Саме лише порушення норм процесуального права не може вважатися діянням, що порочить звання судді, порушує присягу чи є несумісним з посадою судді - тому не є достатньою підставою для звільнення судді з посади (ВС, № 800/511/15 від 09.09.2021 р.)

Справи щодо “Автомайдану” і учасників всіх тих подій, які відбувались на майдані Незалежності з листопада 2013 року по лютий 2014 року, не вщухають до сих пір. Так, у цій справі ВС розглядав звільнення судді за порушення присяги, у зв’язку із допущенням нею порушень норм права при обранні запобіжного заходу деяким учасникам масових акцій протесту та винесені рішення в справі про адміністративне порушення. При цьому, ВС не знайшов достатніх підстав для залишення в силі рішення Вищої ради юстиції (правонаступником якої є Вища рада правосуддя), далі - ВРЮ, ВРП, про внесення подання Президентові України щодо звільнення з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва за порушення нею присяги. Тобто - не знайшов підстав для звільнення судді.

Фабула судового акту: Суддя Дніпровського районного суду міста Києва у 2014 році розглядала справи, про призначення двом учасникам масових акцій протесту (особи підозрювались у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 297 Кримінального кодексу України) запобіжних заходів і приймала рішення стосовно третього учасника про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на підставі статті 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Так суддя прийняла рішення про призначення одного із найсуворіших запобіжних заходів двом - тримання під вартою, а щодо третього - прийняла рішення про адміністративного стягнення у вигляді позбавлення його права керування транспортними засобами. Згодом, її дії стали підставою перевірки (спецперевірки) Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції ВРЮ, щодо наявності порушення нею норм законодавства України під час прийняття цих рішень.

Проведення перевірки обгрунтувалося тим, що нею, як слідчим суддею, вчинено дії, які викликають сумнів у її безсторонності, об'єктивності та неупередженості при розгляді справ. Заявники вважали, що суддя не дотрималась норм Кримінального процесуального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та статей Конвенції про захист прав людини та основоположних засад.

ВРЮ, за результатами розгляду дисциплінарної справи, прийнято рішення «Про внесення подання Президентові України про звільнення судді Дніпровського районного суду міста Києва за порушенням присяги» (далі - Подання), оскільки суддя допустила грубі порушення процесуального закону (КПК, КУпАП), що порочать звання судді, викликають сумнів у її об'єктивності та неупередженості, сумлінності виконання нею своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади.

Суддя звернулась до (діючого тоді) Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом про визнання протиправним та скасування Подання. В обґрунтування вказала на незаконність такого, оскільки ВРЮ фактично переглянула судові рішення на предмет їх законності та обґрунтованості, правильності оцінки судом доказів у справі, що здійснюється лише в порядку, визначеному процесуальним законом, судом вищого рівня. В рішенні, при цьому - не конкретизовано, які саме дії є порушенням присяги, а висновки ґрунтуються виключно на порушенні суддею норм матеріального та процесуального права.

Вищий адміністративний суд України підтримав доводи судді та оспорюване Подання скасував. Вищий адміністративний суд України зазначив, що тлумачення процесуального закону, оцінювання фактів і доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості, а обмеження суду в цьому свідчитиме про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені повноваженнями оцінювати законність судового рішення. Перевірка такого рішення будь-яким суб'єктом владних повноважень в іншому порядку законодавством не передбачена, а тому є такою, що здійснена з порушенням приписів частини 2 статті 19 Конституції України.

ВРЮ подала заяву про перегляд постанови Вищого адміністративного суду, а Верховний Суд України (ще діючий тоді) відкрив справу. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон №2147-VІІІ та згодом - почав працювати Верховний Суд, тому матеріали заяви ВРЮ передано до Верховного Суду.

ВС у цій справі не підтримав доводи ВРЮ, та залишив постанову Вищого адміністративного суду (ВАС) в силі. ВС зазначив наступне, щодо порушень процесуальних норм, як підставу для звільнення судді:

Частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що порушенням суддею присяги є: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів. Зміст наведеного порушення викладено законодавцем за допомогою відносно визначених та оціночних понять, завдяки чому вони можуть бути неоднозначно або неоднаково застосовані у схожих ситуаціях.

Суд зважає, що ВРЮ, вирішуючи питання про порушення суддею присяги, не може не аналізувати судового рішення. Однак зміст рішення не може бути підставою для висновку про порушення присяги. Такий висновок ВРЮ може зробити аналізуючи дії судді під час його ухвалення, оскільки порушенням присяги є вчинення саме дій, що порочать звання судді (частина друга статті 32 Закону України «Про Вишу раду юстиції»), а не ухвалення судових рішень, які дисциплінарний орган вважає незаконними.

Відповідно до статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, за що статтею 88 цього ж закону передбачено дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

Колегія суддів зазначає, що звільнення за порушення присяги є найсуворішою санкцією відповідальності судді. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли суддя скоїв проступок, який порочить звання судді, тобто підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету суду та унеможливлює подальше виконання суддею своїх обов`язків. Дії, що «порочать» звання судді - це діяння, несумісне з посадою судді.

