Історія справи

Ухвала КГС ВП від 03.05.2020 року у справі №904/8144/17

УХВАЛА

25 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 904/8144/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Катеринчук Л. Й., Пєскова В. Г.

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

за участю представників:

ПАТ "Криворізька теплоцентраль":Свірідов Д. М.

третя особа Фонд державного майна України: Ізвєков К. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2019

у складі колегії суддів: Паруснікова Ю. Б. (головуючого), Білецької Л. М., Коваль Л. А.

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2019

у складі судді Владимиренко І. В.

у справі за позовом ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) розпорядник майна Дралін Андрій Володимирович

2) Фонд державного майна України

про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні, матеріальної допомоги при звільнені, компенсації за невикористану відпустку у загальній сумі 194 003,77 грн

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.28.08.2017 до Господарського суду Дніпропетровської області від позивача ОСОБА_1 надійшла позовна заява до відповідача Публічного акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (далі також - ПАТ "Криворізька теплоцентраль") про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні у сумі 6 656,54 грн, матеріальної допомоги при звільнені у сумі 148 990,09 грн, компенсації за не використану відпустку у сумі 38 357,14 грн, а всього на загальну суму 194 003,77
грн.

2. Позовні вимоги мотивовані не здійсненням відповідачем розрахунку із заробітної плати та всіх компенсацій, що належать ОСОБА_1 при звільненні, відповідно до вимог частини 1 статті 47 та частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

3. На думку позивачки, всі належні їй при звільненні грошові кошти, відносяться до складу заробітної плати, а тому мали бути виплачені їй в день звільнення, зокрема компенсація за невикористані дні відпустки відповідно до частини 1 статті 83 КЗпП України) та матеріальна допомога при звільнені, передбачена пунктом 31 Контракту з генеральним директором державного підприємства "Криворізька теплоцентраль".

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

4.08.06.2016 між Фондом державного майна України (далі також - Фонд), який є суб'єктом управління Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль" та громадянкою ОСОБА_1. укладено Контракт № 4-2016 (далі - контракт), відповідно до якого ОСОБА_1 (далі також - керівник або позивач) призначається на посаду генерального директора Державного підприємства "Криворізька теплоцентраль", правонаступником якого є ПАТ "Криворізька теплоцентраль" на термін з 08.06.2016 по 08.06.2019.

5. Згідно з пунктом 14 контракту Фонд звільняє від займаної посади керівника у разі закінчення контракту, достроково за вимогою керівника та/або достроково за рішенням Фонду, а також у випадку порушень законодавства та умов контракту, а також у будь-який час звільнити керівника з займаної посади.

6. Відповідно до пункту 31 контракту, у разі дострокового припинення контракту з незалежних від керівника причин, встановлюються виплата матеріальної допомоги у розмірі трьох середніх заробітних плат керівника, обчислених за останні три місяці. Якщо розірвання контракту здійснюється на підставах, установлених у контракті але не передбачених чинним законодавством, то про це зазначається в трудовій книжці Керівника з посиланням на пункт 8 статті 36 КЗпП України.

7. Згідно з розрахунком (здійсненим у відповідності до Постанови КМУ № 100 від
08.02.1995), сума матеріальної допомоги, яка підлягає виплаті при звільненні, складає 148 990,09 грн.

8. Згідно з пункту 34 умови цього контракту можуть бути змінені за згодою сторін у письмовій формі.

9. Контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами (пункт 35 контракту).

10. Наказом Фонду державного майна України від 20.02.2017 № 266 ОСОБА_1. була відсторонена від виконання обов'язків генерального директора ДП "Криворізька теплоцентраль" строком на два місяці.

11. Підставою для видачі наказів була ухвала Дзержинського районного суду м.

Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.02.2017 у справі № 210/5538/16-к, якою ОСОБА_1 була відсторонена від виконання обов'язків генерального директора ДП "Криворізька теплоцентраль".

12. Наказом Фонду від 13.04.2017 № 611 продовжено строк відсторонення ОСОБА_1 від посади до 22.05.2017.

13. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29.05.2017 у справі № 210/5538/16-к встановлено період відсторонення ОСОБА_1. від посади з 29.05.2017 по 21.06.2017.

14.22.06.2017 на підставі наказу Фонду № 1019 від 20.06.2017 наказом по підприємству № 184-к від 22.06.2017 ОСОБА_1 звільнена з посади генерального директора ПАТ "Криворізька теплоцентраль" відповідно до пункту 8 статті 36 КЗпП України, у зв'язку з припиненням дії контракту.

15. Підставою для звільнення, згідно з наказом Фонду від 20.06.2017 № 1019 зазначено пункт 29 контракту.

16. ПАТ "Криворізька теплоцентраль" не проведено повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні, що стало підставою для її звернення до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 194
003,77 грн, яка складається з суми: матеріальної допомоги, що підлягає виплаті при звільненні - 148 990,09 грн, компенсації за не використані дні відпустки - 38 357,14 грн, заборгованості із заробітної плати - 6 656,54 грн.

17. У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Фонду державного майна України, третя особа: ПАТ "Криворізька теплоцентраль" про поновлення на роботу та визнання незаконним наказу про звільнення. Цю заяву прийнято до розгляду ухвалою від 07.05.2018 у справі № 904/1464/18.

18. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2019 у справі № 904/1464/18 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано незаконним та скасовано наказ Фонду від 20.06.2017 № 1019, яким її звільнено з посади генерального директора ПАТ "Криворізька теплоцентраль" та поновлено на посаді генерального директора АТ "Криворізька теплоцентраль" з 22.06.2017.

19. Це судове рішення за результатами апеляційного і касаційного перегляду залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від
06.06.2019 та постановою Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 904/1464/18 відповідно.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

20. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2019 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ "Криворізька Теплоцентраль" про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні, матеріальної допомоги при звільнені, компенсації за не використану відпустку у загальній сумі 194
003,77 грн - відмовлено у повному обсязі.

21. Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що ОСОБА_1 була відсторонена від займаної посади в порядку статей 154, 157 Кримінального процесуального кодексу України, що підтверджується відповідними судовими рішеннями у цивільній справі № 212/7836/17, а тому не могла виконувати свої посадові обов'язки у період відсторонення, яке відбулося в межах Кримінального процесуального кодексу України. Збереження за працівником заробітної плати у зв'язку з відстороненням від посади кримінально-процесуальним законодавством не передбачено, що є підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення суми заборгованості із заробітної плати у сумі 6

656,54 грн.

22. Щодо вимог позивачки про стягнення суми матеріальної допомоги, яка підлягає виплаті при звільненні у розмірі 148 990,09 грн, господарським судом встановлено, що наказ від 20.06.2017 № 1019 про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора ПАТ "Криворізька теплоцентраль" скасований в судовому порядку, внаслідок чого позивачку поновлено на роботі, тобто підстава, на яку посилається позивач у своєму позові відпала.

23. Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позову в частині компенсації невикористаних днів відпустки, місцевий господарський суд враховував ту обставину, що позивача поновлено на роботі з 22.06.2017, а тому, згідно вказаних вище норм законодавства, у нього є альтернатива щодо реалізації свого права на відпочинок шляхом безпосереднього використання відпустки або отримання грошової компенсації за її частину, відповідно до частини 4 статті 83 КЗпП України.

24. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2019 у справі № 904/8144/17 без змін.

25. Мотивуючи відхилення доводів апелянта ОСОБА_1 апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та їх правовим обґрунтуванням, зазначивши, що судом в оскаржуваному рішенні повно встановлені фактичні обставини справи, належним чином досліджено наявні в матеріалах справи докази, яким надана належна правова оцінка, а тому місцевий господарський суд дійшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для відмови в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог та підстав касаційної скарги

26. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від
10.09.2019 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від
23.12.2019 (в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення суми матеріальної допомоги при звільнення та компенсації невикористаних днів відпустки) ОСОБА_1 звернулася до Касаційного господарського суд у складі Верховного Суду із касаційною скаргою з вимогою їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

27. Відповідно до вимог пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України ОСОБА_1 стверджує, що оскаржувані рішення ухвалено судами попередніх інстанцій без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від
27.01.2020 у справі № 61-23170сво18 за якою звернення працівника, який в день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред'явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред'являлась).

28. Отже, за змістом касаційної скарги ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження є застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм права без урахування висновку щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, тобто приписи пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

29. З огляду на зміст касаційної скарги та положення статей 287,290,300 України стосовно підстав касаційного оскарження судових рішень та меж розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховний Суд зауважує, що не можуть бути підставою для касаційного перегляду інші доводи скаржниці щодо неповного з'ясування судами обставин справи та неврахування факту невиконання судового рішення у справі № 904/1464/18 про поновлення ОСОБА_1 на посаді генерального директора АТ "Криворізька теплоцентраль" з 22.06.2017.

Щодо реалізації учасниками справи процесуальних прав

30. Згідно із пунктами 1, 2 частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

31. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 частини 3 статті 2 ГПК України (частини 1 , 2 статті 13 ГПК України).

32. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених частини 1 , 2 статті 13 ГПК України (пункти 1, 3, 4 частини 5 статті 13 ГПК України).

