вимог іншими способами, зокрема, за рахунок реалізації предмету іпотеки.

Позивач з посиланням на постанову Верховного суду України від 04.09.2013 у справі №6-73цс13 вказує на те, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно.

На думку скаржника, стягнення заборгованості за основним зобов'язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов'язання.

Позивач зазначає, що незважаючи на існуючі рішення судів, заборгованість за кредитними договорами не погашена, що в свою чергу надає Банку право на задоволення вимог за рахунок предмету іпотеки, а наявність розстрочення виконання рішень також не виконані.

Скаржник вказує, що суди попередніх судових інстанцій при прийнятті рішень не врахували висновків Верховного суду України, викладених в постановах від
09.09.2014 у справі №3-71гс14, від 03.02.16 у справі №6-1080цс15, в який Верховний суд України зазначив, що звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне, тому задоволення вимог за основним зобов'язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня, а отже позивач вважає, що стягнення заборгованості за основним зобов'язанням не виключає можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок забезпечувального зобов'язання.

Крім того, скаржник звертає увагу на те, що судами попередніх судових інстанцій проігноровано, що Банк знаходиться в стадії ліквідації, строк ліквідаційної процедури встановлений до 15.06.2018, тоді як розстрочка виконання судового рішення у справі №918/1930/14 завершується у 2021 році, а в справі №918/1959/14 у 2022 році, отже розстрочка значно перевищує термін, до якого повинна бути завершена ліквідація Банку, що унеможливлює виконання рішення в межах строку ліквідаційної процедури та порушує права та інтереси кредиторів, які гарантовані діючим законодавством.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечень на неї суд доходить наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено таке.

29 березня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "БАНК ФОРУМ", надалі "Кредитор" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР", скорочене найменування - ТОВ "Золотек", надалі "Позичальник" укладено кредитний договір №1-0020/13/30-KL

23.05.2013р. між ПАТ "Банк Форум" та ТзОВ "Золотий екватор" укладено додатковий договір № 1 до кредитного договору №1-0020/13/30-KL від 29.03.2013р., відповідно до якого дійшли згоди внести зміни та доповнення до статей кредитного договору без внесення змін в преамбулу та додатки, шляхом його викладення в новій редакції.

29 березня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Банк Форум", надалі Кредитор", з однієї сторони, та Малим приватним підприємством "ВК ІМПЕКС", надалі "Позичальник", був укладений кредитний договір №1-0021/13/30-KL.

23.05.2013р. між Публічним акціонерним товариством "БАНК ФОРУМ" та Малим приватним підприємством ВК ІМПЕКС" укладено додатковий договір №1 до кредитного договору №1-0021/13/30-KL від 29.03.2013р., відповідно до якого внесено зміни та доповнення до статей кредитного договору без внесення змін в преамбулу та додатки, шляхом його викладення в новій редакції.

Під час розгляду даної справи, судом встановлено, що невиконання Позичальниками за Кредитними договорами вищезазначених Вимог позивача від 19.11.2014 про дострокового виконання зобов'язань за Кредитними договорами стало підставою для звернення Банку до господарського суду Рівненської області з позовними заявами про стягнення заборгованості за кредитними договорами з Позичальників.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 06.10.2015 року у справі №918/1930/14 позов задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Екватор" (43010, м. Луцьк, вул. Кременецька, 38) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" (02100, м. Київ, бульвар Верховної Ради, буд. 7) заборгованості по поверненню кредитних коштів у розмірі 31 825 694,54 дол. США, що еквівалентно 500 003 971 грн. 04 коп. та нарахованих процентів за користування кредитом в розмірі 974 661,90 дол. США, що еквівалентно 15 312 621 грн. 69 коп.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 09.10.2015 у справі №918/1959/14, зміненого постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 стягнуто з МПП "ВК Імпекс" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" (02100, м. Київ, бульвар Верховної Ради, буд. 7) - 9 707
831 доларів США 47 центів заборгованості по поверненню кредитних коштів за кредитним договором від 29 березня 2013 року № 1-0021/13/30-KL, та 297 302
долари США 33 центи простроченої заборгованості за нарахованими процентами, що разом еквівалентно 157 774 656 грн. 79 коп.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.04.2017р., яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.06.2017 у справі №918/1930/14 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Екватор" про розстрочку виконання рішення суду від 06 жовтня 2015 року по справі № 918/1930/14 на виконання якого видано наказ від 23 жовтня 2015 року № 918/1930/14 задоволено: розстрочено виконання рішення суду від 06 жовтня 2015 року по справі № 918/1930/14 на загальну суму заборгованості в розмірі 502 636
341 грн. 72 коп. на п'ять років, шляхом щомісячної сплати боржником заборгованості за відповідним графіком.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 22.03.2017 у справі №918/1959/14, яка залишена без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.04.2017р. та постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2017 заяву Малого приватного підприємства "ВК Імпекс" про розстрочку виконання рішення Господарського суду Рівненської області від
09.10.2015 року у справі № 918/1959/14, яке змінене постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 року, задоволено, розстрочено виконання рішення Господарського суду Рівненської області від 09.10.2015 року у справі № 918/1959/14, яке змінене постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 року, на загальну суму боргу в розмірі 153 034 656,79 грн., на п'ять років щомісячними платежами до повного його виконання відповідно до графіку.

