25.12.2017 | Автор: Веб-ресурс "Протокол"
Задати питання автору
Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Право власності священне! 10 пам’ятних рішень суду про захист власності за версією ресурсу «Протокол» у 2017 році!

З давних давен  спори за власність є визначальними у спеціалізації багатьох юристів. Представляємо Вам 10 актів суду ухвалених у 2017 році і направлених на захист цього священного права. Наш дайджест – це істотна допомога власникам розібратись у перипетіях боротьби за своє благополуччя.  Тексти усіх цих рішень із описом фабули знаходяться у розділі ресурсу «Цікаві судові рішення». Чужого не треба, свого не віддамо – і суд нам у цьому допоможе!

ДАЙДЖЕСТ: Житлові спори! 10 судових рішень, які визначають практику у 2017 році за версією ресурсу «Протокол»!

 Земля найважливіший актив! 10 класних рішень суду 2017 року у земельних справах за версією ресурсу «Протокол»!

 

 

1. Визнати право власності на НЕ введену в експлуатацію нерухомість неможливо! 

 Свіжа постанова ВГСУ, яка застерігає «творчих» юристів та «суддів – підприємців» від застосування схеми визнання права власності на об’єкт незавершеного будівництва за певною особою через суд. Не треба намагатись створити за допомогою суду із недобудови нерухомість – буде скасовано. Особливо, коли недобудова побудована із порушеннями проекту, норм ДБН, земельного та містобудівного законодавства, тощо. Або коли, зацікавлені особи, таким чином, намагаються змінити власника і при цьому обійти встановлений законом порядок. Незаконно визнавати право власності на недобудову та називати її нерухомим майном без введення цього об’єкту в експлуатацію за участю ДАБІ та державної реєстрації. Крапка.

Стаття 331 ЦК України – «набуття права власності на новостворене майно та об’єкти незавершеного будівництва» передбачає, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття об’єкту до експлуатації і після його державної реєстрації, тобто ДАБІ та державний реєстратор.

Слід додати, що позивачем для визнання права власності було надано у справу рішення місцевого органу самоврядування про надання дозволу на будівництво об’єкту нерухомості, договір оренди земельної ділянки під будівництво об’єкту нерухомості, акт передачі частини об’єкту місцевій лікарні, як пайовий внесок, висновок судової інженерно-технічної експертизи про те, що ступінь готовності об’єкту незавершеного будівництва  складає 97%, тощо.  Всі ці документи задовільнили суд першої інстанції, який визнав право власності на об’єкт незавершеного будівництва за позивачем. Проте, ВГСУ скасував це рішення і підкреслив, що об’єкт необхідно вводити в експлуатацію.  

Аналізуйте судовий акт:  Без введення в експлуатацію майно не є нерухомістю, тому суд не може визнати право власності на об’єкт незавершеного будівництва в порядку, передбаченому ст. 331 ЦК України (ВГСУ від 15 березня 2017р. у справі №909/935/15)

2. Відмова у видачі свідоцтва на право на спадщину на незареєстрований об’єкт незавершеного будівництва  незаконна! 

 Спадкоємець звернувся до суду з позовними вимогами в котрих просила суд визнати за ним у порядку спадкування за законом після смерті матері право власності на обєкт незавершеного будівництва, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що після смерті  матері відкрилась спадщина до складу якої входить і обєкт незавершеного будівництва 34% готовності, проте постановою нотаріуса  у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказаний обєкт відмовлено в звязку «з відсутністю документів».

Рішенням районного суду у задоволенні позовних вимог відмовлено з огляду на те, що будівництво спірного об’єкту спадкодавцем не було завершено і він не був прийнятий в експлуатацію. Крім того, спадкодавець не виконала вимогу щодо належної реєстрації свого права власності на спірний обєкт незавершеного будівництва,

Проте з таким судженням не погодився суд апеляційної інстанції, який позов задовольнив, мотивувавши свое рішення наступним чином.

Судом встановлено, що обєкт незавершеного будівництва був придбаний померлою в результаті укладення нею цивільно-правової угоди, а саме договору купівлі-продажу, який належним чином посвідчений та зареєстрований.

