Головна Блог ... Цікаві судові рішення Реєстрація міськрадою права комунальної власності на допоміжне приміщення багатоквартирного будинку (на сміттєзбірник) вже свідчить про порушення права часткової власності кожного співвласника і позбавлення їх майна (ВС КЦС справа №464/3156/19 від 12.04.2022 р.) Реєстрація міськрадою права комунальної власності ...

Реєстрація міськрадою права комунальної власності на допоміжне приміщення багатоквартирного будинку (на сміттєзбірник) вже свідчить про порушення права часткової власності кожного співвласника і позбавлення їх майна (ВС КЦС справа №464/3156/19 від 12.04.2022 р.)

Відключити рекламу
- 0606f6e03a07fea648bbd19864676844.jpg

Співвласники житлового будинку - згідно приписів закону є власниками всіх допоміжних приміщень житлового будинку, і реєстрація права власності на такі - зокрема як в цій справі на приміщення сміттєзбірнику - без їх згоди, недопустима.

Фабула судового акту: Власниця квартири в житловому багатоквартирному будинку звернулася до суду із позовом до міської ради, в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення виконкому міськради (прийняте ще в 2013 році) «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення» та визнати недійсним свідоцтво про право власності. Справа тім, що спірне приміщення, площею 6 кв.м, на першому поверсі будинку, згідно її пояснень - було сміттєзбірником - тому належить співвласникам багатоквартирного житлового будинку на праві спільної сумісної власності. Оскільки всупереч вимогам закону, право власності на таке зареєстроване за відповідачем - це порушує її право як власника квартири вказаного багатоквартирного будинку.

Рішенням суду першої інстанції (підтриманого судом апеляційної інстанції) у задоволені позову їй відмовлено, з огляду на те, що вона є власницею квартири в зовсім іншому під’їзді цього будинку. Вона подала касаційну скаргу.

ВС КЦС, задовольняючи її вимоги, вказав наступне: Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Ця норма визначає правовий режим допоміжних приміщеньі приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на врегулювання порядку користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Заява N 4909/04), ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу, з огляду на незаконність позбавлення заявників їхньої частки власності на горище. Після переобладнання горища під мансардний поверх, який було передано інвесторам, заявники втратили своє майно. Отже, їх позбавили їхнього майна у значенні другого речення статті 1 Першого протоколу.

При вирішенні такого спору ключовим є визначення правового статусу нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, а саме встановлення того, чи відноситься спірне приміщення до допоміжних чи є нежитловим приміщенням в структурі житлового будинку.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин - до житлового фонду не входять, ВП ВС у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц вказала, що слід виходити як місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Отже у цій справі: ВС КЦС не погодилась із висновками попередніх судів, оскільки власники квартир у багатоквартирному будинку, є співвласниками усіх допоміжних приміщень такого будинку, незалежно від того, в якому під’їзді та на якому поверсі такі знаходяться.

Разом з тим, установивши, що спірне нежитлове приміщення є допоміжним приміщенням житлового будинку (сміттєзбірником) та знаходиться у першому під`їзді цього будинку - ВС КЦС вказав, що сама по собі реєстрація за територіальною громадою права власності на це приміщення вже може свідчити про порушення прав позивача і не вимагає додаткового доказування з боку власника квартири багатоквартирного будинку, оскільки порушено право її часткової власності на допоміжне приміщення будинку.

Аналізуйте судовий акт: Законодавство розділяє поняття допоміжного та нежилого приміщення тому мешканці квартир будинку не є співвласниками останніх, а їх відчуження без згоди мешканців є правомірним (справа № 462/6805/14, 12.06.17);

Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками та виділу в натурі не підлягає (ВС/КЦС № 554/7785/16-ц від 20.03.2019);

Сама по собі відсутність нотаріальної згоди співвласника багатоквартирного будинку на здійснення реконструкції не є підставою для визнання такої реконструкції незаконною (ВП/ВС у справі № 461/9578/15-ц від 25.05.2021);

Спір про визнання недійсним договору оренди, належного на праві власності майна співвласнику багатоквартирного будинку не може розглядатись в порядку господарського судочинства (ВС/КГС у справі №910/872/21 від 06.07.2021).

Постанова

Іменем України

12 квітня 2022 року

м. Київ

справа № 464/3156/19

провадження № 61-19987св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Львівська міська рада, виконавчий комітет Львівської міської ради, управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Телішевський Іван Данилович, на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 листопада 2020 року у складі судді Тімченко О. В. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І.,

Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської рад, в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Львівської міської ради від 4 жовтня 2013 року № 791 «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 »; визнати недійсним свідоцтво про право власності від 20 листопада 2013 року

№ 13137853, видане реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції про право комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на приміщення № VІІ, площею 6 кв.м, на першому поверсі у будинку АДРЕСА_1 , скасувати державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на зазначене приміщення.

Позовну заяву мотивовано тим, що спірне допоміжне нежитлове приміщення належить співвласникам багатоквартирного житлового будинку на праві спільної сумісної власності. Зазначає, що всупереч вимогам закону право власності на таке нежитлове приміщення зареєстроване за відповідачем, що порушує її право як власника квартири АДРЕСА_3 вказаного багатоквартирного будинку.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 27 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що право власності на допоміжне приміщення багатоквартирного будинку, що оспорюється, оформлено в І під`їзді будинку АДРЕСА_1 , однак позивач стверджувала, що вона проживає у другому під`їзді будинку та в цьому ж під`їзді розташований спірний об`єкт спільному сумісної власності. Таким чином, позивач не виконала свого процесуального обов`язку та не обґрунтувала з наданням відповідних доказів, які б підтверджували заявлені вимоги щодо оспорення права комунальної власності саме на приміщення першого під`їзду будинку

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що матеріали справи містять належні та допустимі докази порушення її прав як співвласника спірного приміщення передачею цього приміщення у комунальну власність.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 15 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належить квартира АДРЕСА_3 .

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 04 жовтня

2013 року№ 791 вирішено зареєструвати за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради право комунальної власності на окремий об`єкт - нежитлове приміщення першого поверху під індексом VІІ,загальною площею 6 кв. м, на АДРЕСА_1 згідно з технічним паспортом, складеним ОКП Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» 01 липня 2013 року.

20 листопада 2013 року реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції Львівській міській раді видано свідоцтво на право власності на вказане приміщення.

Крім того, право власності підтверджено інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна

від 14 березня 2019 року за № 159540866, згідно з якою реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 217891646101, номер запису про право власності - 3466785.

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 41 Конституції Українипередбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 319 ЦК Українивизначено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК Україниусі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Отже, частина друга статті 382 ЦК Українивизначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на врегулювання порядку користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.

Усі зазначені об`єкти становлять єдине ціле з квартирами і житловим будинком, призначені вони для постійного обслуговування і забезпечення відповідної експлуатації всього будинку.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК Україниспіввласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку»допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року у справі № 1-22/2011 власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого

2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Заява N 4909/04)

стаття 1 Першого протоколу, по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як "окремі", тобто не пов`язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства» (Lithgow and Others v. the United Kingdom)

від 8 липня 1986 року, п. 106, серія A, N 102).

У зазначеній справі ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу, з огляду на незаконність позбавлення заявників їхньої частки власності на горище. Беручи до уваги зазначені вище висновки, що із самого початку заявники мали право на частку власності на горище, суд вважав встановленим той факт, що після переобладнання горища під мансардний поверх, який було передано інвесторам, заявники втратили своє майно. Отже, їх позбавили їхнього майна у значенні другого речення статті 1 Першого протоколу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі

№ 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) вказала, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

За змістом частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду із позовом, позивач посилалася на те, що оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування порушено її право як співвласника багатоквартирного будинку, оскільки спірне приміщення є допоміжним, а згоди на його передачу у комунальну власність вона не надавала.

Суд апеляційної інстанції, відхиляючи доводи позивача, виходив із того, що позивач проживає та є співвласником квартири у другому підїзді багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , а рішенням виконкому Львівської міської ради від 4 жовтня 2013 року № 791 було вирішено питання про реєстрацію приміщення, яке знаходиться у першому підїзді вказаного будинку, а тому її права цим рішенням, а також передачею у власність спірного приміщення не порушено.

З таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна, оскільки власники квартир у багатоквартирному будинку, є співвласниками усіх допоміжних приміщень такого будинку, незалежно від того, в якому підїзді та на якому поверсі такі знаходяться.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що при оформленні органом місцевого самоврядування права власності на об`єкт нерухомого майна- нежитлове приміщення допущені неточності та розбіжності в індексному його позначенні - VI, VII, ХІІ.

Як зазначив суд апеляційної інстанції, позивачка посилалася на розташування спірного нежитлового приміщення № VІІ у другому під`їзді будинку, однак суд установив, що воно розташоване у першому під`їзді.

Отже, на думку суду, позивачка у позовній заяві не обґрунтувала заявлені вимоги щодо розташування спірного нерухомого майна, з яким можна було б пов`язувати порушення її прав.

Разом з тим, установивши, що спірне нежитлове приміщення є допоміжним приміщенням житлового будинку (сміттєзбірником) та знаходиться у першому під`їзді цього будинку, суд апеляційної інстанції не врахував, що сама по собі реєстрація за територіальною громадою права власності на це приміщення вже може свідчити про порушення прав позивача і не вимагає додаткового доказування з боку власника квартири багатоквартирного будинку, оскільки порушено право її часткової власності на допоміжне приміщення будинку.

При вирішенні цього спору ключовим є визначення правового статусу нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, а саме встановлення того, чи відноситься спірне приміщення до допоміжних чи є нежитловим приміщенням в структурі житлового будинку.

Незважаючи на висновок про те, що спірне приміщення є допоміжним (сміттєзбірником), отже на нього розповсюджується режим спільної власності власників квартир цього будинку, і внаслідок прийняття оспорюваного рішення усупереч чинному законодавству припинено право ОСОБА_1 на допоміжне приміщення, суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про недоведеність порушення прав позивачки та неможливість задоволення позову.

З урахуванням зазначеного, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Щодо заяви виконавчого комітету Львівської міської ради про застосування позовної давності

Відповідно до статті 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

(стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК Україниперебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 зазначила, що про реєстрацію спірного допоміжного приміщення за Львівською міською радою їй стало відомо з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 березня 2019 року, яку нею було додано до позовної заяви.

У заяві про застосування позовної давності від 12 березня 2020 року, виконавчий комітет Львівської міської ради посилається на те, що позивач була обізнана про наявність рішення міської ради у день його прийняття

(04 березня 2013 року), однак належних доказів на підтвердження своїх доводів заявник не надав.

З урахуванням того, що матеріали справи не містять доказів обізнаності позивача про наявність оскаржуваного рішення міської ради від 04 березня 2013 року до 14 березня 2019 року, то слід вважати, що перебіг позовної давності розпочався саме з цієї дати. Отже, звернувшись до суду із цим позовом 10 червня 2019 року, позивачка не пропустила трирічний строк позовної давності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 412 ЦПК Українивизначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але порушено норми матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про задоволення касаційної скарги і ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.

Верховний Суд розглянув справу в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, що відповідає вимогам частини другої статті 400 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Телішевський Іван Данилович, задовольнити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 листопада 2021 року скасувати і прийняти нову постанову.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Львівської міської ради, виконкому Львівської міської ради, управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення виконкому Львівської міської ради від 4 жовтня 2013 року № 791 «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 ».

Визнати недійсним свідоцтво про право власності від 20 листопада 2013 року № 13137853, видане реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції про право комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на приміщення № VІІ, площею 6 кв.м, на першому поверсі у будинку АДРЕСА_1 .

Скасувати державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на приміщення № VІІ, площею 6 кв.м, розташоване на першому поверсі у будинку

АДРЕСА_1 .

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

  • 1580

    Переглядів

  • 0

    Коментарі

  • 1580

    Переглядів

  • 0

    Коментарі


  • Подякувати Відключити рекламу

    Залиште Ваш коментар:

    Додати

    КОРИСТУЙТЕСЯ НАШИМИ СЕРВІСАМИ ДЛЯ ОТРИМАННЯ ЮРИДИЧНИХ ПОСЛУГ та КОНСУЛЬТАЦІЙ

    • Безкоштовна консультація

      Отримайте швидку відповідь на юридичне питання у нашому месенджері, яка допоможе Вам зорієнтуватися у подальших діях

    • ВІДЕОДЗВІНОК ЮРИСТУ

      Ви бачите свого юриста та консультуєтесь з ним через екран , щоб отримати послугу Вам не потрібно йти до юриста в офіс

    • ОГОЛОСІТЬ ВЛАСНИЙ ТЕНДЕР

      Про надання юридичної послуги та отримайте найвигіднішу пропозицію

    • КАТАЛОГ ЮРИСТІВ

      Пошук виконавця для вирішення Вашої проблеми за фильтрами, показниками та рейтингом

    Популярні судові рішення

    Дивитись всі судові рішення
    Дивитись всі судові рішення
    logo

    Юридичні застереження

    Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

    Повний текст