Отже у цій справі: Так, ВАС встановив, що свої висновки стосовно порушення присяги суддею робить лише на порушеннях кримінального процесуального законодавства та законодавства щодо порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення.

ВС погодився із його рішенням та вказав, що, саме лише порушення норм процесуального права не може вважатися діянням, що порочить звання судді, порушує присягу чи є несумісним з посадою судді. Інший підхід призвів би до того, що будь-яке процесуальне порушення судді, за бажанням могло бути розтлумачене дисциплінарним органом як достатня фактична підстава для обвинувачення у порушенні присяги та призвести до звільнення його з посади. Це б звело нанівець гарантії незалежності суду.

Аналізуйте судовий акт: Рішення, яким ВРП реалізувала подання ВРЮ про звільнення судді за порушення присяги, по суті є кадровим, тому строк давності для такого не застосовується (ВС КАС справа № 9901/393/20 від 11.03.2021 р.);

Конфіденційна співпраця адвоката з правоохоронцями є порушенням ПАЕ. Адвокат не може бути викривачем (Харківський окружний адміністративний суд у справі № 520/1285/2020 від 15.09.2020);

Презумпція невинуватості застосовується лише у кримінальному праві. У дисциплінарному провадженні такої презумпції нема (ВС ВС у справі № 11-238сап20 від 08.04.2021);

Отримання суддею адвокатського свідоцтва протирічить закону (ВС/ВП у справі № 822/1309/17 від 10.02.2021).

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 вересня 2021 року

Київ

справа №800/511/15

адміністративне провадження № А/9901/48/18

розглянувши в порядку письмового провадження заяву Вищої ради юстиції про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2016 року у справі №800/511/15 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції про визнання протиправним та скасування рішення, -

УСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради юстиції (правонаступником якої є Вища рада правосуддя), в якому просила суд визнати протиправним та скасувати рішення від 18 грудня 2015 року №1197/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва за порушення присяги».

В обґрунтування позову вказала на незаконність спірного рішення відповідача, прийнятого на підставі висновку Тимчасової спеціальної комісії (далі також - ТСК), які вважає безпідставними та винесеними з порушеннями норм як міжнародного права, так норм чинного законодавства. Зазначає про відсутність підстав для розгляду ТСК заяв заступника генерального прокурора України Бачуна О.В. та прокуратури Дніпровського району міста Києва в порядку Закону України «Про відновлення довіри до судової влади». Вказує на перевищення Вищою радою юстиції своїх повноважень, оскільки вона фактично переглянула судові рішення на предмет їх законності та обґрунтованості, правильності оцінки судом доказів у справі, що здійснюється лише в порядку, визначеному процесуальним законом, судом вищого рівня. В рішенні Вищої ради юстиції не конкретизовано, які саме вчинені суддею дії є порушенням присяги, тоді як висновки ТСК та рішення Вищої ради юстиції ґрунтуються виключно на порушенні суддею норм матеріального та процесуального права, які, на їх думку, були допущені при здійсненні правосуддя. Посилається також на закінчення строків застосування дисциплінарного стягнення та порушення відповідачем процедури розгляду дисциплінарної справи.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2016 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Вищої ради юстиції від 18 грудня 2015 року №1197/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва за порушення присяги».

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Вища рада юстиції звернулась з заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду від 08 листопада 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, далі - КАС України), а саме: порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення Вищим адміністративним судом України незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171-1 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду України від 23 грудня 2016 року відкрито провадження у справі за заявою Вищої ради юстиції про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2016 року.

Ухвалою Верховного Суду України від 05 травня 2017 року закінчено підготовку та призначено справу №800/511/15 до розгляду Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон №2147-VІІІ).

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції вказаного Закону, обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

У зв`язку з початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС Україниматеріали заяви Вищої ради юстиції передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 січня 2018 року визначено склад колегії суддів для розгляду цієї справи: головуючий суддя (суддя - доповідач) Бучик А.Ю., судді: Гімон М.М., Мороз Л.Л.

У зв`язку з відведенням судді Мороз Л.Л. від розгляду справи протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 листопада 2019 року визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Бучик А.Ю., судді: Гімон М.М., Рибачук А.І.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 лютого 2020 року, у зв`язку з відведенням суддів Бучик А.Ю. та Рибачука А.І. від розгляду справи №800/511/15 визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Дашутін І.В., судді: Шишов О.О., Яковенко М.М.

У зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Дашутіна І.В., що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, апеляційної скарги та заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 вересня 2020 року визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя Блажівська Н.Є., судді: Білоус О.В., Желтобрюх І.Л.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 жовтня 2020 року у зв`язку з відведенням судді-доповідача Блажівської Н.Є. та суддів Білоуса О.В. та Желтобрюх І.Л. від розгляду справи №800/511/15, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гусак М.Б., судді: Гімон М.М., Дашутін І.В.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 жовтня 2020 року у зв`язку з відведенням судді-доповідача Гусака М.Б. від розгляду справи №800/511/15, визначено новий склад колегії суддів: суддя Білак М.В. (головуючий), судді: Губська О.А, Калашнікова О.В.

