Історія справи

Ухвала КГС ВП від 22.04.2021 року у справі №902/408/20

УХВАЛА

03 серпня 2021 року

м. Київ

Справа № 902/408/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кролевець О. А., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря судового засідання - Охоти В. Б.,

представників учасників справи:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Розізнана І. В., Грязнов В. В., Мельник О. В.

від 23.02.2021

за позовом ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства "Жорнище"

про зобов'язання надати інформацію,

Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 27.07.2021 № 29.3-02/2227 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 902/408/20 у зв'язку із відпусткою судді Бакуліної С. В.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 27.07.2021 для розгляду справи № 902/408/20 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н. М., судді: Кролевець О. А., Мамалуй О. О.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Вінницької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Жорнище" про зобов'язання надати інформацію.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем свого обов'язку щодо надання акціонеру товариства інформації про господарську діяльність товариства.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 29.10.2020 позов задоволено.

Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Жорнище" надати ОСОБА_1 інформацію про перелік афілійованих осіб та відомості про належні їм акції Публічного акціонерного товариства "Жорнище" із зазначенням кількості, типу та/або класу акцій. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Жорнище" надати ОСОБА_1 інформацію про розмір та дату перерахувань з Публічного акціонерного товариства "Жорнище" на банківські рахунки:
1. Фізичної особи-підприємця Діденко Наталії Петрівни коштів відповідно до договору про надання юридичних послуг від
01.11.2017; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Моторс" коштів за ремонт автомобіля Lexus GX 410, д. н. з. НОМЕР_1, відповідно до рахунку № НОМЕР_2 від 29.11.2017; 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Баварія Центр" коштів за ремонт автомобіля BMW X1, д. н. з. НОМЕР_3, відповідно до рахунку НОМЕР_4 від 12.12.2017. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Жорнище" надати ОСОБА_1 належно засвідчені копії протоколів засідань та висновки ревізійної комісії Публічного акціонерного товариства "Жорнище" за 2018-2019 роки; висновки аудитора (аудиторської фірми) Публічного акціонерного товариства "Жорнище" за 2018-2019 роки; висновки незалежного аудитора щодо діяльності Публічного акціонерного товариства "Жорнище" за 2017 рік. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Жорнище" надати ОСОБА_1 належно засвідчені копії протоколів засідань наглядової ради Публічного акціонерного товариства "Жорнище" за 2018-2019 роки; звіти наглядової ради Публічного акціонерного товариства "Жорнище" за 2018-2019 роки; звіти про винагороду членів наглядової ради Публічного акціонерного товариства "Жорнище" за 2018-2019 роки.

02.11.2020 від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 55
000 грн. На підтвердження витрат позивача на правову допомогу до заяви додано: - договори №3/1 від 17.03.2020, № 3/2 від 17.03.2020, №3/3 від 17.03.2020, № 3/4 від 17.03.2020; - квитанцію б/н від 17.03.2020 на суму 8000,00 грн, квитанцію від 04.05.2020 на суму 40 000,00 грн, квитанцію від 30.10.2020 на суму 10 000,00
грн; - акт приймання - передачі наданої професійної правничої допомоги від
30.10.2020.

Представник відповідача подав заяву про зменшення витрат на правничу допомогу.

2. Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції

Додатковим рішенням Господарського суду Вінницької області від 11.11.2020 стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Жорнище" на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 55 000,00 грн в якості витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

- в клопотанні б/н від 11.11.2020 про зменшення розміру витрат на правничу допомогу відповідачем зазначено, що представником позивача не додано до заяви детального опису робіт виконаних адвокатом, та те що сума понесених витрат на правничу допомогу є значно завищеною. Разом з цим, клопотання відповідача про зменшення розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, не містить чітких обґрунтувань не співмірності понесених позивачем витрат та наданих адвокатським об'єднанням послуг;

- беручи до уваги факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що сума зазначених витрат підтверджується матеріалами справи та враховуючи, що відповідачем в порядку, визначеному пунктом 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України не доведено неспівмірність заявлених витрат, суд дійшов висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача відповідно до пункту 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

3. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 скасовано частково додаткове рішення Господарського суду Вінницької області у справі №902/408/20 від 11.11.2020. Викладено резолютивну частину додаткового рішення в наступній редакції: "1. Заяву б/н від 02.11.2020 адвоката Якименко О. О. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №902/408/20 - задовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Жорнище" на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 25000,00 грн в якості витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні іншої частини заяви б/н від
02.11.2020 адвоката Якименко О. О. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №902/408/20 - відмовити.".

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що:

- відповідачем подано клопотання б/н від 11.11.2020 про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, в якому він заперечує проти відшкодування позивачу витрат на оплату правничої допомоги, та зазначено, що представником позивача не додано до заяви детального опису робіт виконаних адвокатом, сума понесених витрат на правничу допомогу є значно завищеною, зокрема зроблено посилання на неспівмірність складності виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) з заявленою сумою, а саме: написання чотирьох однакових за змістом правових позицій, з однаковими сторонами, та обставинами позовних заяв, які вказані в пунктах з 1 по 4 акта приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги від 30.10.2020 і на які адвокат затратив однаковий час у п'ять годин на кожну. Відтак, обсяг наданих послуг по складенню позовних заяв, на думку відповідача, завищено в чотири рази, тому 15 000,00 гривень за надану правову допомогу стягнуті судом першої інстанції безпідставно. Також, у акті приймання-передачі наданої професійної правничої допомоги від 30.10.2020 зазначено, що збирання доказів з виїздом відбувалось чотири рази по 5 годин кожне, однак доказів чотирьох поїздок по збиранню доказів не надано. Поряд з цим, в судовому засіданні 11.11.2020, під час розгляду клопотання представника відповідача б/н від 11.11.2020, адвокат позивача визнав факт того, що адвокат позивача не здійснював виїзд по збиранню доказів чотири рази, а зазначив що виїзд був лише один. Відтак обсяг наданих послуг по збиранню доказів з виїздом адвоката завищено в чотири рази, відповідно 15000,00 гривень за надану правову допомогу стягнуті судом першої інстанції безпідставно;

