Спори про звільнення громадян з публічної служби. Актуальна практика Верховного Суду

Вказана категорія спорів відрізняється від інших трудових спорів спеціальним суб’єктом таких відносин – службовцем публічної служби.

Публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Зміст поняття «публічна служба» охоплює як поняття державної служби так і поняття служби в органах місцевого самоврядування, а також поняття патронатної служби (до якої зокрема належать посади радників, помічників, уповноважених та прес-секретаря Президента України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, його Першого заступника та заступника, працівників патронатних служб Прем’єр-міністра України та інших членів Кабінету Міністрів України, помічників-консультантів народних депутатів України, помічників та наукових консультантів суддів Конституційного Суду України, помічників суддів тощо).

Отже, такі спори стосуються працівників всіх державних інституцій, які виконують завдання і функції держави та місцевого самоврядування. Разом з тим, для визначення чи відноситься та чи інша посада до посад публічної служби, слід у кожному конкретному випадку аналізувати відповідне спеціальне законодавство, що регулює відповідну діяльність. Зокрема законами, що регулюють питання прийняття громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби є Закони України: «Про державну службу»; «Про службу в органах місцевого самоврядування»; «Про Національну поліцію»; «Про військовий обов'язок і військову службу»; «Про судоустрій і статус суддів»; «Про прокуратуру» тощо.

Тож вважаємо за доцільне поділитися актуальними позиціями Верховного Суду в указаній категорії справ, якими ми успішно користуємось представляючи наших клієнтів в адміністративних судах України.

Читайте статью: Уголовные дела о коррупции. Как защититься от надуманных обвинений

Юрисдикція спорів пов’язаних з прийняттям, проходженням та звільненням громадян з публічної служби

Вирішуючи питання до якого суду звертатись, адміністративного чи загального, слід визначити суб’єктний склад таких відносин. У цьому допоможе постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 815/6096/17 у якій викладена позиція, згідно з якою при наданні спору статусу публічно-правового з приводу вказаних правовідносин необхідно встановити наявність таких підстав: 1) чи проходила особа конкурс на заняття вакантної посади; 2) чи складала така особа присягу посадової особи; 3) чи присвоювався їй ранг у межах відповідної категорії посад.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, які трудові спори не належать до цієї категорії: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ та інше.

При цьому, слід мати на увазі, що навіть якщо стороною спору є орган державної влади або орган місцевого самоврядування проте такий орган у спірних правовідносинах виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як роботодавець у трудових відносинах, то такий спір підсудний загальним судам та вирішується за правилами цивільного судочинства.

Строки звернення до суду у спорах, пов’язаних з прийняттям, проходженням та звільненням громадян з публічної служби

З огляду на те, що досить велика кількість спорів вказаної категорії закінчуються поверненням позовної заяви або залишення її без розгляду у зв’язку з пропуском строку звернення до суду, слід мати на увазі, що строк для звернення до суду у вказаній категорії спорів встановлено в один місяць, на відміну від загального строку, який становить шість місяців.

При цьому вказаний строк починає відраховуватись з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Тобто початок перебігу строку визначається виходячи не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Наприклад, не видача наказу про звільнення та не ознайомлення з його змістом не є перешкодою для своєчасного звернення до суду, якщо особі було видано трудову книжку.

Аналогічні позиції містяться у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі №805/4226/17-а; від 25 квітня 2018 року у справі №826/11394/16; 16 січня 2019 року у справі №813/779/16 та інших.

У випадку пропущення вказаного строку, якщо позивач не наведе поважних причин пропуску строку або такі причини будуть визнані судом не поважними, позовну заяву спочатку буде залишено без руху, а потім повернуто позивачу, якщо не буде вказано інших причин, які будуть визнані судом поважними.

Читайте статью: Особенности адвокатской защиты по уголовным делам о злоупотреблении влиянием (ст. 369-2 УК)

Спори, пов’язані зі звільненням громадян з публічної служби

Найчисленнішими спорами в категорії відносин стосовно публічної служби є спори щодо звільнення.

Як показує наша практика, однією з найпоширеніших підстав для поновлення на публічній службі працівників звільнених у зв’язку зі вчиненням грубого дисциплінарного проступку, є недоведення відповідачем факту вчинення позивачем такого проступку.

Разом з тим, однією з поширених підстав задоволення позову громадянина про поновлення на публічній службі є застосування до нього не виправдано суворого покарання за дисциплінарний проступок, яким є звільнення. Тобто судом встановлюється, що громадянин дійсно вчинив проступок, однак не настільки грубий, щоб застосувати до нього найсуворіше дисциплінарне стягнення.

Прикладом може слугувати справа №821/1180/18 в якій вирішувався спір між Головним управлінням Національної поліції в Херсонській області та працівником поліції щодо звільнення останнього. Підставою звільнення слугувало невиконання працівником поліції наказу про направлення для проходження стажування до ГУНП в Луганській області. Суди встановили, що позивач не належав до категорії працівників поліції, які підлягають стажуванню, однак не дивлячись на це, апеляційний суд вирішив, що позивача звільнено правомірно.

Верховний Суд розглянувши вказану справу зазначив у своїй постанові від 20.05.2019 р., що звільнення зі служби в поліції як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Разом з цим, застосовуючи крайню міру дисциплінарного стягнення відповідач повинен був належним чином обґрунтувати необхідність застосування такої міри та неможливість застосування інших видів дисциплінарного стягнення.

Колегія суддів зауважує, що невиконання наказу є суттєвим порушенням зі сторони позивача. Однак, враховуючи, що наказ про відрядження позивача для проходження стажування є протиправним, що мало бути, проте не було встановлено під час службового розслідування, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що застосування найсуворішого дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є надмірним.

Іншою розповсюдженою підставою звільнення щодо якого виникає чимало спорів - є звільнення особи за скороченням штатів.

Суди визнають звільнення незаконним та поновлюють громадянина на публічній службі, якщо буде встановлено, що такій особі керівництвом не пропонувались рівнозначні посади у разі їх наявності.

Так, у постанові від 15 травня 2019 року у справі №479/432/16-а Верховний Суд зазначив, що судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що відповідно до наявного в матеріалах справи штатного розпису відповідача на момент звільнення були наявні вакантні посади, які позивачці не були запропоновані, у зв’язку з чим визнав рішення апеляційного суду про поновлення на публічній службі законним.

Слід зауважити, що Верховний Суд України в постанові від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14 сформулював правову позицію, з якою погодився Верховний Суд у своїх постановах від 16 травня 2019 року у справі №823/5361/15 та від 16 травня 2019 року у справі №820/10744/15, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Приклад наведеної у вказаній постанові позиції може слугувати ліквідація органів міліції і створенням органів поліції, а також ліквідація державних інспекцій з питань праці та створення органів Держпраці, у зв’язку з чим було вивільнено велику кількість працівників.

Читайте статью: Часть ІІ. Правила раздела имущества супругов при разводе. Актуальные позиции Верховного Суда. Продолжение

Автор статьи: GENTLS — юридическая фирма с судебной специализацией