Проблема відшкодування витрат на правничу допомогу

Сучасні тенденції розвитку економіки, бізнесу та конкуренції як передумови виникнення судових процесів призводить до потреби залучення висококваліфікованих адвокатів, які б представляли інтереси в суді. На практиці склалося так: чим резонансніша справа, яку супроводжує адвокат, тим більший розмір витрат на правничу допомогу («гонорару») можливо відшкодувати за результатами перемоги над опонентом.

В широкому значенні гонорар – це грошова винагорода авторам праць з науки, літератури, мистецтва і т. ін., яка видається за договором .

В українському ж законодавстві гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту [2]. Якщо ж ми будемо дане поняття трактувати в контексті судового процесу, то більш доцільно використовувати поняття «судові витрати на правничу (правову допомогу).

Читайте статтю: Гонорар успіху адвоката: нюанси погодження та проблеми стягнення

Звичайно, досвідчений представник, який усвідомлює усю складність супроводжуваної справи та перспективність отримання позитивного результату прагне підписати з клієнтом договір про надання правничої допомоги з фіксованим розміром «гонорару», оскільки намагатиметься стягнути судові витрати за свої послуги.

З особистого досвіду хочу зазначити про неоднозначність застосування судової практики щодо відшкодування витрат на правничу допомогу.

Частиною п’ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи [3].

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

За таких обставин, усі вищезазначені підстави є достатньо суб’єктивними, а тому аналізуються судами неоднозначного.

Окремо хотілось виокремити таку властивість як «складність справи» та «ціна позову» та її вплив на задоволення компенсації розміру витрат на правничу допомогу, до прикладу:

• у справі №420/18405/21 за позовом ПрАТ «Одесавинпром» до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з ВПП про визнання протиправними ППР на загальну суму 129млн.грн., постановою П’ятого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2022 відшкодовано витрати на правничу допомогу у розмірі 136тис.грн (що складає 50% від заявленої суми);
• у справі №640/4070/22 за позовом ПП «Вайтерра Україна» до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з ВПП про визнання протиправними ППР на загальну суму 42млн.грн., постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2022 відшкодовано витрати на правничу допомогу у розмірі 45тис.грн (що складає 6,6% від заявленої суми).

Так, безумовно обидві справи є складними за своєю суттю, розгляд яких займало близько 2-х років, приєднано достатньо процесуальних документів та надано пояснень, втім обґрунтування яким чином суддя вирахував відповідний відсоток в додаткових рішення по вищезазначеним справам відсутнє.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим .

Звертаю увагу на актуальний правовий висновок Верховного Суду від 01 червня 2022 року по справі №910/1929/19, в якому визначено наступне: «Акт надання послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі за рахунок іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат» .

Крім того відповідно до сформованих вимог, адвокату надзвичайно складно довести в судовому засіданні що ті письмові пояснення, заперечення та клопотання про залучення судового експерта були вкрай необхідними для розгляду справи.

Отже, на підставі аналізу можна стверджувати, що проблема відшкодування витрат на правничу допомогу займає вагоме місце серед проблем адвокатури, яке до сих пір законодавчо не врегульовано. Разом з тим, сподіваюсь на те, органи судової влади відійдуть від власних суб’єктивних поглядів щодо вирішення питання з цього приводу, а сформують єдину правову позицію, яка б стала поштовхом до однаковості правозастосування.

Автор сттатті: Голодняк Дарія Миколаївна