ПОСТАНОВА

Іменем України

08 травня 2019 року

Київ

справа №805/4226/17-а

адміністративне провадження №К/9901/39587/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року (головуючий суддя Кошкош О.О.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року (головуючий суддя Казначеєв Е.Г., судді - Компанієць І.Д., Ястребова Л.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання незаконними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

29 листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - ГУ НП в Донецькій області), в якому просив: визнати незаконними та скасувати накази ГУ НП в Донецькій області від 24 липня 2017 року №1351 «Про порушення службової дисципліни працівником Дружківського відділення поліції Краматорського ВП ГУ НП в Донецькій області та заходи реагування» та №355 о/с «По особовому складу», поновити позивача на посаді оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Дружківського відділення поліції Краматорського ВП ГУ НП в Донецькій області, стягнути з відповідача на користь позивача всі види грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року, позовну заяву на підставі частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) залишено без розгляду, у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, встановленого частиною третьою статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення із позовною заявою).

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд.

ГУ НП в Донецькій області скористалося своїм правом та надіслало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначило, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення апеляційної інстанції в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Так, судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ГУ НП в Донецькій області 24 липня 2017 року прийнято наказ №1351 «Про порушення службової дисципліни працівником Дружківського відділення поліції Краматорського ВП ГУ НП в Донецькій області та заходи реагування», яким за особисту недисциплінованість, грубе порушення вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, пунктів 1, 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» в частині неухильного дотримання діючого законодавства України, ігнорування ним пункту 2 розділу ІІ, пункту 3 розділу ІV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 9 листопада 2016 року № 1179, що виразилось у недотриманні норм професійної етики у службовий час, а саме перебуванні на службі у стані алкогольного сп'яніння, оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Дружківського відділення поліції Краматорського ВП ГУ НП в Донецькій області ОСОБА_2 звільнено зі служби в Національній поліції України.

На підставі зазначеного наказу, відповідачем 24 липня 2017 року прийнято наказ №355 о/с «По особовому складу», яким з 24 липня 2017 року позивача звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).

До Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_2 з позовом про скасування вказаних наказів, прийнятих ГУ НП в Донецькій області 24 липня 2017 року, звернувся 29 листопада 2017 року, що підтверджено експрес-накладною Нової пошти № 59000299525492 від 29 листопада 2017 року.

Обґрунтовуючи причини пропуску строку, встановленого для звернення до суду, ОСОБА_2 зазначив, що з наказом від 24 липня 2017 року №355 о/с «По особовому складу» його ознайомлено 24 липня 2017 року та цього ж дня видано трудову книжку, при цьому з наказом від 24 липня 2017 року №1351 «Про порушення службової дисципліни працівником Дружківського відділення поліції Краматорського ВП ГУ НП в Донецькій області та заходи реагування», в якому містилися обґрунтування підстав звільнення, позивача не було ознайомлено. Позивач неодноразово звертався до ГУ НП в Донецькій області щодо надання йому копії вказаного наказу. Отримавши, 24 листопада 2017 року копію оскаржуваного наказу від 24 липня 2017 року та висновки перевірки, звернувся до суду з цим позовом. Вказані обставини позивач вважає обґрунтованими та вказує, що строк звернення до суду з цим позовом був пропущений ним з поважних причин.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 пропущено місячний строк звернення до суду та відсутні підстави для його поновлення.

Зазначена позиція підтримана Донецьким апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 107 КАС України (у редакції чинній до 15 грудня 2017 року) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

За змістом частин першої, другої статті 99 вказаного Кодексу адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Тобто, за змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 100 КАС України, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Згідно із частиною третьою статті 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

У справі, що розглядається, позивач як під час звернення до суду, так і в апеляційній та касаційній скаргах не наводить будь-яких обставин і не надає належних та допустимих доказів, які б свідчили про об'єктивну неможливість вчасного звернення до суду з цим позовом.

Верховний Суд також критично оцінює доводи скаржника, наведені в касаційній та наголошує на тому, що не видача наказу про звільнення, не є перешкодою для своєчасного звернення до суду із даним позовом.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду та про наявність підстав для залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_2

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" від 28 жовтня 1998 року та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" від 19 червня 2001 року зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Посилання в касаційній скарзі позивача на те, що судами неправомірно не застосовано положення частини першої статті 233 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, колегія суддів касаційної інстанції вважає необґрунтованими.

Так, при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини третьої статті 99 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення із позовною заявою) для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Аналогічні приписи містить частина п'ята статті 122 КАС України (в редакції з 15 грудня 2017 року).

Тобто, нормами КАС України чітко визначено строки звернення до адміністративного суду у справах, зокрема, щодо звільнення з публічної служби.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року та постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, судами не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець