«Стрюков проти України»: Ненадання Заявнику, який страждав на туберкульоз, належної медичної допомоги в СІЗО та незабезпечення належних умов його транспортування до суду є порушенням Конвенції (ст.ст. 3, 13 Конвенції, заява № 78484/11, від 23.01.2020)

Фабула судового акта: Заявник, громадянин України А.В. Стрюков, звернувся до ЄСПЛ зі скаргою на порушення Україною статей 3 та 13 Конвенції внаслідок ненадання належної медичної допомоги під час тримання під вартою, неналежних умов перевезення між судом та СІЗО та відсутності ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами. У зв`язку зі смертю Заявника під час розгляду скарги, його представляла матір, Л. Стрюкова.

Заявника, який страждав на туберкульоз, було затримано за підозрою у незаконному обігу наркотиків та поміщено під варту. Заявника неодноразово перевозили для участі в судових засіданнях, під час перевезень не надавали їжу та воду, інколи зворотня поїздка відбувалася через два тижні, поза межами СІЗО лікування не здійснювалося.

Захиснику Заявника неодноразово надавали загальну інформацію про факт здійснення стаціонарного лікування Заявника у СІЗО. Проте, стан здоров`я Заявника погіршувався, він регулярно проходив обстеження у лікарнях, під час одного з обстежень у Заявника було виявлено пухлину та рекомендовано пройти стаціонарне лікування туберкульозу.

Адміністрація СІЗО повідомила суд про погіршення здоров`я Заявника та неможливість здійснення лікування в СІЗО з огляду на відсутність для цього відповідних умов. Через деякий час справу було повернуто на дорозслідування, а Заявника – звільнено з-під варти. Після звільнення з-під варти Заявник неодноразово проходив лікування, внаслідок якого було виявлене погіршення стану його легенів.

За результатами дорозслідування Заявника було засуджено до позбавлення волі, але звільнено від відбування покарання у зв’язку зі станом здоров’я суд першої інстанції звільнив його від відбування покарання; через півроку Заявник помер.

ЄСПЛ відзначив, що Заявник почав отримувати лікування не після затримання, а лише у СІЗО; разом з цим надане лікування виявилось неефективним з огляду на погіршення стану здоров`я Заявника, а також не могло бути належним, про що зазначала і адміністрація СІЗО. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що під час перевезень Заявника для участі в судових засіданнях, він не отримував необхідне лікування, попри значну тривалість поїздок (1-2 тижні). ЄСПЛ наголосив, що захворювання Заявника було достатньо серйозним, аби вплинути на його повсякденне життя, проте надана медична допомога була неналежною, у зв`язку з чим Заявник зазнав значних труднощів і страждань, приниження своєї гідності.

З огляду на вказане, ЄСПЛ дійшов висновку про порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з ненаданням належної медичної допомоги під час тримання Заявника під вартою та умовами перевезення між судом та СІЗО.

ЄСПЛ також встановив порушення статті 13 Конвенції у зв’язку з відсутністю у Заявника ефективного та доступного засобу юридичного захисту щодо скарг за статею 3 Конвенції.

Аналізуйте судовий акт: «Дімітар Крастев проти Болгарії» (Dimitar Krastev v. Bulgaria), заява № 26524/04

«Хумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заяви № 9852/03 та № 13413/04

«Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02

«Петухов проти України» (Petukhov v. Ukraine), заява № 43374/02

«Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine), заява № 40512/13

«Васюков проти Росії» (Vasyukov v. Russia), заява № 2974/05

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «СТРЮКОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF STRYUKOV v. UKRAINE)

(Заява № 78484/11)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

23 січня 2020 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Стрюков проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Сіофра О’Лірі (Síofra O’Leary), Голова,
Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska),
Ладо Чантурія (Lado Chanturia), судді,
та Мілан Блашко (Milan Blaško), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 17 грудня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 78484/11), яку 21 грудня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Андрій Васильович Стрюков
(далі – заявник).

2. Заявника представляла пані О. Сапожнікова, юрист, яка практикує у м. Київ. Уряд України (далі – Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження пан І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. Заявник стверджував, посилаючись на статті 3 і 13 Конвенції, про ненадання йому належної медичної допомоги та лікування під час тримання під вартою, неналежні умови його перевезення між різними установами виконання покарань і судом, а також про відсутність у його розпорядженні ефективного національного засобу юридичного захисту у зв’язку із зазначеними скаргами.

4. 30 березня 2014 року заявник помер. 15 лютого 2018 року його мати, пані Людмила Стрюкова, висловила бажання продовжити провадження у Суді.

5. 14 листопада 2018 року Уряд було повідомлено про зазначені скарги, а решту скарг у заяві було визнано неприйнятними відповідно до пункту 3 Правила 54 Регламенту Суду.

ФАКТИ

1. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявник народився у 1970 році.

1. Надана заявнику медична допомога

7. 04 січня 2011 року заявника затримали за підозрою у вчиненні злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, і помістили до камери Ізолятора тимчасового тримання
міста Генічеськ. Заявнику нібито стало зле, проте на той момент йому було відмовлено у наданні будь-якої медичної допомоги.

8. 13 січня 2011 року Генічеська центральна районна лікарня видала довідку, що з 2009 року заявник страждав на туберкульоз. У нього була активна форма захворювання, яка була небезпечною для інших, а тому вимагала лікування.

9. 14 січня 2011 року Генічеський районний суд обрав заявнику запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

10. Згідно з твердженнями заявника він перебував в Ізоляторі тимчасового тримання міста Генічеськ, не отримуючи лікування туберкульозу, допоки 12 лютого 2011 року його не перевели до Запорізького слідчого ізолятора (далі – СІЗО).

11. 11 березня 2011 року адміністрація СІЗО поінформувала захисника заявника, що в СІЗО заявнику було надано необхідне стаціонарне лікування туберкульозу з «позитивною динамікою [в одужанні]». Характер лікування вказано не було.

12. 04 серпня 2011 року адміністрація СІЗО поінформувала захисника заявника, що в СІЗО йому було надано стаціонарне лікування туберкульозу. Адміністрація СІЗО уточнила, що «заявник [отримував] протитуберкульозні препарати 1-го ряду». Характер лікування більш детально описано не було.

13. 28 вересня 2011 року внаслідок серйозного погіршення стану здоров’я заявник втратив свідомість. Він відчув сильний біль у грудях. Бригада швидкої допомоги надала йому невідкладну медичну допомогу і він залишився у СІЗО.

14. Упродовж тримання під вартою здоров’я заявника проводжувало погіршуватися. Його перевозили до різних лікарняних закладів для проходження обстежень, зокрема 15, 18, 20 і 21 жовтня та 01 грудня 2011 року. Під час одного з таких обстежень
18 жовтня 2011 року заявнику діагностували пухлину підшлункової залози. Йому було рекомендовано пройти спеціальне стаціонарне лікування туберкульозу. Як стверджувалося, тоді він не отримав жодного лікування у зв’язку з його захворюваннями.

15. Листами від 15 та 26 грудня 2011 року начальник СІЗО поінформував Генічеський районний суд (далі – суд першої інстанції) про стан здоров’я заявника та зазначив, що заявнику не могло бути надано лікування в СІЗО, оскільки він не був належним чином для цього оснащений.

16. 01 лютого 2012 року суд першої інстанції повернув кримінальну справу щодо заявника на додаткове розслідування та звільнив заявника з-під варти у зв’язку з, inter alia, його станом здоров’я.

17. Коли заявник був на свободі, його стан здоров’я продовжував погіршуватися. Він пройшов як стаціонарне, так і амбулаторне лікування, зокрема 07 лютого та з 02 до 09 березня
2012 року. У медичній довідці без дати (але, як стверджувалося, виданій 07 травня 2012 року) заявнику було діагностовано ВІЛ, IV стадія. Згідно з медичною довідкою від 14 травня 2012 року було виявлено погіршення стану легенів заявника.

18. Згідно з медичною довідкою від 21 вересня 2012 року лікування заявника ускладнювалося у зв’язку з появою резистентності до протитуберкульозних лікарських препаратів.

19. 20 вересня 2013 року суд першої інстанції визнав заявника винним у вчиненні злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк шість років. У зв’язку зі станом здоров’я суд першої інстанції звільнив його від відбування покарання.

