Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.01.2020 року у справі №440/2485/19

УХВАЛА

16 березня 2020 року

Київ

справа №440/2485/19

адміністративне провадження №К/9901/5178/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Васильєвої І. А.,

суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2020 року у справі № 440/2485/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26 листопада 2018 року № Ф-4339-50 в розмірі 15819,54 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 липня 2019 року було вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного провадження.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року (повний текст постанови суду складено 27 грудня 2019 року у справі № 440/2485/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 26 листопада 2018 року № Ф-4339-50 в розмірі 15819,54 грн.

Суд першої інстанції при розгляді справи прийшов до висновку, що у зв'язку з відсутністю у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску за спірний період, оскільки він є намайним працівником, відповідно до цього сплату єдиного соціального внеску здійснював работодавець, таким чином податковим органом безпідставно було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 26 листопада 2018 року в розмірі 15819,54 грн.

Суд апеляційної інстанції погодився з вищенаведеним рішенням, зокрема зазначив про наявність судової практики з аналогічного питання, котра знаходить своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 520/3939/19.

У Вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, зокрема, але не виключно зазначено, що системний аналіз норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" свідчить про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи - підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом, як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Не погодившись з рішенням суду першої та другої інстанції Головне управління ДФС у Полтавській області звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2020 року у справі № 440/2485/19.

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2020 року вищенаведену касаційну скаргу було повернуто суб'єкту владних повноважень, оскільки її було підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку.

Ухвалу Верховного Суду від 28 січня 2020 року було отримано податковим органом 17 лютого 2020 року.

20 лютого 2020 року Головне управління ДФС у Полтавській області (згідно з штрих-кодом на поштовому конверті) повторно звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2020 року у справі № 440/2485/19.

До касаційної скарги додано платіжне доручення № 3305 від 24 грудня 2019 року в розмірі 1536,80 грн, сплачене Головним управлінням ДФС у Полтавській області за подання касаційної скарги у справі № 440/2485/19.

Відповідно до Реєстру підтверджень оплат із Казначейства зарахування коштів відбулось 26 грудня 2019 року.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Згідно з частиною 1 статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України до справ незначної складності також відносяться інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України), а також через складність та інші обставини.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Відповідно до пункту 4 частини 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у справі № 440/2485/19 є визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 26 листопада 2018 року № Ф-4339-50 в розмірі 15819,54 грн.

Отже, Верховний Суд приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанції правильно віднесено справу до справ незначної складності.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже законодавець визначає випадки за наявності яких можливо переглянути справу в касаційній інстанції незначної складності.

Касаційна скарга не містить вимог щодо необхідності застосування підпунктів б, в, г пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржник у вищенаведеній касаційній скарзі наводить підстави щодо застосування підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на вищесказане, Верховний Суд зазначає наступне.

При розгляді апеляційної скарги податкового органу на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 440/2485/19 апеляційній суд, зокрема посилається на вже встановлену правову позицію, яка знаходить своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 520/3939/19.

У вищенаведеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладена наступна правова позиція з цього питання, а саме: щодо неможливості подвійної сплати єдиного соціального внеску у разі наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця та здійснення ним праці як наймоного працівника.

Верховний Суд проаналізувавши вищенаведену постанову Великої Палати Верховного Суду зазначає про тотожність правовідносин зазначених в ній та у справі № 440/2485/19 щодо якої здійснюються касаційне оскарження.

Отже, касаційна скарга в цьому випадку не може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки вже наявна стала правова позиція з цього питання.

Таким чином, у суду відсутні підстави для застосування підпункту "а" пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства до касаційної скарги скаржника на які він посилається.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2020 року у справі № 440/2485/19.

Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: підписІ. А. Васильєва підписС. С. Пасічник підписВ. П. Юрченко