У зв`язку з відведенням судді Калашнікової О.В. від розгляду справи №800/511/15 протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 червня 2021 року визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Білак М.В., судді: Губська О.А, Жук А.В.

8 вересня 2021 року Верховний Суд ухвалою призначив справу №800/511/15 до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України.

За приписами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Водночас, відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Отже, розгляд Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду заяв про перегляд Верховним Судом України судових рішень здійснюється за правилами КАС України, які були чинними до 15 грудня 2017 року, тобто до внесення Законом №2147-VIII змін до цього Кодексу.

У заяві про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 КАС України, з урахуванням доповнень, Вища рада юстиції просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2016 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Заява обґрунтована тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення Вищим адміністративним судом України були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення з питань, передбачених статтею 171-1 КАС України.

Зазначила, що приймаючи рішення від 18 грудня 2015 року №1197/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва за порушення присяги» Вища рада юстиції не порушила принципу незалежності суддів, не втручалася у здійснення позивачем правосуддя, не давала оцінки достовірності доказів та законності судового рішення, а виходячи з вимог законодавства встановила в діях судді ОСОБА_1 порушення присяги судді. Допущені позивачем грубі порушення закону, що порочать звання судді, викликають сумнів у її об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання нею всіх обов`язків та принижують авторитет судової влади, що є порушенням присяги, і як наслідок - підставою для внесення подання про звільнення судді із займаної посади.

Вища рада юстиції вказує, що жодним чином не втручалася у здійснення правосуддя позивачем та процес прийняття судових рішень. Не здійснювався перегляд судових рішень та їх оцінка на предмет правомірності, оскільки це належить до повноважень судів апеляційної та касаційної інстанцій. У даному випадку надавалася оцінка дій судді при розгляді справи щодо дотримання присяги, зокрема, вимог щодо своєчасного, справедливого та безстороннього, неупередженого, незалежного розгляду і вирішення судових справ відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.

Крім того, Вища рада юстиції не погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що ОСОБА_1 під час розгляду клопотань про обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та прийняття за їх результатом ухвал, не порушувала вимог процесуального закону або присяги судді. Натомість вважає, що під час розгляду вказаних клопотань слідчий суддя ОСОБА_1 не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставин, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушила норми Конституції України, вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті194 КПК України, та не врахувала практику Європейського суду з прав людини.

Також, Вища рада юстиції не погодилась з висновком суду першої інстанції про дотримання ОСОБА_1 вимог статей 245 268 КУпАП України при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 , посилаючись на те, що правових підстав для складення протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 не було, оскільки складення протоколу на підставі рапорту чинним законодавством не передбачено, а дані протоколу про вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_5 по суті є припущенням.

Таким чином, Вища рада юстиції приймаючи рішення про внесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; рішення прийняте з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано. Рішення прийняте обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мали значення для його прийняття; безсторонньо; добросовісно; розсудливо.

Серед іншого, Вища рада юстиції вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: статті 159 КАС України та частини третьої статті 2 КАС України, а також на порушення принципу законності адміністративного судочинства, визначеного статтями 6 19 131 Конституції України, Законом України «Про Вищу раду юстиції», статтями 2, 9, 49, 51, 159 главою 3розділу ІV КАС України.

29 січня 2018 року ОСОБА_1 подано пояснення на заяву Вищої ради юстиції про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2016 року у справі №800/511/15, в яких зазначила, що Вища рада юстиції у своїй заяві переписала власне рішення щодо наявності в її діях ознак порушення присяги. У поданих поясненнях наголошує на законності оскаржуваної постанови Вищого адміністративного суду України, в якій проаналізовано всі доводи відповідача та аргументовано спростовано кожний з них, опираючись на норми як вітчизняного, так і європейського законодавства. Також наполягала на тому, що задовольняючи клопотання про обрання запобіжних заходів, діяла законно, об`єктивно, чесно і сумлінно. Стосовно адміністративної справи ОСОБА_4 про порушення Правил дорожнього руху зазначила, що відповідач знайомився з матеріалами справ лише по копіям судових документів, які, мабуть не завжди відтворювали зміст оригіналу. Ця обставина призвела до того, що відповідач не міг «встановити точну дату складання протоколу про адмінпорушення», що, знову ж таки, поставлено їй у провину. Зазначила, що дата складання протоколу була вказана на документі з краю паперового аркуша і знаходилася під скрепкою степлера, а тому при розгляді справи їй довелося відгинати попередні документи, щоб її побачити. Зрозуміло, що при знятті копій на вимогу відповідача, ніхто не розшивав прошиті судові справи і тому дата на копії не відобразилася. Цей факт безпідставного звинувачення на її адресу свідчить про те, що відповідач керувався неперевіреними та поверховими даними при винесенні своїх рішень.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені у заяві Вищої ради юстиції доводи та пояснення ОСОБА_1 , Суд приходить до висновку, що заява задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Вищим адміністративним судом України в ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 . Указом Президента України від 22 червня 2009 року №465/2009 призначена строком на п`ять років на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва. У зв`язку зі зміною прізвища « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 », суддя ОСОБА_8 наказом голови суду від 16 липня 2009 року №82 зарахована на посаду судді Дніпровського районного суду міста Києва. 2 липня 2014 року зареєстровано зміну прізвища позивача на « ОСОБА_6 ».