20. 30 березня 2014 року заявник помер від туберкульозу.

1. Транспортування заявника із СІЗО у судові засідання та у зворотному напрямку, а також перевезення між установами виконання покарань

21. Заявник зазначив, що упродовж тримання його під вартою під час досудового слідства його десять разів перевозили між Запорізьким СІЗО і приміщенням Генічеського районного суду, а також двічі між Запорізьким і Вільнянським СІЗО. Він стверджував, що перевезення зазвичай починалося о 23 год. 00 хв. за день до відповідної поїздки. Спочатку заявника та інших ув’язнених перевозили до залізничного вокзалу в автомобілях спеціального призначення; потім приблизно опівночі його поміщали до вагона поїзда, в якому подорож тривала три – чотири години; потім подорож продовжувалася в автомобілі спеціального призначення. Згідно з твердженнями заявника перевезення тривало цілу ніч. Під час перевезень не надавалася їжа та вода, лікаря також не було. У судових засіданнях йому ставало зле і вони закінчувалися викликом швидкої допомоги або перенесенням судового засідання.

22. Заявник надав копію листа суду першої інстанції до начальника Генічеського районного відділу міліції, як стверджувалося, відповідального за перевезення заявника (отриманий останнім 26 січня 2012 року), в якому з огляду на стан здоров’я заявника суд першої інстанції просив забезпечити відповідні умови його перевезення у судове засідання, призначене на 31 січня 2012 року. У листі суду першої інстанції було зазначено, що витрати на перевезення візьмуть на себе родичі заявника. Заявник також надав копію листа зазначеного районного відділу міліції від 26 січня 2012 року, яким його матір було поінформовано, що у зв’язку з відсутністю спеціальних транспортних засобів 29 січня 2012 року заявника перевозитимуть залізничним транспортом, як зазвичай.

23. Згідно з наданою Урядом інформацією заявника перевозили із СІЗО до суду та у зворотному напрямку у такі дати:

(i) 03 квітня 2011 року, повернення 19 квітня 2011 року;

(ii) 27 квітня 2011 року, повернення 12 травня 2011 року;

(iii) 18 травня 2011 року, повернення 19 травня 2011 року;

(iv) 22 червня 2011 року, повернення 29 червня 2011 року;

(v) 22 вересня 2011 року, повернення 29 вересня 2011 року;

(vi) 14 жовтня 2011 року, повернення 21 жовтня 2011 року;

(vii) 29 січня 2012 року.

24. Уряд також стверджував, що заявника перевозили у нічних поїздах в умовах, які відповідали вимогам національного законодавства, у тому числі щодо забезпечення їжею під час поїздки.

1. ВІДПОВІДНІ НАЦІОНАЛЬНІ ТА МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ

25. Відповідні національні та міжнародні документи щодо лікування туберкульозу наведені в рішенні у справі «Логвиненко проти України» (Logvinenko v. Ukraine), заява № 13448/07, пункти 38, 41 і 49 – 50, від 14 жовтня 2010 року).

26. Відповідні витяги з рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) щодо лікування туберкульозу (1997 рік) наведені в рішення у справі «Васюков проти Росії» (Vasyukov v. Russia), заява № 2974/05, пункт 50, від 05 квітня 2011 року).

27. Міжнародні та національні документи щодо умов тримання під вартою та перевезення ув’язнених наведені в рішенні у справі «Коктиш проти України» (Koktysh v. Ukraine), заява № 43707/07, пункти 39 – 42, від 10 грудня 2009 року).

ПРАВО

1. LOCUS STANDI МАТЕРІ ЗАЯВНИКА

28. Передусім Суд зазначає, що заявник помер під час розгляду справи Судом. Його мати, пані Людмила Стрюкова, поінформувала Суд про своє бажання підтримати його заяву. У низці справ щодо статті 3 Конвенції, в яких заявник помирав під час розгляду справи, Суд брав до уваги заяви спадкоємців заявника або близьких членів родини, які виявляли бажання підтримувати розгляд справи
(див., наприклад, рішення у справі «Дімітар Крастев проти Болгарії» (Dimitar Krastev v. Bulgaria), заява № 26524/04, пункт 42, від 12 лютого 2013 року з подальшими посиланнями). Суд не вбачає жодних підстав для іншого висновку у цій справі, а тому погоджується, що
пані Людмила Стрюкова може підтримувати заяву, спочатку подану заявником.

1. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

29. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції на ненадання йому належної медичної допомоги та лікування під час тримання під вартою та на неналежні умови його перевезення із СІЗО у судові засідання та у зворотному напрямку, а також між установами виконання покарань. Він також скаржився за статтею 13 Конвенції на відсутність у його розпорядженні ефективного національного засобу юридичного захисту у зв’язку з його скаргами за статтею 3 Конвенції. Статті 3 і 13 Конвенції передбачають:

Стаття 3

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»

Стаття 13

«Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.»

1. Прийнятність

30. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.

1. Суть
   1. Стверджуване порушення статті 3 Конвенції

(a) Надана заявнику медична допомога під час тримання під вартою

31. Заявник стверджував, що надана йому медична допомога не відповідала вимогам статті 3 Конвенції.

32. Уряд зазначив, що у нього не було медичної картки заявника, яка 29 січня 2012 року була передана разом із заявником
(див. пункт 23) та не була повернута до СІЗО після його звільнення. Він також надав коментарі щодо суті скарги та стверджував, що заявнику була надана належна та адекватна медична допомога.

33. Застосовні загальні принципи щодо надання медичної допомоги під час тримання під вартою наведені в рішеннях у справах «Хумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заяви № 9852/03 та
№ 13413/04, пункти 112 – 122, від 29 листопада 2007 року); «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункти 77 – 83, від 18 грудня 2008 року); «Петухов проти України» (Petukhov v. Ukraine), заява № 43374/02, пункти 91 – 98, від 21 жовтня 2010 року) і «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine),
заява № 40512/13, пункти 70 – 75, від 22 жовтня 2015 року).

34. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що захворювання, на яке страждав заявник (див. пункт 8), було достатньо серйозним, аби вплинути на його повсякденне життя, і слугувати підставою для розгляду наданого йому лікування в контексті статті 3 Конвенції.

35. Уряд не оскаржував, що під час тримання в Ізоляторі тимчасового тримання міста Генічеськ заявнику не надавалося лікування туберкульозу, незважаючи на активну форму його захворювання та рекомендації лікаря щодо лікування заявника
(див. пункт 10).

36. Під час перебування у СІЗО заявник почав отримувати певне лікування. Проте, вочевидь, це лікування виявилося неефективним, оскільки його стан здоров’я погіршився (див. пункти 13 і 14). Крім того, Суд звертає увагу на ще один приклад очевидної неспроможності органів державної влади забезпечити лікування заявника, а саме: інформацію, надану начальником СІЗО суду першої інстанції, що СІЗО не було належним чином оснащено для лікування заявника
(див. пункт 15).

37. Окрім наведених міркувань, Суд не може не вказати на тривалі перевезення заявника між СІЗО та судом першої інстанції з квітня
2011 року до січня 2012 року (див. пункт 23). Вбачається, що під час семи зворотних поїздок, кожна тривалістю приблизно один – два тижні, заявник не міг отримувати необхідне лікування туберкульозу.

38. Наведених міркувань достатньо для висновку Суду про неналежність наданої заявнику медичної допомоги. У результаті неналежності наданої йому медичної допомоги заявник зазнав страждань або труднощів, які перевищують невідворотній рівень страждань, притаманний триманню під вартою, а його гідність була принижена.

39. Отже, було порушено статтю 3 Конвенції.

(b) Умови перевезення заявника

40. Заявник повторив свою первинну скаргу на неналежність умов його перевезення з огляду на його стан здоров’я.

41. Уряд стверджував, що не міг надати інформацію для підтвердження своїх аргументів щодо умов перевезення заявника, оскільки строк зберігання відповідних документів закінчився і записи були знищені. Проте він надав інформацію про дати, в які заявник перевозився у та з судових засідань, та інформацію щодо умов його перевезення (див. пункти 23 і 24).