33. За змістом пунктів 2, 3 частини 1 статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

34. Відповідно до частини 1 статті 295 ГПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

35. Отже, учасник справи, який не є касатором, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право на подання письмового відзиву на касаційну скаргу іншого учасника справи (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 43/122).

36. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження у справі.

37. Ухвалою Верховного Суду від 29.05.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 904/8144/17 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2019 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2019.

38. Ця ухвала, як і інші судові рішення касаційного суду у справі № 904/8144/17, надіслана на адресу учасників справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення та були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

39. Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень". Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

40. У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

41. На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення ЄСПЛ "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

42. З урахуванням викладеного учасники справи мали достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України, зокрема, права на висловлення (викладення шляхом надіслання на поштову/електронну адреси суду) своєї позиції щодо поданої касаційної скарги ОСОБА_1

43. Станом на момент розгляду скарги ОСОБА_1 учасники справи, за винятком АТ "Криворізька теплоцентраль", процесуальних позицій (відзивів, пояснень тощо) щодо поданої касаційної скарги не висловили (не надіслали).

44. Заяв чи клопотань від учасників справи стосовно неможливості реалізації ними своїх процесуальних прав на подання відзиву, власної позиції (пояснень тощо) щодо касаційної скарги до суду не надходило.

45. Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

46. Суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

47. Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов'язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії ", "Сюрмелі проти Німеччини").

48.25.06.2020 на електронну адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла заява від 24.06.2020 б/н ОСОБА_1. про розгляд справи без її участі.

49. Ухвалою Верховного Суду від 25.06.2020 цю заяву повернуто ОСОБА_1 без розгляду через відсутність кваліфікованого електронного підпису, про що також свідчить довідка Верховного Суду від 25.06.2020 № 95, що унеможливлює ідентифікацію особи, яка подала цю заяву.

50. У судове засідання 25.06.2020 з'явилися представники АТ "Криворізька теплоцентраль" та Фонду державного майна України, які надали пояснення у справі.

51. Інші учасники справи право на участь у судовому засіданні, в тому числі в режимі відеоконференції відповідно до статті 197 ГПК України не реалізували.

52. Клопотань (заяв) про відкладення розгляду справи, призначеного на
25.06.2020, від учасників справи не надходило.

53. Суд звертає увагу, що 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-IX, яким статтю 197 ГПК України після частини третьої доповнено новою частиною (частиною четвертою) такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України".

54. На реалізацію зазначених положень наказом Державної судової адміністрації України № 196 від 23.04.2020 затверджено "Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв'язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза приміщенням суду" яким передбачено, що учасники судового процесу беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

55. До того ж, постановою Кабінету Міністрів України від 04.05.2020 № 343 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та відповідно до підпункту 8 пункту 2 постанови дозволена діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів та психологів.

56. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" запроваджено послаблення протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, на території регіонів із сприятливою епідемічною ситуацією (у тому числі у м. Києві). Зокрема, дозволено: з 22.05.2020 регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25.05.2020 перевезення пасажирів метрополітенами.

57. Наведене свідчить про усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав. Водночас учасники, які не забезпечили участь в судовому засіданні своїх представників та не скористались правом подання відзиву на касаційну скаргу, не повідомляли про їх намір взяти участь у судовому засіданні, в тому числі у режимі відеоконференції, не зазначили причин, з урахуванням обставин послаблення протиепідемічних заходів, які перешкоджають їх участі в судовому засіданні безпосередньо або через представників.

58. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

59. В даному випадку участь представників сторін в судовому засіданні, призначеному ухвалою суду від 29.05.2020 на 25.06.2020, обов'язковою не визнавалась, про що безпосередньо доводилось до відома учасників справи у пункті 3 резолютивної частини згаданої ухвали суду.

60. З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності решти представників учасників справи.

Позиція Верховного Суду

61. Згідно із частиною 1 статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, Конституції України, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

62. Відповідно до частини 2 статті 6 та частини 2 статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

63. Частиною 3 статті 3 ГПК України передбачено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

64. У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

65. Сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі ''Дія 97 проти України" від 21.10.2010).

66.08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін доГПК України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким, зокрема, змінено підстави касаційного оскарження судових рішень.

67. Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін доГПК України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін доГПК України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін доГПК України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

68. Із наявних матеріалів справи вбачається, що у цій справі ОСОБА_1 з касаційною скаргою звернулась до Верховного Суду 30.03.2020, тобто після набрання чинності Закону від 15.01.2020 № 460-XI.