Рішення суду першої інстанції про відмову в позові по даній справі, залишене без змін судом апеляційної інстанції, мотивовано тим, що виконання основного зобов'язання виключає можливість задоволення вимог за рахунок забезпечувального зобов'язання; одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. За такої ситуації відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові.

При цьому, суд першої інстанції встановив право Позичальників ТзОВ "ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР" та МПП "ВК ІМПЕКС" за Кредитними договорами №1-0020/13/30-KL від
29.03.2013 року та №1-0021/13/30-KL від 29.03.2013 року на розстрочку боргу за даними договорами та обов'язок сплатити цей борг відповідно до 31.08.2021 року та до 28.02.2022 року (відповідно до судових рішень по справі №918/1930/14 та №918/1959/14, згідно яких суд постановив розстрочити їх виконання на п'ять років, починаючи у справі №918/1930/14 з 30.09.2016 до 31.08.2021; у справі №918/1959/14 з 31.03.2017 до 28.02.2022, шляхом щомісячного перерахування сум заборгованості за кредитом та нарахованими процентами за користування кредитом.

Як встановлено судом першої інстанції, станом на 09.06.2017, ТОВ "Золотий Екватор" - позичальником за кредитним договором №0020/13/30-KL від 29.03.2013, МПП "ВК Імпекс" - позичальником за кредитним договором №0021/13/30- KL від
29.03.2013 вчиняються дії (вчасно здійснюються платежі згідно встановленого графіку розстрочки) щодо належного виконання вищезазначених рішень Господарського суду Рівненської області та постанови Рівненського апеляційного господарського суду. Так ТОВ "Золотий екватор" станом на 12.07.2017 на виконання рішень суду у справі №918/1930/14 сплачено грошові кошти на загальну суму 21 480
251,03 грн., а МПП "ВК Імпекс" на виконання рішень суду у справі №918/1959/14 сплачено грошові кошти на загальну суму 570 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, належним чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Таким чином, місцевим судом зроблений висновок, що одночасне звернення стягнення заборгованості зі зверненням стягнення на предмет іпотеки в будь-якому випадку є неправильним.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду вказавши, що з матеріалів справи не вбачається, що попередні заходи - стягнення заборгованості за Кредитними договорами №1-0020/13/30-KL від 29.03.2013 року та №1-0021/13/30-KL від 29.03.2013 року згідно рішень у справі №918/1930/14 та №918/1959/14 не призвели до належного виконання зобов'язання, а тому, врахувавши позицію Верховного Суду України, викладену у листі від 01.02.2015р. "Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку, як заставу нерухомого майна", дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ "БАНК ФОРУМ" до ПАТ "Тернопільнафтопродукт" щодо звернення стягнення на майно за договором іпотеки задоволенню не підлягають.

В касаційній скарзі скаржник посилається на постанови Верховного суду України та зазначає, що суди при винесенні рішень не врахували висновки, які містяться з цих постановах Верховного суду України чим порушили положення ст. 111-28 ГПК України.

Так, в постанові від 09.09.2014 по справі №3-71гс14 Верховний Суд України вказав:

"Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно зі ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент розгляду справи №922/3658/13 рішення господарського суду Харківської області від 16.12.2009р. у справі № 27/362-09 не було виконано, а предмет іпотеки не реалізовано, і відповідно, погашення вимог Кредитора за рахунок іпотеки не відбулося.

Отже, зобов'язання відповідача за кредитним договором не припинилися, право вимоги Банку про повернення кредиту і сплату процентів залишалося дійсним і підлягало судовому захисту. Покладаючи в основу рішення висновок про подвійне стягнення, суд касаційної інстанції не врахував, що за змістом ст.33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов'язання як такого, що вважається виконаним згідно зі ст. 599 ЦК України.

Забезпечувальне зобов'язання має похідний характер, а не альтернативний основному.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня. "

Такої ж правової позиції Верховний Суд України дотримався вирішуючи спір по справі №6-1080цс15 у постанові від 03.02.2016.

В обох зазначених справах збігалася особа боржника та іпотекодавця, що не має місце в даній справі, що переглядається.