5 грудня 2014 року до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції надійшла заява заступника Генерального прокурора України Бачуна О.В. про порушення суддею Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_8 норм законодавства України під час прийняття рішень про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо осіб, які були учасниками масових акцій протесту.

12 грудня 2014 року також до ТСК звернувся перший заступник прокурора Дніпровського району міста Києва Морозов В.Ю. із заявою про проведення спеціальної перевірки стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_8 , відповідно до Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» у зв`язку з порушенням суддею законодавства України під час прийняття рішення про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_4 , яка була учасником масових акцій протесту в листопада 2013 року.

Необхідність проведення перевірки заявники обґрунтували тим, що слідчим суддею ОСОБА_8 вчинено дії, які викликають сумнів у її безсторонності, об`єктивності та неупередженості при розгляді кримінальних проваджень про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2 (справа №755/5458/14-к) та ОСОБА_9 (справа №755/5450/14-к), які підозрюються у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 297 Кримінального кодексу України, та під час винесення рішення відносно ОСОБА_4 у справі №755/2057/14-п про накладення адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на підставі статті 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Заявники вважали, що суддя ОСОБА_8 при постановленні ухвал про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та ухвали про накладення адміністративного стягнення не дотрималась норм Кримінального процесуального кодексу України Кодексу України про адміністративні правопорушення та статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних засад.

7 квітня 2015 року ТСК, за результатами перевірки викладених у заявах обставин, ухвалила висновок №14/02-15 про наявність у діях судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_8 під час ухвалення рішень про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та прийняття постанови про притягнення до адміністративної відповідальності порушення присяги та на підставі частини другої статті 7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» направила його разом з матеріалами перевірки до Вищої ради юстиції для подальшого розгляду та прийняття рішення.

Ухвалою Вищої ради юстиції від 10 вересня 2015 року №484/0/15-15 відкрито дисциплінарну справу стосовно судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_8 .

Висновком дисциплінарної секції Вищої ради юстиції від 22 вересня 2015 року рекомендовано Вищій раді юстиції прийняти рішення про внесення подання Президентові України про звільнення судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_8 з посади за порушення присяги.

18 грудня 2015 року Вищою радою юстиції, за результатами розгляду дисциплінарної справи, прийнято рішення №1197/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України про звільнення судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 за порушенням присяги», відповідно до якого Вища рада юстиції, вважаючи, що суддя Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 допустила грубі порушення закону, що порочать звання судді, викликають сумнів у її об`єктивності та неупередженості, сумлінності виконання нею своїх обов`язків та принижують авторитет судової влади, прийшла до висновку про наявність підстав для звільнення вказаної судді з посади за порушення присяги.

Не погоджуючись із рішенням Вищою радою юстиції №1197/0/15-15 від 18 грудня 2015 року суддя ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що рішення Вищої ради юстиції від 18 грудня 2015 року №1197/0/15-15 «Про внесення подання Президентові України ОСОБА_1 з посади судді Дніпровського районного суду міста Києва за порушення присяги» є протиправним та підлягає скасуванню.

Так, Вища рада юстиції приймаючи оскаржуване рішення та вказуючи, що суддя порушила присягу, не встановила всіх ознак складу порушення присяги, у тому числі не визначила, які саме обставини та дії судді свідчили про сумніви у об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів, а також не встановила наявність у судді умислу чи грубої недбалості у їх вчиненні.

В той же час, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що Вища рада юстиції свої висновки стосовно порушення присяги суддею ОСОБА_1 робить лише на порушеннях кримінального процесуального законодавства та законодавства щодо порядку провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Вищий адміністративний суд України зазначив, що тлумачення закону, оцінювання фактів і доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості, а обмеження суду в цьому свідчитиме про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені закономповноваженнями оцінювати законність судового рішення. Перевірка такого рішення будь-яким суб`єктом владних повноважень в іншому порядку законодавством не передбачена, а тому є такою, що здійснена з порушенням приписів частини 2 статті 19 Конституції України.

З таким висновком Вищого адміністративного суду України колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи, а мотиви та доводи наведені в заяві про перегляд висновки суду не спростовують і є безпідставними з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Діяння, кваліфіковані ВРЮ як порушення присяги, були вчинені позивачем у січні 2014 року.

Зміст присяги судді встановлений частиною першою статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), з якої випливає, що, вступаючи на посаду, суддя урочисто присягає об`єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов`язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.

Частиною другою статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що порушенням суддею присяги є: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.

Зміст наведеного у абзаці другому частини другої статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» порушення викладено законодавцем за допомогою відносно визначених та оціночних понять, завдяки чому вони можуть бути неоднозначно або неоднаково застосовані у схожих ситуаціях.

Зі змісту оскаржуваного рішення відповідача вбачається, що дії позивача кваліфіковано як такі, що суддя під час гострого соціального конфлікту в Україні з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, ухвалюючи рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та про накладення адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, не виконала покладених на неї професійних обов`язків, не забезпечила в межах своїх повноважень дотримання принципів самостійності і незалежності суддів, конституційних засад судочинства, не забезпечила повного і всебічного дослідження всіх обставин у справах, постановила необґрунтовані судові рішення, що не відповідають нормам Кримінального процесуального кодексу України Кодексу України про адміністративні правопорушення, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Вища рада юстиції в своєму рішенні вказала про порушення слідчим суддею ОСОБА_1 вимог частини третьої статті 184 КПК України, оскільки слідчим до клопотання відносно ОСОБА_2 не було додано жодного доказу, передбаченого вимогами вказаної статті (немає пояснень потерпілих працівників міліції, свідків, достовірного протоколу огляду місця події), немає підтвердження вручення підозрюваному копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу (крім повідомлення про підозру), суддею проігноровано, що допит підозрюваного був проведений у ний час. Також Вища рада юстиції погодилась з висновком ТСК у частині незабезпечення суддею ОСОБА_1 невідкладного проведення судово-медичного обстеження підозрюваного, чим порушила право останнього на захист його інтересів.

Щодо справи ОСОБА_9 . Вища рада юстиції виходила із того, що матеріали справи не містять жодного доказу, який би достовірно свідчив про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_9 кримінального правопорушення. Відповідачем вказано, незважаючи на відсутність доказів і не взявши до уваги клопотання народного депутата України про передачу ОСОБА_9 на поруки, суддя ОСОБА_1 дійшла висновку про наявність ризиків перешкоджання кримінальному провадженню з боку підозрюваного, у зв`язку з чим жоден із більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для запобігання вищевказаним ризикам. Вищою радою юстиції враховано, що ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 22 лютого 2014 року (суддя Гончарук В.П.) частково задоволено клопотання слідчого СВ Дніпровського РУ ГУМВС України в м.Києві про зміну запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_9 з тримання під вартою на домашній арешт та змінено запобіжний захід на особисте зобов`язання, а також те, що апеляційний суд м.Києва своєю ухвалою від 28 лютого 2014 року задовольнив апеляційну скаргу захисника в інтересах підозрюваного ОСОБА_9 і скасував ухвалу Дніпровського районного суду м.Києва від 19 лютого 2014 року та застосував більш м`який запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання у зв`язку з тим, що на час розгляду апеляційної скарги зменшились вказані в ухвалі від 19 лютого 2014 року ризики, визначені статтею 177 КПК України. Вища рада юстиції вказала про неврахування суддею ОСОБА_1 при винесенні ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою вимог пункту 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якого термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, пункт 32, Series A, № 182), a також пунктом частини першої статті 178 КПК України, згідно з яким слідчий суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов`язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення.

Підсумовуючи, Вища рада юстиції зазначила, що слідчий суддя не встановила, чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а також чи доводять надані стороною обвинувачення докази обставини, які свідчать про недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні, чим порушила норми Конституції України, вимоги пунктів 2, 3 частини першої статті 194 КПК України, та не врахувала практику Європейського суду з прав людини.

Щодо допущених позивачем порушень при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 . Вищою радою юстиції вказано, що незважаючи на те, що в судовому засіданні ОСОБА_4 свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнала та повідомила, що не може пояснити причину складання адміністративного протоколу, суд визнав її винною і притягнув до адміністративної відповідальності на підставі наявних у справі доказів, а саме: протоколу про адміністративне правопорушення та рапорту працівника міліції. Відповідач вказує про невжиття працівниками ДПС ДАІ заходів забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачених Інструкцією з питань діяльності підрозділів дорожньо-патрульної служби Державтоінспекцї МВС, затвердженої наказом МВС України від 27 березня 2009 року № 111, відсутність у матеріалах справи про адміністративне правопорушення підтвердження того, що ОСОБА_4 було відомо про складений стосовно неї протокол про адміністративне правопорушення, протокол не був нею підписаний, а з тексту протоколу неможливо встановити точної дати його складання. Справа не містить жодного доказу (документа), який би підтверджував дані про те, ким, коли, в якому порядку і за яких обставин було встановлено, що саме ОСОБА_4 перебувала за кермом автомобіля в місці і в час, указані в рапорті, у зв`язку з чим відповідач дійшов висновку, що правових підстав для складання протоколу про адміністративне правопорушення у січні 2014 року стосовно ОСОБА_4 про порушення нею пункту 2.4 Правил дорожнього руху (невиконання вимоги про зупинку) не було, оскільки складення протоколу на підставі рапорту чинним законодавством не передбачено, а дані протоколу про вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_4 по суті є припущенням. За висновками відповідача, суддя ОСОБА_1 припустилася неповного та необ`єктивного з`ясування всіх обставин, що мали значення для вирішення справ, проігнорувала положення статей 245 256 268 КУпАП.

За своїм змістом наведені вище порушення належать до процесуальних, однак фактів умисного порушення позивачем норм права чи неналежного ставлення до службових обов`язків відповідачем встановлено не було.

Інших обставин і фактів, які б викликали сумнів у об`єктивності позивача, свідчили про несумлінне виконання нею своїх службових обов`язків та приниження авторитету судової влади, крім порушень норм процесуального права, в ході розгляду дисциплінарної справи встановлено не було і в оскаржуваному рішенні не зазначено.

В свою чергу, підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ухвалено рішення, повинні стосуватися виключно дій судді, а не оцінки змісту прийнятого ним судового рішення.

Суд зважає, що Вища рада юстиції, вирішуючи питання про порушення суддею присяги, не може не аналізувати судового рішення. Однак зміст рішення не може бути підставою для висновку про порушення присяги. Такий висновок Вища рада юстиції може зробити аналізуючи дії судді під час його ухвалення, оскільки порушенням присяги є вчинення саме дій, що порочать звання судді (частина друга статті 32 Закону України «Про Вишу раду юстиції»), а не ухвалення судових рішень, які дисциплінарний орган вважає незаконними.

Відповідно до статті 83 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, за що статтею 88 цього ж закону передбачено дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

В ході розгляду справи встановлено, що з матеріалів проваджень щодо обрання запобіжного заходу відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_9 у вигляді тримання під вартою та за результатами аналізу відповідних ухвал суду, вбачається, що клопотання слідчих відповідають вимогам статті 184 КПК України, містять необхідні реквізити та додатки, передбачені КПК України для клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме: обґрунтованість підозри, ризики та обґрунтування, що інші більш м`які запобіжні заходи не зможуть забезпечити належної поведінки підозрюваного, клопотання про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою були погоджені прокурором. Вид запобіжного заходу визначався слідчим суддею в кожному конкретному випадку виходячи із сукупності матеріалів справи і на підставі оцінки наданих суб`єктом клопотання доказів та в межах чинного законодавства. Відносно підозрюваних були проведені необхідні дії, передбачені процесуальним законом та іншими нормативно-правовими актами, а саме щодо: безстороннього розгляду клопотань про застосування запобіжного заходу у судовому засіданні в залі суду за участю прокурора, підозрюваного та його захисника, роз`яснення прав, зокрема, заявити відвід, вислуховування пояснень, доводів та міркувань, керуючись загальними засадами кримінального судочинства щодо змагальності сторін, дослідження матеріалів, доданих до клопотання, та інших матеріалів кримінального провадження у їх сукупності, видалення до нарадчої кімнати для постановлення ухвали, а також проголошення її в залі суду.

У кожному окремому випадку суддею були встановлені обставини, рівень встановлення яких, на її думку, був достатній для вирішення клопотання про обрання щодо підозрюваного міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ухвали відносно ОСОБА_2 слідчим суддею враховано, що ОСОБА_2 є активним членом незаконного масового протистояння з органами державної влади і правопорядку. Зі слів підозрюваного, він двічі приїздив до міста Києва з протестною мотивацією, жив на території наметового містечка на майдані Незалежності міста Києва, отримував відповідну амуніцію, приймав участь у мітингах і акціях протесту. Незважаючи на те, що протистояння з державною владою України прийняло відвертий характер масових заворушень з людськими жертвами, пошкодженням і знищенням державного майна, ОСОБА_2 продовжив свою активність в даній групі осіб, підтримуючи і консолідуючись з ними, і був затриманий в результаті спецоперації органів правопорядку в числі інших мітингувальників при обставинах, які вказують на його причетність до скоєння правопорушення, передбаченого частиною другою 2 статті 294 КК України, про що йому була вручена підозра. Оскільки ОСОБА_2 підозрюється у прийнятті участі у масових заворушеннях, які спрямовані проти законної діючої державної влади України, у суду є об`єктивні підстави вважати, що підозрюваний ігноруватиме у подальшому і державний орган правопорядку, який проводить досудове розслідування з метою уникнення кримінальної відповідальності. Позаяк незаконне масове протистояння з органами державної влади має місце і на момент постановлення даної ухвали, суд вбачає наявний ризик продовження з боку підозрюваного своєї протиправної діяльності в цьому напрямку. За таких обставин слідчий суддя прийшов до висновку, що наявні підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В ухвалі відносно ОСОБА_9 суддя зазначила, що згідно наданих матеріалів і пояснень підозрюваного в ході судового засідання, останній прибув до міста Києва з метою участі в акціях протесту, спрямованої проти державної влади України, проживав в наметовому містечку на майдані Незалежності в м. Києві. При затриманні ОСОБА_9 був екіпірований спецзасобами особистого захисту у вигляді наколінників з полімерного матеріалу. Надаючи пояснення суду, ОСОБА_9 висловив побажання мати ще й нарукавники, що, на його думку, необхідно при спілкуванні з бійцями спецпідрозділу «Беркут». Висловлена підозрюваним готовність протистояння з силами правопорядку свідчить про його активну участь у масових заворушеннях, які призвели до тяжких наслідків. При обранні запобіжного заходу суд приймає до уваги ті обставини, що ОСОБА_9 не має міцних соціальних зв`язків - не одружений, піде не працює, не має місця проживання в місті Києві, а також той факт, що останній був затриманий при обставинах, що вказують на його причетність до скоєння правопорушення, передбаченого частиною другою статті 294 КК України. Позаяк незаконне масове протистояння з органами державної влади має місце і на момент постановлення даної ухвали, суд вбачає наявний ризик продовження з боку підозрюваного своєї протиправної діяльності в цьому напрямку. Оскільки ОСОБА_9 підозрюється у прийнятті участі у масових заворушеннях, які спрямовані проти законної діючої державної ї влади України, у суду є об`єктивні підстави вважати, що підозрюваний ігноруватиме у подальшому і державний орган правопорядку, який проводить досудове розслідування з метою уникнення кримінальної відповідальності. За таких обставин слідчий суддя приходить до висновку, що наявні підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Щодо посилання відповідача на відсутність в матеріалах клопотань про обрання відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою пояснень потерпілих працівників міліції, свідків, достовірного протоколу огляду місця подій, то обсяг матеріалів на обґрунтування доводів клопотання та перелік свідків, яких необхідно допитати під час судового розгляду щодо запобіжного заходу, визначається слідчим, а достовірність, обґрунтованість та достатність наданих доказів оцінюється судом при розгляді клопотання.

На клопотаннях слідчого про застування запобіжного заходу містяться відмітки про вручення їх копій та доданих матеріалів підозрюваним, що підтверджується їх власноручними підписами.

Вищим адміністративним судом України в ході розгляду справи встановлено, що судами в обох випадках надана оцінка клопотанням народних депутатів про передачу підозрюваних на поруки з наведенням в ухвалі мотивів їх відхилення.

Щодо посилання відповідача на неврахування суддею обставин проведення допиту підозрюваного ОСОБА_2 у нічний час, то, як зазначено й у самому рішенні ВРЮ, відповідно до частини четвертої статті 223 КПУ України проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22 до 6 години) не допускається, за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі підозрюваного. Отже, з урахуванням наведених положень закону та фактичних обставин затримання та вчиненого особою правопорушення, проведення допиту підозрюваного як слідчої дії у період часу з 04.00 до 04.30 год. було правомірним.

Стосовно висновків відповідача про порушення суддею ОСОБА_1 вимог пункту 1 частини шостої статті 206 КПК України щодо забезпечення невідкладного проведення судово-медичного обстеження, то Вищим адміністративним судом України встановлено, що як вбачається із матеріалів справи та було встановлено й відповідачем, ухвалою від 19 лютого 2014 року за результатами розгляду клопотання захисника підозрюваного про забезпечення судово-медичного обстеження та звільнення ОСОБА_2 з-під варти частково задоволено вказане клопотання та зобов`язано слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в місті Києві Осовика А.В. забезпечити невідкладне проведення судово-медичного обстеження ОСОБА_2 , в іншій частині клопотання відмовлено. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що закон не передбачає подання особою заяви про застосування насильства або клопотання про проведення судово-медичного обстеження як обставину, яка б перешкоджала розгляду питання про обрання підозрюваному запобіжного заходу або здійсненню інших процесуальних дій в межах кримінальної справи. З урахуванням належного вирішення слідчим суддею питання щодо проведення судово-медичного обстеження ОСОБА_2 , порушень вимог частини шостої статті 206 КПК України в її діях відсутні.

Вищий адміністративний суд України також відмітив, що 28 лютого 2014 року, за результатами перегляду ухвали про застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_9 , Апеляційний суд міста Києва задовольнив апеляційну скаргу захисника в інтересах підозрюваного ОСОБА_9 та скасував ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 19 лютого 2014 року, застосувавши щодо підозрюваного запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

При цьому, апеляційний суд, приймаючи вказане рішення зазначив, що розглядаючи клопотання слідчого про застосування стосовно ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя встановив наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, обґрунтував наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, врахував особу ОСОБА_9 та дійшов висновку про необхідність застосування відносно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вид запобіжного заходу апеляційним судом змінений на особисте зобов`язання з огляду на зменшення на час розгляду апеляційної скарги ризиків щодо перешкоджання підозрюваним встановленню істини у кримінальному провадженні.

Крім цього, відповідач у оскаржуваному рішенні вказує про наявність ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 22 лютого 2014 року (суддя Гончарук В.П.), якою частково задоволено клопотання слідчого Дніпровського РУ ГУМВС України в місті Києві про зміну запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_9 , зазначаючи, що суддя розглянув клопотання про зміну запобіжного заходу, в якому слідчий просив змінити тримання під вартою на домашній арешт, однак стороною обвинувачення не було в повній мірі доведено обставини, визначені в частині третій статті 176 та частині четвертій статті 194 КПК України, і таким чином судом було змінено запобіжний захід на особисте зобов`язання. Вказана обставина не може свідчити про допущення позивачем будь-яких порушень при обранні ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки запобіжний захід було змінено в порядку статті 200 КПК України за клопотанням слідчого від 22 лютого 2014 року з посиланням на зміну та виникнення нових обставин щодо характеризуючих даних підозрюваного, які зменшують наявні ризики і дозволяють пом`якшити обраний відносно нього запобіжний захід. Це по-перше. По-друге, відповідачем не враховано наявність винесеної позивачем за аналогічних обставин ухвали від 22 лютого 2014 року відносно підозрюваного ОСОБА_2 , якою змінено останньому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.

Щодо посилання у рішенні на практику Європейського суду з прав людини, то Вищий адміністративний суд України зазначив, що відповідачем не наведено обґрунтування невідповідності дій та рішень позивача висловленим у наведених рішеннях правовим позиціям та висновкам.

З урахуванням вказаних обставин Вищий адміністративний суд України дійшов обґрунтованого висновку, що суддя ОСОБА_1 під час розгляду клопотань про обрання щодо підозрюваних міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_9 та прийняття за їх результатом ухвал вимог процесуального закону або присяги судді не порушувала.

Що стосується розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 суддею ОСОБА_1 то Вищий адміністративний суд України зазначив, що такий проводився публічно, за участю правопорушника, яка з`явилися на виклик суду, ОСОБА_4 була забезпечена можливість надати свої пояснення та докази, оскаржити прийняте рішення, а також реалізувати інші, передбачені законом процесуальні права; адміністративне стягнення призначене в межах санкції, встановленої статтею 122-2 КУпАП; фактів умисного порушення позивачем норм права чи неналежного ставлення до службових обов`язків при розгляді справи не вбачається.

Також, Вищий адміністративний суд України правильно зазначив, що висновки відповідача щодо допущених суддею порушень при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_4 , зокрема посилання відповідача у рішенні на не вжиття працівниками ДПС заходів забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення (а саме таких як припинення правопорушення, проведення адміністративного затримання особи, заходів по тимчасовому затриманню транспортного засобу, тимчасовому вилученню посвідчення водія), допущення працівниками ДПС порушень при складанні рапорту та протоколу, відсутність доказів керування ОСОБА_4 автомобілем та її вини у вчиненні адміністративного правопорушення тощо, ґрунтуються лише на переоцінці фактичних обставин і є неспроможними. Вимоги статей 245 268 КУпАП при розгляді справи позивачем повністю дотримані. Обставин, які б свідчили про наявність в діях судді Дніпровського районного суду міста Києва ОСОБА_1 при розгляді справи про адміністративне правопорушення ознак порушення присяги судді або іншого порушення, не вбачається.

Колегія суддів зазначає, що звільнення за порушення присяги є найсуворішою санкцією відповідальності судді. Звільнення за порушення присяги може мати місце лише тоді, коли суддя скоїв проступок, який порочить звання судді, тобто підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету суду та унеможливлює подальше виконання суддею своїх обов`язків. Дії, що «порочать» звання судді - це діяння, несумісне з посадою судді.

Саме лише порушення норм процесуального права не може вважатися діянням, що порочить звання судді, порушує присягу чи є несумісним з посадою судді. Інший підхід призвів би до того, що будь-яке процесуальне порушення судді, за бажанням могло бути розтлумачене дисциплінарним органом як достатня фактична підстава для обвинувачення у порушенні присяги та призвести до звільнення його з посади. Це б звело нанівець гарантії незалежності суду.

В цьому контексті загальні висновки Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Волков проти України", висловлені щодо нечіткості поняття "порушення присяги", застосовні і до діяння, що "порочить" звання судді.

Наведені у заяві ВРЮ доводи не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2016 року винесена у порушення вимог статті 159 КАС України.

В цілому ж доводи заяви про перегляд збігаються з доводами заперечень проти позову і їм надано оцінку за наслідками розгляду справи, а посилання на порушення норм матеріального та процесуального права щодо законності та обґрунтованості судового рішення не знайшли свого підтвердження.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що передбачені законом підстави для прийняття рішення про внесення подання про звільнення позивача за порушення присяги судді відсутні, а тому висновок Вищого адміністративного суду України про наявність підстав для задоволення позовних вимог є обґрунтованим, а заява Вищої ради правосуддя такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII) та статтями 241 242 244 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15 грудня 2017 року), Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні заяви Вищої ради юстиції про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 8 листопада 2016 року у справі №800/511/15.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.В. Білак

О.А. Губська

А.В. Жук