УХВАЛА

04 березня 2021 року

Київ

справа №816/228/17

адміністративне провадження №К/9901/31082/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Блажівської Н. Є.,

суддів: Желтобрюх І. Л., Яковенка М. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року (суддя Удовіченко С. О.)

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року (судді: Перцова Т. С, Дюкарєва С. В., Жигилій С. П. )

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Квант Сервіс"

до Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування наказу

ВСТАНОВИВ

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1.Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Квант Сервіс" (надалі також - Позивач, ТОВ НВП "Квант Сервіс") звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі також - Відповідач), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 10 жотвня 2016 року №1336 "Про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ НВП "Квант Сервіс" (код ЄДРПОУ 37667365)";

- визнати недійсним акт від 28 жовтня 2016 року №490/16-31-14-04-14/37667365 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ НВП "Квант Сервіс" (код ЄДРПОУ 37667365) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по останній день проведення перевірки, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2013 року по останній день проведення перевірки".

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 1 березня 2017 року провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним акту Головного управління ДФС у Полтавській області від 28 жовтня 2016 року № 490/16-31-14-04-14/37667365 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ НВП Квант Сервіс код за ЄДРПОУ 37667365 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 01 січня 2013 року по останній день проведення перевірки, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період із 27 квітня 2011 року по останній день проведення перевірки закрито у зв'язку із тим, що вказані позовні вимоги не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області від 10 жовтня 2016 року № 1336 "Про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ "НВП Квант Сервіс" (код за ЄДРПОУ 37667365)".

Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що направлення документів про проведення перевірки платника податків контролюючим органом за іншою адресою, відмінною від зазначеної як місцезнаходження юридичної особи в статутних документах, призвело до несвоєчасного повідомлення контролюючим органом платника податків про строки проведення перевірки. Таким чином, вчинені контролюючим органом процедурні порушення вплинули на можливість платника податків захистити свої права під час проведення спірної перевірки, зокрема щодо надання відомостей про обставини спірних господарських операцій.

При цьому суди послались на правову позицію щодо застосування норм матеріального права, викладену колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14), згідно із якою Податковим кодексом України (надалі також - ПК України) з метою дотримання балансу публічних і приватних інтересів, встановлені певні умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 78.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Посилаючись на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень не дотримано вимог матеріального та процесуального права, Відповідач зазначив, що судами не враховано всіх фактичних обставин, що мають значення для вирішення спору. В обґрунтування наведеного Відповідач зазначив, що наказ про проведення перевірки направлявся за адресою ліквідатора, а тому обов'язок щодо належного повідомлення платника про проведеня перевірки ним виконаний.

Крім того, Відповідач наполягає на тому, що спірний наказ реалізований, а відтак відсутні правові підстави для його скасування.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку із отриманням відомостей про винесення судового рішення про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи ТОВ НВП "Квант Сервіс" Головним управлінням ДФС у Полтавській області на підставі пункту 290.1. статті 20, підпункту 75.1.2 пункту
75.1 статті 75, підпункту 78.1.7 пункту 78.1, пункту 78.2 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України та пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VII видано наказ від 10 жовтня 2016 року № 1336 "Про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ "НВП Квант Сервіс" (а. с.115-116).

Згідно із цим наказом призначено проведення невиїзної документальної перевірки ТОВ "НВП Квант Сервіс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 березня 2013 року по останній день проведення перевірки, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 27 квітня 2011 року по останній день проведення перевірки терміном 5 робочих днів з 17 жовтня 2016 року.

Згідно із рекомендованими повідомлення про вручення поштового відправлення, наданим податковим органом в обґрунтування правомірності своїх дій (а. с. 114), цей наказ надіслано адресату - арбітражному керуючому-ліквідатору ТОВ НВП "Квант Сервіс" Бугаєнку А. А. на адресу вул. Нечуй-Левицького, 5 м. Полтава. Поштове відправлення за номером 3600015428390 вручене одержувачу 17 жовтня 2016 року.

Водночас, відповідно до статутних документів ТОВ "НВП Квант Сервіс" місцезнаходження юридичної особи визначено за адресою: вул. Конституції, 13, м.

Полтава, 36020 (а. с. 10-29).