69. З урахуванням наведеного розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється із застосуванням положень ГПК України у редакції чинній від 08.02.2020.

70. Частиною 1 статті 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

71. Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

72. Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 287 ГПК України.

73. Таким чином пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України у редакції від
08.02.2020 визначено підставою касаційного оскарження судових рішень застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

74. Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від
26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

75. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

76. Отже з'ясування наявності права скаржника на касаційний перегляд судових рішень з підстав наведених у пунктів 1 частини 2 статті 287 ГПК України перебуває в залежності від встановлення сукупності таких складових елементів (критеріїв) як подібність предмета спору (заявлених вимог), підстав позову (вимог), змісту позовних вимог та встановлених судами фактичних обставин, а також наявності однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин.

77. Як зазначалося вище у касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на ухвалення оскаржуваних судових рішень без урахування висновку щодо застосування норм права викладеного у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 61-23170сво18 за якою звернення працівника, який в день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред'явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред'являлась).

78. Посилаючись на зазначений висновок касаційної інстанції ОСОБА_1 стверджує, що її вимоги про стягнення матеріальної допомоги при звільнені та компенсації за невикористану відпустку підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки відповідні суми мали бути виплачені ОСОБА_1 відповідачем не пізніше наступного дня після звернення її з позовом про стягнення цих виплат.

79. Надаючи оцінку наведеним скаржницею підставам касаційного оскарження судових рішень судом враховується таке.

Щодо подібності предмета та підстав заявлених вимог

80. У справі, що розглядається предметом позову є вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні у сумі 6 656,54 грн, матеріальної допомоги при звільнені у сумі 148 990,09 грн, компенсації за невикористану відпустку у сумі 38 357,14 грн, а всього на загальну суму 194 003,77 грн.

81. З урахуванням доводів касаційної скарги щодо незгоди з відмовою у задоволенні позовних вимог в частині стягнення матеріальної допомоги при звільнені та компенсації за невикористану відпустку, підставами цих вимог позивачка визначила приписи частини 1 статті 47 та частини 1 статті 116 КЗпП України, посилаючись на невиплату їй відповідачем цих сум, ані у день звільнення, ані після звернення до суду із позовом про стягнення цих виплат.

82. Водночас, згідно з постановою Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 61-23170сво18 позивач заявив вимоги про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати у сумі 1
293,93 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 98 664,20 грн та моральної шкоди у сумі 1 000,00 грн з огляду на не повернення трудової книжки, не ознайомлення з наказом про звільнення та не повідомлення про належні до виплати суми на час його звільнення, посилаючись, зокрема на статті 47, 116 та 117 КЗпП України.

Щодо подібності змісту заявлених вимог та встановлених судами фактичних обставин

83. У справі, що розглядається ( № 904/8144/17) суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду стосовно необґрунтованості вимог позивачки про стягнення матеріальної допомоги при звільнені та компенсації за невикористану відпустку з огляду на поновлення ОСОБА_1 на посаді директора АТ "Криворізька теплоцентраль" та недоведення позивачкою порушення її права на отримання вказаної компенсації.

84. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2019 у справі № 904/1464/18 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано незаконним та скасовано наказ Фонду державного майна України від 20.06.2017 № 1019, яким її звільнено з посади генерального директора ПАТ "Криворізька теплоцентраль" та поновлено на посаді генерального директора АТ "Криворізька теплоцентраль" з 22.06.2017.

85. Таким чином на час розгляду судами попередніх інстанцій даної справи у зв'язку із скасуванням в судовому порядку наказу про звільнення ОСОБА_3 її поновлено на роботі, отже суди попередніх інстанцій зазначили, що підстава для стягнення матеріальної допомоги при звільненні, на яку посилається позивачка відпала.

86. Також, місцевим господарським судом встановлено, що ОСОБА_1 із заявою про заміну частини щорічної відпустки грошовою компенсацією до відповідача не зверталася, а лише додала заяву про грошову компенсацію за невикористані дні відпустки до позовної заяви, отже не реалізувала таке право відповідно до частини 4 статті 83 КЗпП України.

87. У справі № 682/3060/16-ц (провадження № 61-23170сво18) Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, оскільки відповідач вчинив дії, спрямовані на виконання обов'язку, передбаченого статтею 116 КЗпП України, надавши докази виплати працівникові сум, належних йому при звільненні.

