УХВАЛА

19 вересня 2018 року

Київ

справа №601/2137/17

адміністративне провадження №К/9901/55898/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гімона М.М. та судді Гриціва М.І., під час розгляду в письмовому провадженні у касаційному порядку справи № 601/2137/17

за касаційною скаргою ОСОБА_2

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року

за позовом ОСОБА_2

до Кременецької міської ради, ОСОБА_3

про визнання дій протиправними та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Кременецької міської ради, ОСОБА_3, в якому просив визнати протиправними дії Кременецької міської ради при прийнятті рішення № 1330 від 11 травня 2017 року "Про надання ФОП ОСОБА_3 дозволу на укладення договору сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки" та скасувати його.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 01 березня 2018 року позов ОСОБА_2 до Кременецької міської ради, ОСОБА_3 задоволено.

Відповідачем ОСОБА_3 подано апеляційну скаргу на вказане рішення.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 01 березня 2018 року скасовано, провадження в справі за позовом ОСОБА_2 до Кременецької міської ради, ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та скасування рішення закрито.

Суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, виходив з того, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Зазначив, що індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським або місцевим судам. Спір, що виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на земельну ділянку, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право цивільне. Таким чином, така категорія спорів відноситься до компетенції місцевих загальних судів та має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

11 липня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року, в якій скаржник, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі № 601/2137/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2018 року справу № 601/2137/17 призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 19 вересня 2018 року.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що вказана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права. Зазначає також, що спір по цій справі є публічно-правовим, так як виник з приводу індивідуального акта суб'єкта владних повноважень - рішення Кременецької міської ради № 1330 від 11 травня 2017 року "Про надання ФОП ОСОБА_3 дозволу на укладення договору сервітутного (обмеженого) використання земельної ділянки".

Відповідно до частини 6 статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Враховуючи, що учасник справи оскаржує постанову суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, то за правилами частини 6 статті 346 КАС України є підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010 прийшов до наступних висновків. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, за свою діяльність держава відповідає перед людиною.

Забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. В Україні систему судів утворено згідно з положеннями Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23,24 та тексті свого рішення у справа "Сокуренко і Стригун проти України" ( № 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом" (Zand v. Austria № 7360/76); фраза "встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Керуючись статтями 341, 345, 346, 347, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Передати справу № 601/2137/17 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року за позовом ОСОБА_2 до Кременецької міської ради, ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та скасування рішення на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: М.М. Гімон

М.І. Гриців