За наслідками реалізації наказу від 10 жовтня 2016 року № 1336 "Про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ "НВП Квант Сервіс" Відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ НВП "Квант Сервіс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 1 січня 2013 року по останній день проведення перевірки, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період із 27 квітня 2011 року по останній день проведення перевірки, за результатами якої складено акт від 28 жовтня 2016 року № 490/16-31-14-04-14/37667365.

У зв'язку із виявленими у ході контролюючим органом порушеннями податкового кодексу України на підставі акта перевірки Головним управлінням ДФС у Полтавській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 листопада 2016 року №0005201404 (а. с.147).

4. ПІДСТАВИ ПЕРЕДАЧІ СПРАВИ НА РОЗГЛЯД ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів виходить з такого.

24 грудня 2010 року Верховним Судом України було прийнято постанову у справі №21-25а10 за позовом ТОВ "Foods and Goods L.T.D.", у якій сформовано правову концепцію, зміст якої полягав у наступному: для платника податків, на думку якого контролюючим органом прийнято рішення про призначення документальної перевірки без належних на те правових підстав, єдиним способом захисту від безпідставної перевірки є недопуск службових осіб контролюючого органу до такої перевірки.

Такий правовий підхід призвів до появи похідного трактування можливості платника податку оскаржити в судовому порядку наказ контролюючого органу, яке, в свою чергу, ставило у залежність реалізацію такого права від факту проведення податкової перевірки й прийняття за її наслідками певного рішення.

Висновок про застосування норм права у такому рішенні ВСУ було сформовано до моменту набрання чинності норм Податкового кодексу України.

Після набрання чинності ПК України та початку дії його норм, висновки зі спірного питання були узагальнені Верховним Судом України в іншу правову позицію, відповідно до якої суб'єкт господарювання має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки й оспорити його у суді; при цьому, платник податків має право оскаржити наказ податкового (контролюючого) органу про проведення перевірки платника податків незалежно від її виду та від того, чи проведена така перевірка (постанови від 27 січня 2015 року №21-425а14, від 9 лютого 2016 року у справі №826/5689/13-а, від 16 лютого 2016 року у справі №826/12651/14).

Саме зміст цього правового висновку вказує на його універсальність й застосовність як у випадку оскарження наказів про проведення виїзних, так і невиїзних податкових перевірок суб'єктів господарювання.

Таку ж позицію неодноразово послідовно висловлював і Вищий адміністративний суд України (до прикладу, у своїх рішеннях від 2 лютого 2016 року №К/800/61414/14; від 29 листопада 2016 року №К/800/53451/15).

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду з початку своєї діяльності (15 грудня 2017 року) від наведених вище правових позицій Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у встановленому КАС України порядку не відступав.

Більш того, у постановах від 17 січня 2018 року (справа №1570/7146/12), від 21 березня 2018 року (справа №812/602/17), від 10 грудня 2020 року (справа №826/15224/17), від 9 лютого 2021 року (справа №804/3329/15) КАС ВС вирішував спір й приймав рішення з урахуванням викладеної вище позиції ВСУ.

Водночас, 22 лютого 2020 року Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду розглянув справу №826/17123/18, одним із спірних в якій було питання щодо можливості скасування наказу про призначення перевірки після її проведення.

У цьому рішенні Судова палата КАС ВС фактично відступила від попередньої практики Верховного Суду про те, що саме на етапі допуску до перевірки суб'єкт господарської діяльності може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної виїзної або фактичної перевірки.

Разом з тим, Судова палата у вказаному рішення констатувала, що у разі, якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після допуску платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. За висновком судової колегії, належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.

Ця позиція Судовою палатою КАС ВС сформована за наслідками правового аналізу норм, що регулюють порядок проведення документальних виїзних перевірок.

При цьому жодних мотивів чи обґрунтувань підстав незастосування раніше сформульованого правового висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, чи відступу від неї, в означеному рішенні не зазначено.

Закон прямо не передбачає випадків, за яких правовий висновок, викладений в тій чи іншій постанові ВСУ, перестає бути обов'язковим до застосування, є таким лише для учасників відповідної справи чи втрачає чинність.