88. У цій справі судами встановлено, що у день звільнення позивач не працював, відмовився від ознайомлення з наказом про звільнення та від отримання трудової книжки, а роботодавець вчинив дії з виплати належної працівнику при звільненні заробітної плати, переказавши у листопаді 2013 року на адресу позивача 1 293,93
грн засобами поштового зв'язку, що підтверджується квитанцією від 29.11.2013, врахувавши, що до суду з позовом про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся більше ніж через три роки з моменту перерахування заробітної плати, а до цього не отримував кореспонденцію, яка надходила від роботодавця на його адресу, а також те, що вимог про проведення розрахунку при звільненні працівник до моменту звернення до суду не заявляв.

89. При цьому позивач вимогу про поновлення його на роботі в судовому порядку не заявляв.

90. Аналіз змісту наведених вище постанов на предмет подібності заявлених у них вимог та встановлених судами фактичних обставин свідчить, що суди дійшли висновків щодо наявності (відсутності) підстав для застосування статей 47, 116 КЗпП України до спірних правовідносин залежно від фактичних обставин, встановлених за результатом дослідження різних за змістом доказів, зокрема:

- у справі, що розглядається дійшли висновку про недоведення позивачем ОСОБА_3 підстав для стягнення матеріальної допомоги при звільненні та компенсації за невикористану відпустку у зв'язку з її поновленням на посаді в судовому порядку на час ухвалення оскаржуваних рішень та з огляду на незвернення ОСОБА_3 із заявою про заміну частини щорічної відпустки грошовою компенсацією безпосередньо до відповідача, позаяк наказ про звільнення позивачки скасовано судовим рішенням, що набрало законної сили.

- у постанові від 27.01.2020 у справі № 682/3060/16-ц (провадження № 61-23170сво18) Верховний Суд вказав відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини 1 та 2 статті 47, статей 116, 117 КЗпП України позаяк вимог про проведення розрахунку при звільненні працівник до моменту звернення до суду не заявляв, а також з огляду на вчинення роботодавцем дій на виконання обов'язку, передбаченого статтею 116 КЗпП України, неотримання позивачем кореспонденції від роботодавця та звернення із позовом більше ніж через три роки після перерахування заробітної плати.

91. Аналіз постанови від 27.01.2020 у справі № 682/3060/16-ц (провадження № 61-23170сво18) дає підстави для висновку, що правова позиція зазначена ОСОБА_3 у касаційній скарзі стосовно ототожнення звернення із позовом з пред'явленням вимоги про розрахунок в розумінні статті 116 КЗпП України не підлягає врахуванню у даній справі, позаяк після ухвалення судового рішення про поновлення позивачки на посаді захист її трудових прав може здійснюватися в порядку передбаченому статтями 235, 236 КЗпП України, а не за статтею 116 КЗпП України, що встановлює гарантії для звільнених працівників.

92. Отже, з сукупного аналізу змісту зазначених постанов вбачається, що встановлені судами обставини у справі, що розглядається, та у наведеній ОСОБА_1, як підстава касаційного оскарження, постанові Верховного Суду є відмінними та різняться між собою.

Щодо подібності матеріально-правового регулювання спірних правовідносин

93. У справі, що переглядається, доводи касаційної скарги в контексті пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України фактично зводяться до посилання на неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини 1 статті 47 та частини 1 статті 116 КЗпП України щодо стягнення розрахунку при звільненні незалежно від поновлення позивачки на посаді в судовому порядку та з огляду на фактичне невиконання відповідачем цього рішення.

94. Натомість у справі № 682/3060/16-ц (провадження № 61-23170сво18) Верховним Судом надавалася оцінка спірних правовідносин крізь призму статей 47, 116 КЗпП України у поєднанні із статтею 117 КЗпП України, тобто щодо виплати розрахунку працівнику звільненому та не поновленому на роботі на час розгляду вказаної справи.

95. Отже, у справі, яка переглядається, та у справах на рішення в яких посилається скаржниця, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин щодо заявлених вимог не є подібними.

96. Таким чином правовідносини у цій справі, та у справі, на яку посилається скаржниця в обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень не є подібними, оскільки у цих справах є різними встановлені судами фактичні обставини справи, що сформували зміст спірних правовідносин.

97. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України у редакції від
08.02.2020 суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

98. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

99. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

100. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

101. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" суд вказав, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

102. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

103. Суд нагадує, що вирази "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним.

104. Крім того, суттєвим є той факт, що застосовне національне право відповідає поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

105. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21.10.2010 у справі "Diya 97 v.

Ukraine").

106. Правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

107. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

108. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (правова позиція викладена в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

109. З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України, оскільки правовідносини у справі, що розглядається та справах наведених скаржницею в якості підстав касаційного оскарження судових рішень не є подібними.

На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 287, 296, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.12.2019 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2019 у справі № 904/8144/17.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді Л. Й. Катеринчук

В. Г. Пєсков