42. Суд зазначає, що сторонами не оскаржувалося, що заявник перевозився з СІЗО до суду у дати, зазначені у пункті 23. Крім того, з огляду на матеріали справи та доводи сторін Суд зауважує, що оскаржувані умови вбачаються подібними до тих, які гостро критикувалися Комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню за результатами його візитів до України. Аналогічні фактологічні доводи також стали підставою для встановлення порушення статті 3 Конвенції у рішеннях Суду у справах «Яковенко проти України» (Yakovenko v. Ukraine), заява № 15825/06, пункти 105 – 113, від 25 жовтня 2007 року) та «Андрій Яковенко проти України» (Andrey Yakovenko v. Ukraine), заява № 63727/11, пункти 100 – 103,
від 13 березня 2014 року).

43. У контексті зазначеного та особливо з огляду на стан здоров’я заявника протягом розглянутого періоду Суд не вбачає жодних підстав для іншого підходу у цій справі та вважає, що умови перевезення заявника порушили статтю 3 Конвенції.

1. Стверджуване порушення статті 13 Конвенції

44. Уряд заперечував проти доводів заявника та стверджував про відсутність порушення статті 13 Конвенції.

45. Суд нагадує, що вже встановлював порушення статті 13 Конвенції у справах проти України у зв’язку з відсутністю ефективних національних засобів юридичного захисту щодо скарг на умови тримання під вартою та ненадання медичної допомоги (див. серед інших джерел рішення у справах «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 113 – 116, від 29 березня 2006 року; «Двойних проти України» (Dvoynykh v. Ukraine), заява № 72277/01, пункт 72, від 12 жовтня 2006 року; згадане рішення у справі «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), пункти 91 і 92, рішення у справах «Іглін проти України» (Iglin v. Ukraine), заява № 39908/05, пункт 77, від 12 січня 2012 року та «Барило проти України» (Barilo v. Ukraine), заява № 9607/06, пункти 104 і 105, від 16 травня 2013 року). Суд не вбачає підстав для іншого висновку у цій справі.

46. Отже, Суд доходить висновку, що було порушено статтю 13 Конвенції у зв’язку з відсутністю у національному законодавстві ефективного та доступного засобу юридичного захисту щодо скарг заявника за статтею 3 Конвенції.

1. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

47. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

1. Шкода

48. Мати заявника вимагала 20 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

49. Уряд не прокоментував цю вимогу.

50. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує матері заявника 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.

1. Судові та інші витрати

51. Мати заявника також вимагала 1 680 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді. Вона просила, щоб вони були сплачені безпосередньо на банківський рахунок представника.

52. Уряд не прокоментував цю вимогу.

53. З огляду на наявні в нього документи та його практику Суд присуджує 1 000 євро за цим пунктом. Ця сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок представника,
пані О. Сапожнікової, як прохала мати заявника (див., наприклад, рішення у справі «Хлаіфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288, від 15 грудня
2016 року).

1. Пеня

54. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує, що мати заявника, пані Людмила Стрюкова, має право продовжити це провадження від імені заявника;
2. Оголошує прийнятними скарги заявника за статтею 3 і 13 Конвенції щодо ненадання належної медичної допомоги під час тримання під вартою, умов перевезення заявника між Запорізьким СІЗО та судом; і відсутності ефективного національного засобу юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами;
3. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з ненаданням належної медичної допомоги під час тримання під вартою;
4. Постановляє, що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з умовами перевезення заявника між Запорізьким СІЗО та судом;
5. Постановляє, що було порушено статтю 13 Конвенції;
6. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i) 10 000 (десять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути сплачена матері заявника, пані Людмилі Стрюковій;

(ii) 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись матері заявника, в якості компенсації судових та інших витрат; ця сума має бути сплачена на банківський рахунок представника,
пані О. Сапожнікової;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

1. Відхиляє решту вимог щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 23 січня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Наведений переклад рішення розміщено на сайті ЄСПЛ за посиланням: https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22languageisocode%22:[%22UKR%22],%22appno%22:[%2278484/11%22],%22documentcollectionid2%22:[%22COMMITTEE%22],%22itemid%22:[%22001-201620%22]}