Отже, висловлені Верховним Судом України правові позиції у зазначених вище справах наразі є чинними, застосовними та, більш того, продовжують бути актуальними.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 21 травня 2020 року відповідно до частини 5 статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 826/9464/18 та зазначив про наявність виключної правової проблеми в контексті можливості скасування (визнання протиправним) наказу про проведення перевірки, який реалізований шляхом проведення контрольного заходу та за наслідками цього винесено відповідні податкові повідомлення-рішення. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, наводячи відповідні аргументи, зазначив, що вважає безпідставними доводи скаржника про неможливість скасування в судовому порядку спірного наказу з огляду на факт вичерпання ним своєї дії та допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки платника податків.

3 лютого 2021 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 826/9464/18 ухвалила постанову, якою провадження у справі закрито з підстав того, що відповідний наказ, прийнятий на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, не підлягає оскарженню.

При цьому у пунктпх 30,31 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновки про те, що:

-ухвала слідчого судді та наказ контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки мають різну правову природу та різні правові наслідки;

- порядок проведення перевірок контролюючими органами визначається спеціальним податковим законодавством, що зумовлює виокремлення суб'єктів таких правовідносин (контролюючий орган як суб'єкт владних повноважень та платник податків), зміст правовідносин (здійснення суб'єктом владних повноважень функцій, що передбачені законодавством), а також можливість оскаржити відповідний наказ контролюючого органу в порядку адміністративного судочинства.

Отже, фактично Велика Палата Верховного Суду погодилася із можливістю оскарження наказів про проведення перевірки, окрім тих, які призначено на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Втім, оскаржуваний у справі № 826/9464/18 наказ - виданий з метою зібрання доказів у кримінальному провадженні і Велика Палата Верховного Суду постановою від 3 лютого 2021 року закрила провадження у справі. Проте, не було сформовано висновків щодо обставин, які зумовили виникнення виключної правової проблеми у справах про оскарження платниками податків рішень про призначення податкових перевірок.

Відсутність чітких та однозначних висновків в контексті можливості оскарження наказу про проведення перевірки, зокрема невиїзної, фактичної за наявності податкових повідомлень-рішень за результатами реалізації такого зумовлює виникнення різної судової практики, в тому й на рівні суду касаціної інстанції.

Так, у постанові від 25 лютого 2021 року (справа № 240/6935/19) колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що: "оспорювати правомірність рішення (наказу) про проведення перевірки особа, якої він стосується, вправі, якщо перевірка не проведена. До цього моменту можливим способом, у який особа, щодо якої призначена перевірка, може реалізувати право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе і шляхом не допуску посадових осіб до перевірки".

Втім, ухвалюючи постанови від 11 лютого 2021 року у справі №814/556/18, від 9 грудня 2020 року у справі № 640/14490/19, від 11 червня 2020 року у справі №812/730/17, суд касаційної інстанції навіть за наявності ухвалених податкових повідомлень-рішень, які прийняті за наслідками реалізації наказів про призначення перевірок, перевіряв останні на відповідність вимогам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

В контексті викладеного Суд зазначає, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії"). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії").

У судовій практиці Великої Палати Верховного Суду йдеться про те, що загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Дія вказаного принципу проявляється не лише у чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування. Велика Палата Верховного Суду робить акцент, що принцип правової визначеності, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, має характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність і передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Відтак, колегія суддів вважає за необхідне окремо зупинитися й проаналізувати правову природу наказу про проведення перевірки як акта індивідуальної дії та перспективу розгляду касаційної скарги контролюючого органу відповідно до чинного процесуального законодавства.

З принципу "правової держави" витікає вимога законності діяльності її адміністративних органів. Держава зацікавлена в законності та об'єктивній правильності адміністративних актів цих органів та ухвалюваних за результатами їх перевірки судових рішень.

Саме тому на рівні Основного закону держави закріплено, що органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України).

Встановлені ПК України приписи щодо призначення і проведення перевірок платника податків (статті 77-81) і є тими правилами, що суворо регламентують рішення і дії органу податкового контролю в цій частині.

Разом з тим, суд, контролюючи дотримання адміністративним органом норм і правил, теж обмежений приписами Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України), який є Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VII видано наказ від 10 жовтня 2016 року, що визначає повноваження суду та порядок здійснення судочинства в адміністративних судах (стаття 1).

Звернення до суду у правовій державі є універсальним механізмом захисту прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб від можливих порушень з боку адміністративних органів. Конституція України у частині другій статті 55 гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади.

При цьому, згідно з принципом диспозитивності, закріпленим статтею 9 КАС України, позивач сам вирішує, чи звертатися йому до суду з позовом, самостійно визначає зміст і обсяг позовних вимог, і користується при цьому повною свободою у межах визначених процесуальним законом механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для реалізації його прав.

У статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта (пункт 2 частини першої цієї статті).

Способи захисту порушеного права особи унормовані статтею 245 КАС України, якою чітко визначені повноваження суду при вирішенні різних категорій справ. Так, частиною першою цієї статті передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково, чи відмовити у його задоволенні повністю або частково. Відповідно до приписів частини другої цієї статті, у разі задоволення обумовленого позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Отже, це нормативно врегульоване позитивне право, яке має чітко визначений зміст і обсяг у теоретичному і практичному вимірах, законодавчо визначену процедуру (механізм) його здійснення особою та закріплені на рівні Основного закону гарантії його реалізації, і таке право генерує обов'язок держави в особі органу правосуддя розглянути таку адміністративну справу не інакше як за позовною вимогою, поданою відповідно до процесуального кодексу, в межах позовних вимог, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою їх надано. Суд може вийти за межі позовних вимог виключно з метою більш ефективного захисту порушеного права особи, проте, як незалежний орган, у жодному випадку не може ініціювати провадження, втручатися у порядок формування вимог чи підміняти своїм владним розпорядчим актом волю особи, що звернулася до суду.

Визначальною ознакою будь-якого індивідуального акта поряд з тим, що він стосується прав або інтересів визначеної в акті особи, є й те, що його дія вичерпується виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 Кодексу). Тобто те, що індивідуальний акт може бути вичерпаний виконанням, закладено законодавцем у саму його дефініцію, як одну з найістотніших ознак його правової природи.

Сама норма пункту 2 частини 1 статті 5 КАС України не розрізняє індивідуальні акти, що підлягають оскарженню, на ті, що мають обтяжувальну дію щодо особи на час звернення до суду, і ті, що її вже вичерпали. Жодна інша норма національного законодавства теж не містить обмеження права особи на звернення до суду з вимогою про визнання протиправним і скасування такого, що вже реалізований, індивідуального акта, та не обмежує (звужує) повноважень суду щодо розгляду і вирішення адміністративної справи з огляду на таку ознаку.

Зазвичай особа звертається до суду саме через порушення її прав уже внаслідок (після) такого застосування, адже нереалізований акт не тягне для особи жодних правових наслідків і не може бути скасований на майбутнє. До прикладу, рішення про звільнення можуть оскаржуватися як разом з вимогою про поновлення на роботі, так і окремо, у разі, якщо в особи відсутнє бажання продовжувати трудові відносини, але є потреба у констатації факту незаконності звільнення; акт про застосування заходів дисциплінарного впливу у вигляді оголошення догани оскаржується до суду після його виконання.

З наведеного правового регулювання та судової практики Верховного Суду України убачається, що предметом судового оскарження може бути будь-який індивідуальний адміністративний акт, що порушує права особи, яка звернулася до суду за захистом, безвідносно до факту його виконання (реалізації) як разом з оскарженням наслідків запровадженого ним заходу контролю, так і окремо; як до оскарження податкових повідомлень-рішень, так і після їх оскарження.

Даний позов не є завідомо безпідставним, не має штучного характеру (пункт 3 частини 2 статті 45 КАС України), має юридичне значення "inter-partes", заявлено особою, прав та інтересів якої стосується, підстав до відмови у відкритті провадження, залишення без розгляду чи закриття провадження суди попередніх інстанцій теж не встановили. За таких обставин, праву особи на пред'явлення такого позову кореспондує обов'язок суду розглянути справу по суті й ухвалити відповідне судове рішення у суворій відповідності до вимог процесуального закону.

Отже, на переконання колегії суддів, право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю оскаржуваного рішення і не ставиться у залежність від наслідків його реалізації, а виконання адміністративного акта не може виправдовувати протиправності останнього.

