Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.03.2021 року у справі №160/20/20

УХВАЛА

про залишення касаційної скарги без руху

19 серпня 2021 року

Київ

справа №160/20/20

адміністративне провадження №К/9901/29964/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Н. В. Коваленко,

суддів: Я. О. Берназюка, І. В. Желєзного

перевіривши касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИЛ:

До Верховного Суду 13 серпня 2021 року надійшла касаційна скарга Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року у цій справі.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів доходить висновку про те, що касаційна скарга не відповідає вимогам статей 329, 330 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Разом із касаційною скаргою скаржник подав заяву про поновлення строку подачі касаційної скарги на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року.

Поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження скаржник обґрунтовує тим, що 25 лютого 2021 року Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області отримало постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року.

01 березня 2021 року Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2021 року (отримана скаржником 19 травня 2021 року) касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року повернуто у зв'язку із несплатою судового збору за подачу касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 1 статті 169, частини 2 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України.

16 червня 2021 року Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області повторно звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року (отримана Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області - 12 липня 2021 року) касаційну скаргу повернуто у зв'язку із тим, що касаційна скарга не містить посилання на конкретні порушення відповідної норми права чи неправильність їх застосування, передбачених статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, скаржник вважає, що повернення касаційної скарги не позбавляє права Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області не позбавляє його права звернутися з касаційною скаргою повторно, у зв'язку із чим скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження.

Надаючи оцінку зазначеним підставам пропуску строку на касаційне оскарження, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що підстави пропуску особою строку на оскарження судового рішення можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежали від волі особи та унеможливили звернення із скаргою у встановлений процесуальним законом строк.

Оцінка Судом обставин, з яких учасник справи пропустив строк, на предмет того, чи були вони непереборною перешкодою для його звернення до суду у встановлений законом строк, повинна ґрунтуватися на нормах процесуального права, зокрема, на нормах статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими усі учасники судового процесу є рівними перед законом та судом.

Аргументи, якими скаржник обґрунтував поважність причин пропуску строку звернення із скаргою, фактично ґрунтуються на неналежному фінансуванні органу, що перешкоджало скаржнику вчинити певні процесуальні дії з дотриманням встановлених процесуальних строків. Однак, ці обставини стосуються організації діяльності відповідача як суб'єкта владних повноважень, і не можуть бути розцінені як об'єктивна та непереборна перешкода у реалізації ним права на апеляційне оскарження.

Суд звертає увагу, що відповідно до пункту 6 частини 5 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Отже, учасники справи, мають право оскаржити судові рішення у встановлений Кодексом строк та у передбаченому процесуальним законом порядку. КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин.

Установлення процесуальних строків процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних обов'язків.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово зауважував, що: "вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження" (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року);

"одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Таким чином, оскільки концепція "поважних причин" не є чіткою, Суд повинен вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку.

Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги.

Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.

Разом з тим, Суд зазначає, що невиконання заявником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Слід зазначити, що право на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.

У контексті наведеного, зважаючи на приписи вказаних правових норм законодавства, невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчать про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що право особи повторно звернутися з касаційною скаргою після її повернення, що визначено норами КАС України, не є абсолютним, таке звернення повинно бути в порядку, встановленому законом.

Сама по собі та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до касаційного суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків встановлених для цього, а у суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.

Інших вмотивованих підстав пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень скаржником не наведено.

Таким чином, наведені скаржником підстави поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважними, а тому йому слід зазначити інші поважні причини пропуску строку на касаційне оскарження та надати докази на їх підтвердження.

Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) пунктом 4 частини 2 статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України підстави (підстав).

Приписами частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

Системний аналіз наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Таким чином, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Однак, в касаційній скарзі скаржником не наведено жодних підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів зауважує, що саме по собі посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права не є належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження.

Згідно з частиною 2 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених частиною 2 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України, застосовуються положення частиною 2 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області слід залишити без руху та встановити десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення копії цієї ухвали шляхом зазначення інших причин поважності причин пропуску строку на касаційне скарження та наданням доказів на їх підтвердження; зазначення підстав касаційного оскарження, передбачених частиною 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 169, 330, 332, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Визнати неповажними підстави пропуску строку на касаційне оскарження рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2020 року та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року, викладені в касаційній скарзі Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області.

2. Залишити без руху касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови.

3. Надати Головному управлінню Держпраці у Дніпропетровській області десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, які зазначено в мотивувальній частині ухвали.

4. Надіслати Головному управлінню Держпраці у Дніпропетровській області копію ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Коваленко

Суддя Я. О. Берназюк

Суддя І. В. Желєзний