УХВАЛА

26 червня 2018 року

Київ

справа №813/1362/16

адміністративне провадження №К/9901/43258/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., під час розгляду в письмовому провадженні у касаційному порядку справи № 813/1362/16

за позовом ОСОБА_2

до Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христини Миколаївни

треті особи Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Управління державної реєстрації Львівської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_2,

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 19 квітня 2016 року звернувся в суд з адміністративним позовом до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христини Миколаївни, треті особи Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, ОСОБА_4, ОСОБА_5, управління державної реєстрації Львівської міської ради, в якому з урахуванням об'єднаних в одне провадження позовних заяв, просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христини Миколаївни № 29229033 від 13 квітня 2016 року про скасування запису про право власності ОСОБА_4 на будівлю виробничого корпусу № 28, загальною площею 4103 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Барбуляк Христини Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер № 29229709 від 13 квітня 2016 року стосовно передачі у приватну власність ОСОБА_5 будівлі виробничого корпусу № 28, загальною площею 4103 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1;

- зобов'язати приватного нотаріуса Барбуляк Христину Миколаївну скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 29229709 від 13 квітня 2016 року стосовно передачі у приватну власність ОСОБА_4 будівлі виробничого корпусу № 28, загальною площею 4103 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Барбуляк Христини Миколаївни № 29229033 від 13 квітня 2016 року про скасування запису про право власності ОСОБА_5 на будівлю виробничого корпусу № 28, загальною площею 4103 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Барбуляк Христини Миколаївни № 29229709 від 13 квітня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності за ОСОБА_4 на будівлю виробничого корпусу № 28 з реєстраційним номером 281696546101, загальною площею 4103 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року fпеляційні скарги представника третьої особи ОСОБА_4 - ОСОБА_7 та приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христини Миколаївни задоволено частково. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року у справі № 813/1362/16 скасовано, а провадження у справі закрито.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Крім того, позивачу роз'яснено право звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

На ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2017 року до суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, в якій скаржник, посилаючись на порушення норм процесуального права, ставить питання про її скасування та просить залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана 27 лютого 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 813/1362/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Згідно з пунктом 4 Перехідних положень КАС України касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Суддя-доповідач Берназюк Я.О. ухвалою від 18 червня 2018 року прийняв до свого провадження адміністративну справу та призначив її до розгляду ухвалою від 25 червня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 26 червня 2018 року.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що вказана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки у відповідності до статті 17 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до частини 6 статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Враховуючи, що учасник справи оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, то за правилами частини 6 статті 346 КАС України є підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010 прийшов до наступних висновків. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, за свою діяльність держава відповідає перед людиною.

Забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. В Україні систему судів утворено згідно з положеннями Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23,24 та тексті свого рішення у справа "Сокуренко і Стригун проти України" ( № 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом" (Zand v. Austria № 7360/76); фраза "встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини у Рішенні від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держави-учасниці організувати їхню судову систему в такий спосіб, щоб їхні суди і трибунали виконували кожну зі своїх функцій (пункт 44), притаманну відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Керуючись статтями 341, 345, 346, 347, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Справу № 813/1362/16 за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Христини Миколаївни треті особи Реєстраційна служба Львівського міського управління юстиції, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Управління державної реєстрації Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко