Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.09.2019 року у справі №813/881/16

УХВАЛА

30 серпня 2019 року

Київ

справа №813/881/16

адміністративне провадження №К/9901/24479/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Тацій Л. В.,

суддів: Рибачука А. І., Стеценка С. Г.

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2019 року у справі за її позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - Уповноважена особа Фонду, Фонд відповідно), третя особа - Фонд, про визнання протиправними і скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 03 липня 2019 року відмовив у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про продовження процесуального строку на усунення недоліків апеляційної скарги та на підставі пункту 4 частини 1 статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі.

ОСОБА_1 не погодилася із цим рішенням і 22 серпня 2019 року подала касаційну скаргу про його скасування.

У скарзі посилається на те, що на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху необхідно було вчинити дії щодо отримання доказів на підтвердження поважності пропуску апелянтом строку на апеляційне оскарження, які нею були вчинені, проте відповіді на адвокатські запити вчасно не були отримані, а продовження процесуального строку забезпечило б її право на доступ до правосуддя. Тому оскаржувана ухвала апеляційного суду є необґрунтованою.

Колегія суддів перевірила наведене в касаційні скарзі обґрунтування на користь задоволення заявлених у ній вимог, дослідила додані до скарги матеріали і дійшла висновку про таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 333 КАС суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Положенням пункту 2 частини другої зазначеної статті встановлено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Як видно з матеріалів касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд ухвалою від 05 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без руху, оскільки така подана з пропуском строку на апеляційне оскарження та не оплачена судовим збором. Надав 10 денний строк з дня вручення даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме подання вмотивованої заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із наведенням інших поважних причин пропуску такого строку, а також оплати судового збору.

У встановлений строк скаржником не виконано вимог вказаної ухвали, оскільки не подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із наведенням інших підстав для поновлення такого строку та не додано документа про сплату судового збору.

Натомість, на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху представником ОСОБА_1 подано до суду клопотання про продовження встановленого судом процесуального строку на усунення недоліків на 15 днів, яке обґрунтоване тим, що після отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху нею було надіслано відповідні адвокатські запити на адресу Державної прикордонної служби України та Державної митної служби України стосовно надання інформації щодо перетину державного кордону України громадянкою ОСОБА_1 за період прийняття оскаржуваної ухвали. Проте станом на 21 червня 2019 року відповідей на запити отримано не було.

З приводу поданого клопотання апеляційний суд у своєму рішенні зазначив таке обгрунтування.

Відповідно до частини 1 статті 45 КАС учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із пунктом 6 частини 5 статті 44 КАС учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Закріплений у статті 6 КАС принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява №23436/03).

Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28 жовтня 1998 року та "Круз проти Польщі" від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Устименко проти України" від 06 жовтня 2015 року суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Аналіз наведеного законодавства дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями можуть скористатися правом їх оскарження у апеляційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений КАС України строк. При цьому усі учасники судового процесу рівні перед законом і судом.

Скаржник, повинен бути обізнаний з порядком та строками апеляційного оскарження, встановленими процесуальним законодавством, а також вчиняти всі залежні від нього дії з метою дотримання відповідних вимог КАС.

Крім того, безпідставне продовження строків на усунення недоліків апеляційної скарги може призвести до затягнення строку набрання законної сили рішенням суду першої інстанції у цій справі, та відповідно призведе до надання незаконної переваги одній зі сторін судового процесу - заявника апеляційної скарги.

Суд також зауважив, що позивач ще 27 серпня 2018 року уповноважив адвоката Дзундзу О. В. представляти її інтереси в судах. При цьому, ухвалу про повернення апеляційної скарги представником позивача отримано 02 лютого 2019 року, тоді як повторно апеляційну скаргу подано лише 18 березня 2019 року, тобто більше ніж через півтори місяці з дня отримання ухвали про повернення первинної апеляційної скарги.

Повернення первинної апеляційної скарги не означає можливість повторного звернення до суду апеляційної інстанції у будь-який час після такого повернення, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом.

Врахувавши те, що особою, яка подала апеляційну скаргу, у встановлений суддею-доповідачем строк, не подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, із наведенням поважних підстав для такого поновлення, суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті апеляційного провадження у справі.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що зміст оскаржуваного судового рішення, аргументи, покладені в основу його обґрунтування, обставини, на які посилається скаржник, в своїй сукупності переконують в тому, що норми процесуального права застосовані правильно, реальних сумнівів відносно їх застосування чи тлумачення немає. У зв'язку з цим касаційну скаргу слід визнати необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини 1 , пунктом 2 частини 2 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 липня 2019 року у справі за її позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправними і скасування наказу.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Л. В. Тацій

Судді: А. І. Рибачук

С. Г. Стеценко