Топ-10 вимерлих гігантів, які колись бродили Північною Америкою

До кінця останнього льодовикового періоду американські гепарди, величезні істоти, схожі на броненосців, і мамонти називали Північну Америку своїм домом. Але вчені довгий час спантеличувалися тим, чому ці тварини та інші представники мегафауни - істоти вагою понад 100 фунтів (45 кілограмів) - вимерли близько 10 000 років тому.

Згідно з дослідженням, опублікованим у журналі Science, періоди швидкого потепління, звані інтерстадіалами, і, меншою мірою, люди льодовикового періоду, які полювали на тварин, відповідальні за зникнення мегафауни континенту. Інші дослідження покладають більше провини на людей, і деякі дослідники кажуть, що винні багато факторів, пише Live Science.

І дослідження, і дебати навколо причин зникнення цих тварин, безсумнівно, триватимуть. Тим часом дослідники продовжують знаходити скам'янілості цих масивних істот. Ось погляд на 10 вимерлих тварин останнього льодовикового періоду в Північній Америці і те, що вчені знають про їхнє життя.

Шаблезуба кішка

За даними Музею природної історії округу Лос-Анджелес, шаблезуба кішка (Smilodon Fatalis) жила приблизно від 400 000 до 11 000 років тому. За даними Альянсу дикої природи зоопарку Сан-Дієго, це була велика кішка, яка важила від 350 до 620 фунтів (від 160 до 280 кг) і мала в середньому близько 5,75 футів (1,75 метра) від крупа до морди, не рахуючи хвоста. S. Fatalis був розміром із сучасного африканського лева (Panthera leo), але з коротшими та міцнішими кінцівками. Його схожі на леза зазубрені ікла, або шаблі, були вражаюче великими, майже 7 дюймів (18 сантиметрів) завдовжки.

Койот льодовикового періоду

Койот льодовикового періоду (Canis latrans orcutti), також відомий як койот плейстоцену, був набагато більшим за сучасних койотів. Стародавні представники сімейства Canidae важили від 33 до 55 фунтів (від 15 до 25 кг), а це означає, що деякі з них були такими ж великими, як деякі сучасні вовки (Canis lupus), як показало дослідження 2012 року, опубліковане в журналі PNAS. Згідно із заявою, що описує дослідження, сучасні койоти (Canis latrans) важать всього від 22 до 40 фунтів (від 10 до 18 кг).

Порівняно з сьогоднішніми койотами, койоти плейстоцену мали товстіший і глибший череп і кращі зуби для поїдання м'яса. Ці особливості дозволяють припустити, що собаки плейстоцену могли вбивати більшу здобич і були більш м'ясоїдними, як показало дослідження.

Стародавній бізон

За даними Служби національних парків (NPS), стародавні бізони (Bison antiquus) жили приблизно від 240 000 до 10 000 років тому. Він був на 25% більшим за сучасного американського бізона (Bison Bison), мав висоту 7,5 футів (2,3 м), довжину 15 футів (4,6 м) і вагу 3500 фунтів (1600 кг). Його роги також були довшими, ніж у сучасних бізонів. За даними NPS, ці травоїдні тварини, ймовірно, є предками американських бізонів.

Стародавній морж

У 1980 році дослідники виявили майже повні рештки Gomphotaria pugnax - нині вимерлого гігантського ластоногого - у Південній Каліфорнії. G. pugnax жив приблизно 8,5-5 мільйонів років тому, в епоху пізнього міоцену, повідомили вчені в журналі Contributions In Science. Його великий череп довжиною 18,5 дюймів (47 см) мав великі верхні та нижні ікла. Стародавні моржі, ймовірно, плавали на мілководді й використовували ці бивні, щоб збовтувати відкладення на морському дні в пошуках їжі, найімовірніше, безхребетних із твердим панциром, таких як молюски.

Північноамериканські коні

Європейські поселенці завезли коней, коли висадилися в Новому Світі. Але хіба мало вони знали, що гучний стукіт копит древніх коней колись наповнював континент.

Стародавні коні жили в Північній Америці приблизно від 50 мільйонів до 11 000 років тому, коли вони вимерли наприкінці останнього льодовикового періоду, каже Росс Макфі, почесний куратор відділу ссавців Американського музею природної історії в Нью-Йорку.