Проте, враховуючи обґрунтування вищевказаного висновку відсутні підстави вважати, що така позиція не розповсюджувалася і на ситуації, коли боржник та іпотекодавець були різними особами.

Разом з тим, листі від 01.02.2015р. "Аналіз судової практики застосування судами законодавства, яке регулює іпотеку, як заставу нерухомого майна" Верховний Суд України вказав наступне:

- Одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна. За такої ситуації відбувається фактичне подвоєння суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові. Таким чином, одночасне звернення стягнення заборгованості зі зверненням стягнення на предмет іпотеки в будь-якому випадку є неправильним.

- Суди повинні мати на увазі, що наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно (постанова Верховного Суду України від 4 вересня 2013 р. у справі № 6-73цс13). Разом із тим задоволення подібних позовних вимог можливе лише у разі, коли суду надані беззаперечні докази того, що попередні заходи не призвели до належного виконання зобов'язання.

Колегія суддів касаційного суду у даній справі вважає, що незалежно від того чи є боржник та іпотекодавець однією особою, чи ні, одночасне звернення стягнення заборгованості зі зверненням стягнення на предмет іпотеки є фактично подвійним стягнення суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові, крім випадків наявності беззаперечних доказів того, що попередні заходи не призвели до належного виконання зобов'язання, виходячи з наступного.

В даному випадку матимуть місце два судових рішення про стягнення однієї і тієї ж заборгованості, при цьому, в разі не збігання особи боржника та іпотекодавця, з двох різних осіб.

Одне буде виконуватися за рахунок саме іпотечного майна боржника чи іншого іпотекодавця, друге - паралельно за рахунок грошових коштів та іншого майна боржника.

При цьому, звернення стягнення на предмет іпотеки призведе в любому випадку до відчуження, тобто, фактично до повної втрати заставного майна боржником або іншим іпотекодавцем, проте, не буде врахована можливість повного чи поступового в той же момент погашення боргу добровільно чи за рахунок грошових коштів або іншого майна боржника, внаслідок чого борг зникне або зменшиться до неспіврозмірної суми з вартістю втраченого заставного майна.

Так, в даній справі, суд першої інстанції встановив, що Рівненський апеляційний господарський суд постановою від 11.04.2017 та господарський суд Рівненської області ухвалою суду від 22.03.2017, які у встановленому законом порядку набрали законної сили, розстрочивши виконання судових рішень у справі №918/1930/14 та №918/1959/14, встановили право Позичальників ТзОВ "ЗОЛОТИЙ ЕКВАТОР" та МПП "ВК ІМПЕКС" за Кредитними договорами №1-0020/13/30-KL від 29.03.2013 року та №1-0021/13/30-KL від 29.03.2013 року на розстрочку боргу за даними договорами та обов'язок сплатити цей борг відповідно до 31.08.2021 року та до 28.02.2022 року, останні виконують зазначені рішення суду, здійснюючи платежі згідно встановленого графіку розстрочки.

З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційного суду по даній справі вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду України від 09.09.2014 по справі №3-71гс14 та від
03.02.2016 по справ №6-1080цс15.

При цьому, колегія суддів зауважує наступне.

Те, що суди попередніх інстанцій взяли до уваги, що боржники виконують зазначені рішення суду, здійснюючи платежі саме згідно встановленого графіку розстрочки, дало обґрунтовані підстави для скаржника вважати, що суди визнали розстрочку виконання рішень зміною строків виконання зобов'язань по сплаті кредитів.

В постанові Верховного суду України від 04.07.2011 у справі №13/210/10 була викладена правова позиція та зазначено, що:

"Рішенням господарського суду Запорізької області від 18 червня 2009 року в справі № 8/196/09 задоволено позов ВАТ "Запоріжжяобленерго"до КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат"про стягнення заборгованості по оплаті спожитої електричної енергії за березень - квітень 2009 року, трьох процентів річних, інфляційних втрат та неустойки.

На стадії виконання цього рішення ухвалою господарського суду Запорізької області від 3 грудня 2009 року затверджено мирову угоду між сторонами, якою встановлено графік та визначено розмір щомісячних платежів щодо погашення заборгованості.

Крім того, 27 жовтня 2009 року господарським судом Запорізької області затверджено мирову угоду між тими ж сторонами в справі № 21/138/09 про стягнення заборгованості по оплаті спожитої активної електричної енергії за травень - вересень 2009 року, спожитої реактивної електричної енергії за липень - серпень 2009 року, трьох процентів річних та пені, якою також встановлено графік та визначено розмір щомісячних платежів щодо погашення заборгованості.

