Історія справи

Ухвала КГС ВП від 01.03.2021 року у справі №920/148/20

УХВАЛА

15 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 920/148/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Колос І. Б., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О. М.,

представників учасників справи:

позивача - Єфременко О. О. (довіреність від 15.01.2021 №14-13),

відповідача - не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення господарського суду Сумської області від 25.06.2020 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2021

за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до комунального підприємства "Ромникомунтепло" Роменської міської ради"

про стягнення 2 319 299,89 грн,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі- АТ "НАК "Нафтогаз України", позивач) звернулося до господарського суду Сумської області з позовом до комунального підприємства "Ромникомунтепло" Роменської міської ради" (далі - КП "Ромникомунтепло" Роменської міської ради", відповідач) про стягнення 2 319 299,89 грн, з яких: пеня в сумі 1 224 153,34 грн, 3% річних у сумі 324 153,80 грн, інфляційні втрати у сумі 770 992,74 грн та судові витрати, нарахованих за неналежне виконання грошових зобов'язань за договором №6092/1718-КП-29 постачання природнього газу від 15.09.2017 (далі - Договір).

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач несвоєчасно здійснював оплату за переданий газ та несвоєчасно і не в повному обсязі сплатив його вартість за період жовтень - грудень 2017 року, січень - березень 2018 року, внаслідок чого на підставі пункту 8.2 Договору йому було нараховано пеню, а також згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду Сумської області від 14.01.2020 (суддя: Заєць С.

В. ) зі справи №920/148/20 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 612 076,67 грн, 3% річних у сумі 324
153,80 грн, 763 198,97 грн інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 34 671,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що розрахунки за постачання природного газу за Договором відповідачем здійснено з порушенням строків, у зв'язку з чим позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню, 3 % річних та інфляційні втрати. Суд перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення 324 153,80 грн 3 % річних встановив, що він є арифметично вірний та дійшов висновку, що зазначена сума підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі. Водночас при перевірці розрахунку позивача щодо нарахування втрат від інфляції, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення лише 763 198,97 грн інфляційних втрат, та, відповідно, відмовив у стягненні 7 793,77 грн інфляційних втрат.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення пені у сумі 1 224 153,34 грн та зменшуючи розмір пені на 50% - до 612 076,67 грн, суд першої інстанції на підставі норми статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), виходив з таких обставин: інтереси обох сторін, співрозмірність неустойки та ступеню виконання зобов'язання відповідачем, співвідношення розміру пені і понесених позивачем збитків у зв'язку з порушенням відповідачем свого зобов'язання, збитковість фінансового стану відповідача, а також те, що заборгованість за спожитий природний газ відповідачем сплачена в повному обсязі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 (колегія суддів: Разіна Т. І., Тарасенко К. В., Шаптала Є. Ю.) рішення господарського суду Сумської області від 25.06.2020 у справі №920/148/20 в частині відмови у задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат у сумі 7 793,77 грн та судового збору у сумі 118,28 грн скасовано, в цій частині прийнято нове рішення.

Суд стягнув з КП "Ромникомунтепло" Роменської міської ради на користь АТ "НАК " Нафтогаз України" 7 793,77 грн інфляційних втрат та витрат по сплаті судового збору у сумі 118,28 грн. В іншій частині рішення залишено без змін. Суд стягнув з відповідача на користь позивача судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у сумі 175,36 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні вимог позивача про стягнення 7 793,77 грн інфляційних втрат не врахував правові висновки Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 та здійснив розрахунок інфляційних втрат на суму боргу без урахування інфляційної складової за попередній місяць. Здійснивши власний розрахунок, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення 1 224 153,34 грн пені, суд апеляційної інстанції виходив з таких обставин:

- ступінь виконання відповідачем грошових зобов'язань (систематичне погашення заборгованості);

- майновий стан сторін;

- відсутність доказів погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності або ж понесених позивачем збитків в результаті прострочення відповідачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором;

- відсутність в діях відповідача прямого умислу у порушенні зобов'язання та обставин того, що відповідач не є кінцевим споживачем газу, а купує його для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями; при цьому здійснення оплати поставленого позивачем газу залежить від розрахунків з відповідачем за спожиту теплову енергію;

- стягнення пені та передбачених статтею 625 ЦК України нарахувань не є основним доходом АТ "НАК "Нафтогаз України" і не може впливати на його господарську діяльність;

- пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням того, що позивачем, окрім пені також було заявлено 3% річних та інфляційні втрати, які були розглянуті судом;

- необхідність реального виконання судового рішення.

Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій АТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Сумської області та постанову Північного апеляційного господарського суду, в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1 224 153,34 грн пені.

У відзиві на касаційну скаргу КП "Ромникомунтепло" Роменської міської ради просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а подану касаційну скаргу без задоволення.

09.04.2021 від КП "Ромникомунтепло" Роменської міської ради надійшло клопотання про розгляд касаційної скарги у справі без участі представника відповідповідача.

АТ "НАК "Нафтогаз України" підставою касаційного оскарження визначає пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України (без урахування висновків про застосування цих норм права, викладених у постанові Верховного Суду від
04.05.2018 у справі №908/1453/14 та у постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 у справі №902/1568/14).