Гліптодон

Гліптодон виглядав як збільшена версія свого далекого родича броненосця. Як і його двоюрідний брат, гліптодон захищався панциром із кісткових пластинок.

Броньована істота вагою в 1 тонну, ймовірно, прибула до Північної Америки з Південної Америки через Панамський перешийок, сухопутний міст, що з'єднує дві Америки, розповів Макфі журналу Live Science.

За його словами, досягнувши Північної Америки близько 2 мільйонів років тому, гліптодон процвітав на території нинішніх прибережних штатів Техасу і Флориди. Але ця травоїдна тварина вимерла вже 10 000 років тому, сказав Макфі.

Мастодонти

За даними Берингійського центру інтерпретації Юкона в Канаді, мастодонти проникли в Північну Америку близько 15 мільйонів років тому, перейшовши через сухопутний міст Берингової протоки, задовго до свого родича, мамонта.

Вони також були більш примітивними, ніж їхні побратими-мамонти. Наприклад, у мастодонтів були менш складні зуби - конусоподібні горбки на корінних зубах, - які допомагали їм хрустіти листям, гілками листяних і хвойних дерев. За словами Макфі, вони також їли рослини водно-болотних угідь, які не були сповнені абразивних матеріалів, виявлених у наземних рослинах.

Мамонти

За даними зоопарку Сан-Дієго, мамонти (Mammuthus) подорожували Північною Америкою приблизно 1,7-1,2 мільйона років тому. Хоча між мамонтами і мастодонтами існують деякі анатомічні відмінності, обидва вони є членами сімейства хоботних. У мамонтів на спині були жирові горби, які, ймовірно, забезпечували їх поживними речовинами і теплом під час крижаних періодів.

У мамонтів також були плоскі, ребристі корінні зуби - структура, яка допомагала їм прорізати волокнисту рослинність, на відміну від загострених зубів мастодонта, сказав Макфі. Крім того, мамонти тісніше пов'язані з сучасними слонами, особливо з азіатськими слонами, ніж з мастодонтами, сказав Макфі.

Короткомордий ведмідь

Незважаючи на свою назву, у цього величезного ведмедя насправді не було короткої морди. Але порівняно з його довгими лапами він виглядав саме так, сказав Макфі. Він порівняв його з ведмедем грізлі на ходулях, оскільки його кінцівки були щонайменше на третину довшими, ніж у сучасного грізлі.

"У нього були дуже довгі передні і задні кінцівки", що, ймовірно, допомагало йому бігати на високих швидкостях, сказав він. Сучасні ведмеді здатні на короткі стрибки швидкості, "але вони не бігуни", сказав він. Однак довгі кінцівки ведмедя досі спантеличують учених.

Жахливий вовк

Жахливі вовки вимерли близько 13 000 років тому, але їхні кістки численні в смоляних ямах Ла-Бреа в Каліфорнії та печері-пастці у Вайомінгу. За даними Музею природної історії Флориди, ці скелети показують, що жахливі вовки (Canis dirus) були приблизно на 25% важчими за сучасних сірих вовків (Canis lupus) і важили від 130 до 150 фунтів (від 59 до 68 кг).

Однак у жахливого вовка були коротші кінцівки, ніж у C. lupus, що дає змогу припустити, що він не виграв би жодних перегонів зі своїм молодшим родичем, повідомили в музеї.

Згідно з дослідженням 2021 року, опублікованим у журналі Nature, на генеалогічному дереві псових жахливі вовки відокремилися від вовків близько 5,7 мільйона років тому, що зробило їх далеким родичем сьогоднішніх вовків. Дослідження показало, що на відміну від інших видів псових, які мігрували між Євразією та Північною Америкою, жахливі вовки еволюціонували винятково в Північній Америці і не схрещувалися з койотами або сірими вовками.

Тварини-довгожителі мають властивості, що дають змогу стримувати, а іноді навіть зупиняти або повертати назад процес старіння. Хоча у людей може бути "абсолютна межа" в 150 років, це всього лише мить порівняно з століттями і тисячоліттями, які переживають деякі тварини.

Справжні чемпіони за віком живуть у воді, часто на великій глибині, де умови стабільні та постійні. Вчені не можуть зафіксувати народження і смерть кожного представника виду, тому вони зазвичай оцінюють максимальну тривалість життя на основі того, що відомо про біологію виду.