- судом враховується, що ухвалою Господарського суду Вінницької області від
10.06.2020 об'єднано справи №902/408/20, №902/409/20, №902/486/20, №902/487/20 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Жорнище" про примусове виконання зобов'язань в одне провадження; підстави, сторони, а також докази по справі є однаковими, зокрема у всіх наведених справах в якості доказу позивачем надано копії таких документів: лист Публічного акціонерного товариства "Жорнище" від 07.02.2020 вих. № 27/1; виписка про стан рахунку в цінних паперах ОСОБА_1 на
15.02.2019 вих. № 21Д/02-19 від 15.02.2019; заява Якименко О. О. в інтересах ОСОБА_1 від 18.03.2020. В усіх вказаних справах у позовній заяві підставою позову позивач вказує про відмову 18.03.2020 її адвокату, з яким ОСОБА_1 уклала договір та надала йому нотаріально засвідчену довіреність від 17.03.2020 №49, в отриманні інформації чи копії документів;

- враховуючи норми статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, оцінивши заявлені позовні вимоги, з урахуванням всіх аспектів і складності, а також час, який міг би витратити адвокат на правову допомогу клієнту з приводу подання позивачем позовних заяв, враховуючи заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що витрати на правову допомогу адвоката підлягають стягненню з відповідача у розмірі 25 000,00 грн, оскільки цей розмір судових витрат відповідає як критерію реальності понесення адвокатських витрат, так і критерію розумної необхідності таких витрат.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги.

Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 у даній справі, та залишити в силі додаткове рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 у якості підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції зазначила пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: застосування судом апеляційної інстанції статей 126 та 129 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновків, викладених в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 920/13/19, від 06.10.2020 у справі № 922/376/20 та від 24.11.2020 у справі № 911/4242/15.

Відповідач відзив на касаційну скаргу не надав, що відповідно до частини 3 статті 295 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду судових рішень.

5. Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цієї норми касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від
25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), постанова Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15).

Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду від
03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 29.04.2020 у справі № 920/13/19, від
06.10.2020 у справі № 922/376/20 та від 24.11.2020 у справі № 911/4242/15, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, Суд зауважує таке.

В постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 підставою для розгляду останньої стало питання про те, чи підлягають стягненню (розподілу) лише фактично сплачені витрати на надану професійну правничу допомогу, чи й ті з них, які лише має бути сплачено. У вирішенні даної справи № 902/408/20 відповідне питання не було предметом судового розгляду.

В свою чергу, Верховний Суд, в постанові від 29.04.2020 у справі № 920/13/19, зокрема, зазначив, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, Верховний Суд залишаючи без змін додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду у справі № 920/13/19 виходив з того, що апеляційний господарський суд встановивши, що наданими відповідачем за первісним позовом доказами підтверджується понесення останнім витрат на правничу допомогу під час апеляційного перегляду справи на суму 60 000,00 грн, відхиливши доводи позивача за первісним позовом, викладені у запереченні на клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу (які також є доводами касаційної скарги), та яке не містить клопотання про зменшення розміру таких витрат, з урахуванням співмірності відшкодування витрат у сумі 60 000 грн із складністю справи, враховуючи встановлений наданий адвокатським бюро обсяг послуг у суді апеляційної інстанції, затраченим часом на надання таких послуг, що відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, суд правомірно стягнув з позивача за первісним позовом на користь відповідача за первісним позовом 60 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У постанові від 24.11.2020 у справі № 911/4242/15 Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу та прийняв рішення, якими стягнув розмір витрат на професійну правничу допомогу у заявленому сторонами розмірі, оскільки було доведено надання вказаних послуг у цьому розмірі, а інша сторона відповідно до частин 4, 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України із клопотанням про зменшення заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу не зверталась.

На відміну від справ №911/4242/15,920/13/19, у справі № 902/408/20, що переглядається, апеляційний господарський суд зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката з урахуванням заяви відповідача про зменшення розміру таких витрат.

Крім того, у справі № 922/376/20 ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції з урахуванням вимог статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України дослідив надані заявником докази на підтвердження об'єму наданих послуг та встановив, що надання відповідачу правничої допомоги підтверджується доданими до заяви доказами. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем не доведено неспівмірності цих витрат відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Верховний Суд залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, враховуючи конкретні обставини цієї справи та оцінку доказів, яку було надано судом апеляційної інстанції під час вирішення клопотання відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені в постановах Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 29.04.2020 у справі № 920/13/19, від 06.10.2020 у справі № 922/376/20 та від 24.11.2020 у справі № 911/4242/15 є необґрунтованими, оскільки зазначені судові рішення прийняті за іншої, ніж у даній справі фактично-доказової бази, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, що свідчить про неподібність правовідносин.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, ОСОБА_1 не зазначила та не обґрунтувала у поданій касаційній скарзі.

При цьому колегія суддів зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United
Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A № 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява № 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 902/408/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2021.

7. Судові витрати

У зв'язку з тим, що касаційне провадження зі справи закривається, судові витрати в даній справі з урахуванням вимог статей 129, 130 Господарського процесуального кодексу України розподілу не підлягають. Адже за змістом зазначених норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження).

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 902/408/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді О. А. Кролевець

О. О. Мамалуй