Історія справи

Ухвала КГС ВП від 27.02.2018 року у справі №902/461/16

УХВАЛА

21 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 902/461/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Уркевича В. Ю.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Юридичної особи Великобританії Компанії "Vuldi (UK) Limited"

на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2021

за позовом Юридичної особи Великобританії Компанії "Vuldi (UK) Limited"

до Приватного підприємства "Альянс Груп",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Підприємство "Валді -Україна",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції міста Києва,

про визнання недійсними прилюдних торгів з продажу нерухомого майна, визнання недійсним протоколу проведення прилюдних торгів та визнання недійсним акта продажу нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

12.04.2021 (через систему "Електронний суд") Юридична особа Великобританії Компанія "Vuldi (UK) Limited" (далі - Компанія) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2021.

За наслідками перевірки матеріалів поданої касаційної скарги, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 14.03.2017, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.11.2017, відмовлено в задоволенні позовних вимог про: визнання недійсними прилюдних торгів (аукціон), визнання недійсним Протоколу №1 проведення прилюдних торгів; у частині позовних вимог про визнання недійсним Акта від 01.03.2001 провадження у справі припинено.

20.11.2020 на електронну адресу суду надійшла заява Компанії про перегляд рішення Господарського суду Вінницької області від 14.04.2017 за нововиявленими обставинами.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 14.01.2021 заяву Компанії про перегляд за нововиявленими обставинами рішення від 14.03.2017 із доданими документами повернуто заявнику.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Компанія через систему "Електронний суд" звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.02.2021 відмовлено Компанії у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору; апеляційну скаргу Компанії на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 14.01.2021 залишено без руху, скаржникові надано строк протягом 10-ти днів з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги, а саме, сплати судового збору та направлення апеляційної скарги іншим учасникам справи.

Зазначену ухвалу від 08.02.2021 отримано Компанією 09.03.2021, що підтверджується зворотними повідомленнями про вручення поштового відправлення, отже, останнім днем для усунення апелянтом недоліків скарги є 19.03.2021.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 апеляційну скаргу Компанії повернуто на підставі частини 4 статті 174, частини 2 статті 260 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з тим, що скаржником у визначений судом строк не було усунуто недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі суду від 08.02.2021.

У касаційній скарзі Компанія зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про повернення апеляційної скарги, що призвело до обмеження реалізації права заявника на апеляційне оскарження судового рішення.

Приписами статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Разом з тим до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 Господарського процесуального кодексу України, застосовуються положення статтею 258 Господарського процесуального кодексу України (статтею 258 Господарського процесуального кодексу України), тобто вона залишається без руху.

Відповідно до статтею 258 Господарського процесуального кодексу України строк усунення недоліків не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з частиною 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із заявою.

Постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, суд керувався, зокрема, частиною 4 статті 174 та частиною 2 статті 260 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом цих норм апеляційна скарга вважається неподаною та повертається особі, яка її подала, якщо цією особою у визначений судом строк не усунуто недоліки апеляційної скарги.

Оскільки недоліки апеляційної скарги не було усунуто в установлені строки, суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку про повернення апеляційної скарги.

Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).

Європейський суд з прав людини в рішенні "Креуз проти Польщі" у справі № 28249/95 від 19.06.2001 зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Враховуючи викладене, оскільки судами вже було вирішено спір у даній справі, і скаржник ініціює перегляд прийнятих судових рішень за нововиявленими обставинами, скаржником не зазначено обставин та доказів поширення на нього умов, передбачених в статтею 8 Закону України "Про судовий збір", прийняття судом апеляційної інстанції оскарженої ухвали не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

З огляду на зазначене, доводи викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм права під час прийняття оскаржуваної ухвали.

Відповідно до частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Відповідно до правових позицій, сформованих ЄСПЛ у справах "Levages Prestations
Services v. France" ("Леваж Престасьон Сервіс проти Франції") та "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" ("Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги Компанії на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2021 та відмову у відкритті касаційного провадження на підставі частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки правильне застосовування норм права судом апеляційної інстанції є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Разом з тим, Суд враховує численні недоліки поданої касаційної скарги та вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Крім того, Компанія просить про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати від 14.01.2021 зі справи № 0940/2276/18, а також на підставі частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень частини 4 вказаної статті суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Частиною 5 цієї статті визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з частиною 4 статті 303 Господарського процесуального кодексу України про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частиною 4 статті 303 Господарського процесуального кодексу України, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частиною 4 статті 303 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 45 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Частиною 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що при визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, беруться до уваги такі чинники: 1) існування "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) наявність у національному законодавстві механізмів подолання таких розбіжностей; 3) фактичне запровадження механізмів подолання розбіжностей і, якщо так, то 4) ефективність таких механізмів.

Ураховуючи наведене, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики, для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави, її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку у певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово відзначала, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального права були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.

Виключна правова проблема є такою що впливає на застосування норм права у подібних та/або у тотожних правовідносинах та судами декількох юрисдикцій у зв'язку з чим її невирішення призведе до різного тлумачення або застосування судами норм права та не однакового вирішення спорів за однаковими фактичними обставинами та правовим регулюванням.

Мотивуючи своє клопотання скаржник не посилався на конкретні спори та їх кількісні показники, які розглянуті або розглядаються судами та які б свідчили про те, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Також суд касаційної інстанції не виявив виключної правової проблеми із зазначеного питання з врахуванням кількісного та якісного вимірів, глибоких та довгострокових розходжень у відповідній судовій практиці або наявності загрози таких розходжень.

Не вбачається правових підстав і для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати, оскільки із системного аналізу статті 8 Закону України "Про судовий збір" убачається, що її норми не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини 1 статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, в контексті такої основоположної його складової, як принцип юридичної визначеності; юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування); юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права (абзац четвертий пункту 4, абзац п'ятий, перше речення абзацу шостого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року N 6-р/2019).

Оскільки положення статті 8 Закону України "Про судовий збір" є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування.

За вказаних обставин клопотання Компанії про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів визнає безпідставним та відхиляє.

Відповідно до положень частини 6 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №902/461/16 за касаційною скаргою Юридичної особи Великобританії Компанії "Vuldi (UK) Limited" на ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.03.2021.

2. Копію цієї ухвали та касаційну скаргу разом з доданими до скарги матеріалами направити заявнику.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

В. Ю. Уркевич