Разом із цим умовами мирової угоди передбачено, що у разі невиконання (несвоєчасного виконання) КП "Запорізький титано-магнієвий комбінат"зобов'язання по оплаті заборгованості за спожиту електричну енергію, відповідач зобов'язаний сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому висновок суду касаційної інстанції про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України є необґрунтованим. "

В постанові від 09.11.2016 по справі №9/5014/969/2012 (5/65/2011) Верховний Суд України дійшов такого ж висновку, як і в справі №13/210/10.

При цьому в постанові від 17.02.2016 по справі №905/3137/14-908/5775/14 (3-1276гс15) Верховний Суд України дійшов наступного висновку вказавши таке:

"Частиною 2 ст. 625 ЦК установлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання, яка полягає у тому, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, ст.ст. 599, 600, 604, 605, 606, 607, 608, 609 ЦК, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 5 цієї статті у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Так, ГПК передбачає дві стадії, на яких суд може вирішувати питання про розстрочку виконання рішення, а саме: при винесенні рішення по суті справи, що відображається в мотивувальній та резолютивній частинах рішення (п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 84), а також у наказі господарського суду; та під час виконання рішення суду (виконавчого провадження) шляхом винесення окремого процесуального документа (ухвали) про розстрочку виконання рішення (ч. 3 ст. 121). Розстрочка виконання рішення суду означає виконання його частинами, встановленими судом, з певним інтервалом у часі. За змістом ГПК строки виконання рішення частинами (сплата грошових сум частками тощо) визначаються судом.

У справі, яка розглядається, предметом позову є стягнення 3 % річних за прострочення сплати відповідачем стягнутої за рішенням суду (справа №24/362) суми основного боргу за період із дня набрання рішенням законної сили до дня погашення заборгованості.

Відповідно до цього судового рішення (справа № 24/362) суд постановив розстрочити його виконання на 6 місяців, починаючи з 15 квітня 2012 року до 15 жовтня 2012 року, шляхом щомісячного перерахування сум, у тому числі й суми основного боргу.

Таким чином, суд встановив право ТОВ "Артемівськ-Енергія" на розстрочку боргу та обов'язок сплатити цей борг до 15 жовтня 2012 року. Відповідачем зазначену суму боргу погашено 7 грудня 2012 року.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, за період такого розстрочення або відстрочення. "

Тобто, в даному випадку Верховний Суд України з посиланням на ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України, згідно якої у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, фактично визнав розстрочення чи відстрочення виконання рішення зміною строків виконання зобов'язання.

Проте, колегія суддів касаційного суду у даній справі не погоджується з таким висновком Верховного Суду України виходячи з наступного.

Господарський процесуальний кодексу України не є актом саме цивільного чи господарського законодавства, як і надання розстрочки чи відстрочки виконання рішення стосується саме процесуальної дії суду по зміні строків виконання судового рішення, а не строків виконання господарського чи цивільного зобов'язання.

В свою чергу, наведена ч.5 ст.11 Цивільного кодексу України стосується судових рішень, прийнятих за результатами розгляду по суті позовних вимог, безпосередньо на підставі резолютивних частин яких виникають, змінюються або припиняються цивільні та господарські зобов'язання сторін процесу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційного суду по даній справі вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у вищевказаній постанові Верховного Суду України від 17.02.2016 по справі №905/3137/14-908/5775/14 (3-1276гс15)

Крім того, обґрунтованими є доводи скаржника, що судами попередніх судових інстанцій не взято до уваги, що Банк знаходиться в стадії ліквідації, строк ліквідаційної процедури встановлений до 15.06.2018, тоді як розстрочка виконання судового рішення у справі №918/1930/14 завершується у 2021 році, а в справі №918/1959/14 у 2022 році, отже розстрочка значно перевищує термін до якого повинна бути завершена ліквідація Банку, що унеможливлює виконання рішення в межах строку ліквідаційної процедури та порушує права та інтереси кредиторів, які гарантовані діючим законодавством.

Загальновідомим є факт перебування великої кількості банків в Україні на ліквідації.

Таким чином, питання щодо визнання розстрочки чи відстрочки виконання рішення підставою зміни строків виконання кредитних договорів, внаслідок чого ці нові строки можуть значно перевищувати терміни, до яких повинні бути завершені ліквідації банків, що унеможливить виконання рішення в межах строку ліквідаційної процедури та порушить права та інтереси кредиторів, становить виключну правову проблему, яка вимагає формування єдиної правозастосовчої практики.

За приписами пункту 7 Розділу XI Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII), суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Відповідно до Господарського процесуального кодексу України:

"Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. "

Зважаючи на викладені вище обставини, керуючись статтями 234,235,300,301,302, пунктом 7 Розділу XI Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ), Верховний Суд -

УХВАЛИВ:

Справу №921/107/15-г/16 разом із касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк "Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Форум" Шевченко О.В. на рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.07.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.11.2017 у даній справі передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський