Історія справи

Ухвала КГС ВП від 24.01.2021 року у справі №910/18364/19

УХВАЛА

10 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18364/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.,

секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 (суддя Бондарчук В.

В. ) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 (колегія суддів: Скрипка І. М., Тищенко А. І., Михальська Ю. Б. ) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" до Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним договору,

за участю представників:

позивача -не з'явилися,

відповідача - Уколов О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" (далі - ТОВ "Софа ЛТД") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) про визнання недійсним на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договору поруки № 4А13815И/П від 25.10.2016 у зв'язку з тим, що цей правочин вчинено під впливом введення позивача в оману.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що дії ТОВ "Софа Лтд" з отримання кредитних коштів за кредитним договором № 4С16102Г від 25.10.2016 були направлені на залучення коштів для погашення зобов'язань "старих" боржників банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого Національним банком України. АТ КБ "ПриватБанк" запевняв позивача про те, що кредитні зобов'язання попередніх боржників забезпечені ліквідними активами. Договір поруки № 4Я13815И/П від 25.10.2016 укладений з метою отримання ТОВ "Софа Лтд" прибутку від подальшої реалізації активів (чи набуття права власності на них), якими забезпечені зобов'язання боржників. ТОВ "Софа Лтд" як поручитель виконало свої зобов'язання за договором поруки, тоді як АТ КБ "Приватбанк" не передав документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов'язання "старих" боржників. Позивач вважає, що банк увів його в оману щодо наявності договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов'язаннями боржників, у тому числі з ТОВ "ЯР-3". ТОВ "Софа Лтд" вважає, що така поведінка банку свідчить про відсутність у нього намірів виконувати свої зобов'язання за договором поруки і стверджує про те, що у разі обізнаності про відсутність таких забезпечень воно не уклало б оспорюваного договору поруки № 4Я13815И/П від 25.10.2016.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3.25.10.2016 між АТ КБ "Приватбанк" як кредитором та ТОВ "Софа Лтд" як позичальником укладено кредитний договір № 4С16102Г, згідно з яким позивачу встановлено ліміт кредитного договору 4 350 000 000 грн та надано кредит в розмірі 4 305 119 314,05 грн.

4. Цього ж дня між цими ж сторонами також укладено низку договорів поруки, серед яких оспорюваний договір № 4Я13815И/П, згідно з яким ТОВ "Софа Лтд" поручилося перед банком за виконання ТОВ "ЯР-3" своїх зобов'язань за кредитними договорами: № 4Я13815И від 17.12.2013 та № 4Я14351И від 09.12.2014.

5. Умовами пункту 10 цього договору поруки сторони передбачили, що кредитор зобов'язаний у випадку виконання поручителем обов'язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж п'яти робочих днів з моменту виконання обов'язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов'язки боржника за кредитним договором.

6. ТОВ "Софа Лтд" посилається на те, що воно як поручитель виконало свої зобов'язання за договором поруки № 4А13815И/П від 25.10.2016, тоді як банк не передав йому документів, що посвідчують права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов'язання "старих" боржників, тому вважає, що банк увів його в оману.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

7. Господарський суд міста Києва 30.07.2020 ухвалив рішення, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2020, про відмову у задоволенні позову.

8. Судові рішення мотивовані тим, що наміром позивача на укладення кредитного договору № 4С16102Г від 25.10.2016 було виключно фінансування його поточної діяльності, а не, як стверджує останній, виконання зобов'язань за договором поруки № 4А13815И/П від 25.10.2016. Оспорюваний договір поруки підписаний сторонами без будь-яких зауважень, що свідчить про погодження ними всіх умов.

Доводи позивача про мету укладання сторонами кредитного договору № 4С16102Г та договору поруки № 4Я13815И/П від 25.10.2016 - отримання прибутку від реалізації активів, що передані в забезпечення зобов'язань за кредитами боржників, не знайшли свого підтвердження. Спірний договір не містить посилань на те, що він укладений з метою отримання активів "старих" боржників і позивачем не доведено обставин, які би свідчили про введення його в оману відповідачем.

Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

9. ТОВ "Софа Лтд" у касаційній скарзі, поданій 24.12.2020, просить скасувати судові рішення місцевого й апеляційного господарських судів, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

10. Підставами касаційного оскарження ТОВ "Софа Лтд" зазначило пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо неврахування апеляційним господарським судом висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19, а саме вжиття заходів щодо витребування у відповідача доказів, які позивач не міг самостійно подати.

11. Також посилається на те, що суди попередніх інстанцій неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосували норми матеріального і порушили норми процесуального права. Допущені помилки у встановленні фактичних обставин призвели до помилковості інших висновків суду, а саме: умисність ухилення відповідача від виконання свого обов'язку з передачі позивачу документів, що забезпечували виконання зобов'язань боржником; позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладанні договору поруки; істотність порушення умов договору поруки другою стороною. Поряд з цим скаржник послався на те, що у справі № 910/3570/19 суди за аналогічних обставин, але по іншим позовним вимогам дійшли інших висновків.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

12. У відзиві на касаційну скаргу АТ КБ "Приватбанк" просить залишити її без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін внаслідок не доведення позивачем обставин укладення спірного договору шляхом введення його в оману. Також указав на те, що кредитний договір № 4С16102Г від 25.10.2016 укладено між сторонами виключно фінансування для поточної діяльності ТОВ "Софа Лтд" і договір поруки № 4А13815И/П від 25.10.2016 не містить посилань на те, що він укладений з метою отримання активів "старих боржників".

Позиція Верховного Суду

13. Як зазначалося вище, касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, а саме - неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19.

14. Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 та Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

15. У справі № 910/18007/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" до АК "КБ "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки № 4М14109Д/П від 20.10.2016, на яку скаржник посилається в обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд скасував рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

16. Суд касаційної інстанції вказав, що позивач звертався до місцевого господарського суду з клопотанням про витребування доказів - належним чином посвідченої копії рішення правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, яке, на думку позивача, має суттєве значення для вирішення справи, оскільки містить відомості про її обставини і позивач не міг його отримати самостійно, оскільки воно містить банківську таємницю (стаття 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). Однак, у рішенні місцевого господарського суду відсутні будь-які відомості щодо розгляду такого клопотання. Про наведене позивачем (скаржником) зазначалося і в апеляційній скарзі, проте апеляційним господарським судом таке клопотання також не розглянуто по суті.

17. Також Верховний Суд зауважив на необґрунтованому залишені без будь-якого належного процесуального реагування клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об'єктивних причин не міг одержати самостійно, що свідчить про порушення положень статті 236 ГПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення. Так само не розглянуте по суті судами попередніх інстанцій і клопотання позивача про залучення до участі у справі ТОВ "Мілорін Лтд" як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Наведене в пунктах 18-20 даної постанови суперечить і вимогам пункту 2 частини 3 та пункту 5 частини 4 статті 238 ГПК України щодо зазначення в описовій частині рішення суду заяв, клопотань учасників справи, а в мотивувальній частині - мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи. Водночас відповідні порушення не можуть бути виправлені судом касаційної інстанції в силу імперативного припису частини 2 статті 300 ГПК України. Тобто підставою для скасування Верховним Судом ухвалених у справі № 910/18007/19 рішень судів попередніх інстанцій було порушення норм процесуального права.

18. Натомість у справі, що розглядається, місцевий господарський суд розглянув подане 11.02.2020 ТОВ "Софа Лтд" клопотання про витребування доказів - рішення правління Національного банку України № 323/БТ від 05.10.2016 і відмовив у його задоволенні на тій підставі, що ці докази не відносяться до предмета доказування у справі.

19. Отже, скаржник безпідставно посилається на неврахування судами у цій справі висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.07.2000 у справі № 910/18007/19.

20. Крім того, за результатами касаційного перегляду справа № 910/18007/19 направлена на новий розгляд до суду першої інстанції й у постанові Верховного Суду, на яку послався скаржник у касаційній скарзі, відсутній висновок щодо застосування норми права, яку застосували суди в оскаржуваних рішеннях.

21. Оскільки доводи скаржника про неврахування апеляційним господарським судом відповідних висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19, не знайшли свого підтвердження, то касаційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

22. Поряд з цим слід зазначити, що посилання скаржника на рішення судів у справі № 910/3570/19 відхиляються колегією суддів, оскільки у Єдиному державному реєстрі судових рішень та у комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" відсутні відомості про розгляд такої справи Верховним Судом, а копії такої постанови до касаційної скарги не додано.

23. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 у справі № 910/18371/19, які враховуються в силу приписів частини 4 статті 300 ГПК України, згідно з якою суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

24. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Судові витрати

25. Відповідно до положень пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" у випадку закриття касаційного провадження сплачена скаржником сума судового збору за подання касаційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Софа Лтд" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 у справі № 910/18364/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя В. Ю. Уркевич