Стаття 34. Відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря

Аналізуйте судовий акт: Несвоєчасне отримання дозволів на викиди забруднюючих речовин з вини відповідного державного органу звільняє підприємство від відповідальності (справа № 908/2051/16, 26.09.17)

Французький географ Елізе Реклю влучно сказав: "Людина створює навколишнє середовище по своєму образу і подобі". Тобто ми маємо те навколишнє середовище, яке заслужили. Серйозною екологічною проблемою є сучасний стан забруднення атмосфери, яка негативно впливає на умови життя, здоров’я населення, розвиток сільськогосподарських культур, призводить до несприятливих екологічних наслідків. Ця судова справа про деякі юридичні аспекти цієї проблеми, та неналежну діяльність відповідних держаних органів. Вона також буде в нагоді і тому, що в судових рішення фактично окреслюються  питання процедури отримання відповідного дозволу.

Державна екологічна інспекція області звернулася до господарського суду до Комунального підприємства з позовом про стягнення шкоди, завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, в розмірі 187 736, 31 грн, оскільки планова перевірка встановила здійснення відповідачем викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без відповідного дозволу.

Рішенням господарського суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено, з чим погодився і Вищий господарський суд України, що  розглядав касаційну скаргу екологічної інспекції.  В судових рішення, зокрема зазначається таке.

За змістом ст. 11 Закону України "Про охорону атмосферного повітря" викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу, який видається територіальним органом спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням з територіальним органом спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я. За приписами статей 33, 34 вказаного вище Закону особи, винні у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціального уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону, несуть відповідальність згідно з законом. Шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом.

Між тим, суди встановили, що відповідач завчасно до закінчення дії дозволів уклав договір на розробку документів по обґрунтуванню обсягів викидів для одержання дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, запит про надання величини фонових концентрацій забруднюючих речовин до Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації було направлено 24.10.2013, однак Департамент повернув документи відповідача без розгляду з підстав неузгодженості законодавчого регулювання даних відносин та надав відповідачу значення величин фонових концентрацій забруднюючих речовин в атмосферне повітря для розробки документів для отримання дозволів на викиди забруднюючих речовин лише 18.12.2013.

Таким чином, суди достеменно встановили, що своєчасне отримання відповідачем дозволів безпосередньо залежало від правомірної поведінки уповноваженою державою органу з надання величини фонових концентрацій забруднюючих речовин; відтак, відповідач спростував свою вину у несвоєчасному отриманні дозволів на викиди забруднюючих речовин.

У зв’язку з цією справою доречно нагади деякі прецедентні справи ЄСПЛ, хоча суди і не послались на жодну з них.

На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії",  "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії").

Іншими словами, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" та у справах "Ґаші проти Хорватії"  "Трґо проти Хорватії").

Отже йдеться про дотримання принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").