Встановлення судовим рішенням протиправності такого, обтяження за яким вже не є актуальним, індивідуального акта, слугує кільком конкретно визначеним цілям.

Перед усім, воно має велике суспільне значення, оскільки сприяє посиленню загальної правової свідомості.

По-друге, ухвалення судового рішення у таких справах запобігатиме допущенню повторного аналогічного порушення прав позивача або осіб, що опинилися у схожих обставинах з боку відповідача, і дозволить останньому діяти надалі з урахуванням правової позиції суду.

По-третє, вирішення позовної вимоги про скасування наказу про призначення перевірки дозволить найбільш чітко і правильно диференціювати можливі порушення за мірою їх впливу на кінцевий результат перевірки (податкове повідомлення-рішення).

Резюмуючи викладене, колегія суддів вважає, що наказ про призначення перевірки є окремим та самостійним актом індивідуальної дії, який у період своєї чинності впливав на права та обов'язки платника податків, суттєво їх порушуючи.

Саме з таких мотивів колегія суддів вважає безпідставними доводи заявника касаційної скарги про неможливість скасування в судовому порядку спірного наказу з огляду на факт вичерпання ним своєї дії та допуск посадових осіб контролюючого органу до перевірки Товариства.

Статтею 349 КАС України визначено повноваження суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги.

Так, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у визначених Статтею 349 КАС України випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у визначених Статтею 349 КАС України випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, визначених пунктами 1-6 частини першої цієї статті.

Щодо реалізації касаційним судом повноважень, визначених означеною вище статтею КАС України, й перевірки ним законності й обґрунтованості судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів виходить з такого.

КАС України унормовано, що під час ухвалення рішення суд вирішує питання, перелік яких визначено статтею 244 КАС України. Рішення суду має бути законним і обґрунтованим (статтею 244 КАС України). Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Досліджуючи обґрунтованість заявленого позову (пункт 4 частини 1 статті 244, частина 3 статті 242 КАС України) у справах цієї категорії (щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень) адміністративні суди перевіряють їх на відповідність критеріям, визначеним у частині 2 статті 3 КАС України. При цьому лише позитивна відповідь на підпункти 1-10 може бути підставою для визнання заявлених вимог необґрунтованими з наступною відмовою позивачеві. У свою чергу, встановлення невідповідності оскаржуваного акта вимогам закону є підставою до визнання позову обґрунтованим з наступним його задоволенням у спосіб, визначений законом.

На переконання колегії суддів, судові рішення у цій справі, про перегляд яких контролюючим органом подано касаційну скаргу, є правильними по суті, вони відповідають критеріям законності й обґрунтованості. Порушень норм процесуального права, які б не призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи, судами також не допущено.

Підстав до скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій із закриттям провадження в справі або залишенням позову без розгляду (стаття 354 КАС України) колегією суддів теж не встановлено.

Так, підстави для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, а також підстави для скасування судових рішень з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд, визначені у статтях 351, 353 КАС України.

На етапі касаційного перегляду цієї справи колегією суддів не встановлено таких підстав, наведених у статтях 351, 353 КАС України (й перелік яких є вичерпним), наявність яких мала б наслідком скасування судових рішень першої та/або апеляційної інстанцій.

Тобто, станом на час касаційного перегляду цієї справи колегія суддів не може оминути наявність правового висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду після подання касаційної скарги податкового органу (справа №826/17123/18), й ухвалити рішення, яке йому суперечитиме.

Така ситуація й має ознаки виключної правової проблеми й потребує вирішення на рівні Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частини 5 статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

За усталеною практикою розгляду Великою Палатою Верховного Суду питань стосовно прийнятності справ на підставі частини 5 статті 346 КАС України, наявність у справі виключної правової проблеми має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать, зокрема, такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.

Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

На переконання колегії суддів, ця справа містить виключну правову проблему, а тому наявні правові підстави передати її на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовчої практики.

Керуючись статтями 345, 346, 347, 359 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Справу №816/228/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Квант Сервіс" до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу - передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає

Суддя-доповідач Н. Є. Блажівська

Судді І. Л. Желтобрюх

М. М. Яковенко