Позивач зазначає, що частково задовольняючи клопотання відповідача та зменшуючи суму заявленої пені на 50% суди попередніх інстанцій не врахували інтересів позивача. На думку АТ "НАК "Нафтогаз України" оскаржувані рішення та постанова, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у сумі 1 224
153,34 грн, прийняті з порушенням статей 74, 76, 77, 86, 236 та 238 ГПК України без дослідження усіх істотних обставин справи.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №920/148/20 на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі №922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11 (абзац 20), від
16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Крім того, Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб'єктами, об'єктами та змістом (правами й обов'язками суб'єктів правовідносин) у конкретній справі.

В обґрунтування підстав для звернення з касаційною скаргою позивачем зазначено, що судами у прийнятті оскаржуваних судових рішень не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 в частині застосування приписів статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України.

Так, місцевим господарським судом за клопотанням відповідача зменшено заявлену позивачем до стягнення суму пені на 50%, відповідно до положень статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

Колегія суддів виходить із того, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, яке передбачене частиною 3 статті 551 ЦК України.

Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (відповідна правова позиція послідовно викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19).

Відповідно до статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому судами повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі №920/148/20 ухвалені судами без урахування висновків щодо застосування норм права (статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14, оскільки висновки в зазначеній справі і у справі №920/148/20, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин є різними, у кожній з зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, постановою Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/14, на висновки якої щодо застосування приписів статей 551 ЦК України та 233 ГК України посилається скаржник у касаційній скарзі, залишено без змін рішення господарського суду Запорізької області від 25.05.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2017 у справі № 908/1453/14. При цьому Верховний Суд зазначив, що "суд першої інстанції, врахувавши фінансовий стан позивача та відповідача, дійшов обґрунтованого висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що в даному випадку суд не може надати перевагу відповідачу, враховує, зокрема, наявність заборгованості позивача по заробітній платі та податковий борг. Отже, з'ясувавши всі обставини справи та взявши до уваги майновий стан обох сторін, суди попередніх судових інстанцій дійшли правомірного висновку, що в даному випадку відсутні підстави для зменшення розміру пені".

Приймаючи оскаржувані рішення та постанову зі справи, що розглядається, суди врахували висновки Верховного Суду викладені у постанові від 04.02.2020 у справі 918/116/19 в якій суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими зменшено на 50% розмір заявленої до стягнення пені.

При цьому в зазначеній постанові Верховним Судом зазначено, що:

"8.17. Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.

8.18. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

8.19. Враховуючи викладене, Суд доходить висновку про те, що зазначені критерії дотримані судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання про зменшення пені та обґрунтовано зменшено розмір заявленої до стягнення пені на 50%, враховуючи, що зменшення розміру штрафних санкцій на 90 % нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв'язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів за надані ним послуги".

Доводи касаційної скарги Компанії про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій статей 525, 526, 551, 599, 625 ЦК України, статті 233 ГК України та без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 відхиляються, оскільки висновки судів про часткове задоволення клопотання про зменшення розміру пені (на 50%) у справі №920/148/20 не суперечать висновку Верховного Суду викладеному у постанові від 04.05.2018 у справі №908/1453/14 про відмову у задоволенні клопотання боржника про зменшення розміру стягуваної пені, адже зменшення розміру пені є правом суду і було реалізоване ним у конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Колегія суддів зазначає, що вирішення питань щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки) здійснюється судами першої та апеляційної інстанцій за результатами оцінки розміру збитків і інших обставин, які мають істотне значення, та не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи (постанови Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 24.02.2020 у справі №917/686/19, від 26.02.2020 у справі №922/1608/19, від 15.04.2020 у справі №922/1607/19).

Зокрема, у постанові від 04.05.2018 зі справи №908/1453/14 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови відповідачу у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені до 90%, нарахованої у зв'язку з простроченням оплати за спожиту фактичну електричну енергію. При цьому, окрім іншого, суд касаційної інстанції виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, зокрема, з критичного фінансово -господарського стану позивача та обставин наявності в останнього заборгованості по заробітній платі, податкового боргу, зменшення прибутку підприємства, відсутність коштів на банківських рахунках, існування дебіторської заборгованості перед постачальниками товарів та послуг.

З огляду на підстави зменшення розміру пені, якими керувалися суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, постанова Верховного Суду у справі №908/1453/14 ухвалена хоча й за правового регулювання спірних правовідносин схожого з тим, що має місце в цій справі (у частині стягнення розміру пені), але за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів), ніж у цій справі №920/148/20, тобто зазначена справа №908/1453/14 і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками (в частині стягнення пені), що свідчить про неподібність правовідносин у них.

Окрім того, Верховний Суд зазначає, що постанова Вищого господарського суду України у справі 902/1568/14, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, не є постановою Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у розумінні частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та частини 4 статті 236 ГПК України, а отже не є джерелом правозастосовчої практики.

Оскільки постанова Верховного Суду, на яку посилався скаржник, ухвалена за іншої фактично - доказової бази, ніж у цій справі, наявні підстави для закриття касаційного провадження у справі №920/148/20 на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Сумської області від 25.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 зі справи №920/148/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова