Правосудність під сумнівом: обговорення статті 375 КК України

Притягнення до кримінальної відповідальності за винесення завідомо неправосудного рішення окремі правники розцінюють не інакше як тиск на судову владу. Адже термінологічні невизначеності ст.375 Кримінального кодексу унеможливлюють установлення суб’єктивної сторони злочину. Чи варто в такому випадку говорити про злочин узагалі?

Правники вважають, що зловживання ст.375 КК є нічим іншим як способом політичного тиску на «небажаних» законників

Трактування з відмінностями

Після того, як у лютому цього року притягнення володарів мантій за винесення «завідомо неправосудного рішення» стало одним із трендів в роботі органів прокуратури, наше видання першим звернуло увагу на практичні проблеми, які неодмінно виникнуть під час кваліфікації такого злочину за ст.375 КК. На цьому тижні цю тему підхопили і правники. Зібравшись за круглим столом, ініційованим Асоціацією правників України, вони поставили собі запитання: чи не варто сприймати відкриття проваджень щодо суддів у порядку ст.375 КК як політичний тиск, та як у такому випадку забезпечити незалежність вітчизняної Феміди?

Статтею 375 КК передбачена кримінальна відповідальність судді за постановлення неправосудного вироку, рішення, ухвали чи постанови. Проблема її застосування, як дійшли висновку присутні на заході (наприклад науковець В’ячеслав Навроцький, судді Людмила Соломаха, Богдан Санін), полягає у тому, що квінтесенція норми «неправосудне рішення» досі не знайшла термінологічної визначеності в законодавстві. Незважаючи на те що цю сентенцію вже намагаються закріпити в Конституції (в законопроекті №1776 прийняття неправосудного рішення визначається як одна з підстав позбавлення судді недоторканності), думки з приводу її трактування різняться.

Одні правники розглядають неправосудність через призму не­обгрунтованості. Інші визначають її через невідповідність змісту рішення обставинам справи. Треті проводять паралелі між «неправосудністю» та «незаконністю». Всі ці позиції на круглому столі були піддані критиці.

Безумовно, необгрунтовані та незаконні судові рішення мають оскаржуватись у встановленому порядку (зокрема за п.1 ч.1 ст.409 Кримінального процесуального кодексу, п.1 ч.1 ст.309 Цивільного процесуального кодексу, п.1 ч.1 ст.202 Кодексу адміністративного судочинства тощо). Якщо ж підстави для оскарження трактуватимуться як підстави для притягнення судді до кримінальної відповідальності, це дозволить відкрити провадження стосовно кожного, чиї рішення скасовані або змінені.

Чи не так уявляють собі можновладці очищення судової влади, запитували окремі спікери.

Згадайте новину: ВККСУ переважно припиняє дисциплінарні провадження стосовно суддів

Судити може лише суд

Інша проблема зводиться до такого: хто, власне, може давати оцінку неправосудності судового рішення? На це звернули увагу, зокрема, науковець Петро Андрушко, суддя Київського апеляційного господарського суду Михайло Новіков та юрист Арсен Мілютін. Відповідно до чинного законодавства, зокрема Конституції чи ст.5 закону «Про право на справедливий суд», відправляти судочинство на території України можуть тільки суди. Такий підхід дозволяє уявити, що очікує на рішення, прийняте з порушеннями: його переглядає суд вищої інстанції тієї ж юрисдикції.

З неправосудністю ж, «виявленою» правоохоронцями, скажімо, в цивільній або господарській юрисдикції, доведеться розбиратися суддям-криміналістам. Наукова логіка, як зауважив П.Андрушко, підказує, що судді однієї юрисдикції неповноважні вирішувати питання стосовно правосудності рішень, прийнятих їхніми колегами в іншій юрисдикції.

Це твердження намагалися спростувати прихильники ст.375, у тому числі адвокати Маркіян Галабала та Сергій Гребенюк, які говорили про те, що на розгляд суду виноситиметься не рішення, а скоєний злочин. Однак запитання «А що ж станеться із самим рішенням?» залишилося без відповіді.

У пошуках виходу

Також не з’ясували, чи можна взагалі говорити про злочин? Скажімо, М.Новіков не вбачає можливості встановити об’єктивну сторону діяння, в той час як у диспозиції ст.375 КК наголошується саме на умислі. Помилки в процесуальному праві цілком можуть пояснюватися недосвідченістю, неуважністю чи необізнаністю судді щодо окремих аспектів. Що ж стосується помилок у матеріальному праві, тут годі й говорити. Втручання в цю царину трактується як посягання на незалежність судді, коли він ухвалює рішення, керуючись власними переконаннями.

Притягнення ж володаря мантії до кримінальної відповідальності саме за винесене ним рішення суперечить міжнародним правовим стандартам, зокрема Європейській хартії про закон «Про статус суддів» та закордонній судовій практиці. Наприклад, Верховний суд США, повідомив А.Мілютін, уважає за краще залишити суддю-порушника без покарання, ніж створити прецедент посягання на суддівську незалежність.

Не виходить у прихильників норми і з мотивом. За їхнім переконанням, яке озвучили, зокрема, М.Галабала та С.Гребенюк, найбільш поширеним мотивом цього злочину є неправомірна вигода. Однак відповідальність за її отримання передбачена іншою статтею КК, так само як і відповідальність за перевищення службових повноважень (спосіб скоєння злочину).

На думку адвоката Інни Рафальської, а також Л.Соломахи та В.Навроцького, концентрування уваги на ст.375 КК свідчить про неспроможність правоохоронців зібрати докази винуватості суддів у злочинах з іншою кваліфікацією. А зловживання ж ст.375 КК є не що інше як спосіб політичного тиску на «небажаних» суддів.

Уникнути такого тиску можна було б шляхом виключення ст.375 з кримінального закону. Однак навряд чи це станеться (таким є прогноз більшості присутніх). Тож суддям варто прискіпливо фіксувати порушення, які допускають правоохоронці під час застосування статті, а також зосередитись на очищенні системи зсередини. Адже репутаційна відповідальність має бути найбільшим покаранням для володаря мантії в демократичній державі.

ПРЯМА МОВА:

Михайло НОВІКОВ, голова комітету з

незалежності суддів Ради суддів України:

— Рада суддів розглянула поняття «неправосудне рішення» через призму поняття «правосудне рішення». Якщо ми почитаємо ст.5 закону «Про право на справедливий суд», то побачимо, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Правосуддя — це надане суду законом право судити. Отже, правосудним є рішення, винесене суддею, який мав право відправляти правосуддя. Неправосудним буде рішення судді, який такого права був позбавлений. Наприклад, це може бути у випадку, коли були підстави для відводу судді, і він про це знав, однак відвід не відбувся.

Арсен МІЛЮТІН, старший юрист ЮБ «Єгоров, Пугінскій, Афанасьєв і партнери»:

— Норма Конституції стосовно того, що судді при винесенні рішень підкоряються виключно закону, означає повний імунітет за рішення. Цей імунітет, про що свідчать й історичні документи, призначений не для захисту суддів, а для захисту процесуальних

сторін. Я не вважаю, що прокурор спроможний зробити ревізію суддівського рішення. Практика Радянського Союзу демонструє, що прокурори завжди діють в інтересах осіб, які ставлять їх на посади. Ці особи дбають за власні політичні інтереси, а ст.375 КК — це велика спокуса вплинути на результат судового розгляду.

Автор статті: Тамара Воліна

Джерело: З&Б

Читайте статтю: Теорія неправосудності або спроба ненаукового коментаря за відсутності практики застосування статті 375 КК України