Згідно з ч.1 ст.190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Права та обовязки спадкодавця як забудовника є майновими, оскільки пов’язані із створенням та набуттям власності на нерухому річ, а тому є майном у розумінні ч.1 ст. 190 Цивільного кодексу України.

За таких обставин правомірним є висновок про те, що набувши за цивільно-правою угодою обєкт незавершеного будівництва, померла до моменту своєї смерті була його законним власником, а отже вказане майно входить до складу спадщини та може бути успадковане у передбаченому законом порядку.

При цьому  відсутність державної реєстрації  цього об’єкту жодним чином не вплинула на наявність в неї права власності на цей обєкт, оскільки така реєстрація є лише підтвердженням з боку держави права, що виникло на підставі укладеної угоди.

Аналізуйте судовий акт: Відсутність державної реєстрації об’єкту незавершеного будівництва не може бути підставою, для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказаний об’єкт ( Апеляц. суд Одеської області, справа № 22-ц/785/3090/17, 25.05.17)

3. Титульне володіння майном виключає набуття права власності на це майно на підставі ст. 344 ЦК України – за набувальною давністю.

 У селах, райцентрах поширеними були і залишаються випадки, коли особа володіє певним майном, будівлею, земельною ділянкою не будучи власником такого майна, без правильно оформлених документів на володіння, проте це відбувається тривалий час. Як правило особа добросовісно та відкрито заволоділа таким майном, а саме майно із часом поліпшується за рахунок праці або коштів володільця.

У таких випадках ЦК України передбачає право володільця на повноцінне набуття права власності із оформленням правовстановлюючих документів через суд на підставі ст. 344 ЦК України – «набувальна давність».

Проте, як підтвердив ВССУ, набуття права власності на майно за набувальною давністю неможливе, коли існує титульне володіння, тобто особа володіє майном на певній правовій підставі, навіть оформленої не повністю правильно або за положенням вже не діючого законодавства.   

Так, у цій справі фізична особа тривалий час володіла нерухомістю, яка за старим законодавством була оформлена на юридичну особу, і пізніше ця юридична особа була ліквідована. Але з’явився правонаступник – інша юридична особа і виник спір.

Фізична особа не укладала з ліквідованою юридичною особою нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу нерухомого майна, тобто була лише фактичним володільцем, проте не законним власником спірного майна. Свій позов про визнання права власності на майно за набувальною давністю, особа обґрунтовувала ст. 344 ЦК України та документами підписаними із ліквідованим власником:  акт приймання – передачі майна, прибуткова накладна та касовий ордер, які датовані 1991 роком.

Саме ці документи і стали підставою для встановлення судом титульного володіння майном і підставою для відмові у задоволенні позову. Отже, якщо у тебе є титул, визнання права власності на майно за набувальною власністю виключається. 

Аналізуйте судовий акт: Титульне володіння майном виключає набуття права власності на це майно на підставі ст. 344 ЦК України – за набувальною давністю (ВССУ від 15 лютого 2017р. у справі № 126/3733/15-ц)

 

4. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину  

  Прокурор звернувся з позовом до органу місцевого самоврядування із позовом про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, та застосування наслідків визнання правочину недійним шляхом передачі зазначеної ділянки у власність міській раді.

Судом першої інстанції, рішення якого судами апеляційної та касаційної інстанцій, позовні вимоги задоволено.

Водночас ВСУ скасовуючи рішення нижчестоящих судів вказав, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним. У зв’язку із чим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину, а не третій особі, якій у подальшому це майно було відчужено.

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі за № 6-3104цс16: Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.

У зв’язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.

Положення частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Разом з тим відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Аналізуйте судовий акт: Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину (ВСУ від 29.03.2017 №6-3104цс16)

5. І як же визначити баланс інтересів  при витребуванні майна із володіння особи на користь держави…

УВАГА! Спільне засідання цивільної та господарської палат ВСУ: 

Витребування майна із чужого незаконного володіння, баланс між правами власника та добросовісного набувача як в теорії так і судовій практиці є болючим питанням. Як не намагаються правозахисники та судді знайти підхід у вирішенні цього питання, поки що це не вдається. Не вдається це також і на рівні ВСУ та ЕСПЛ.     

В цій справі виділення земельної ділянки первісному власнику, яка пізніше була перепродана другому власнику відбулося із порушенням. Як було встановлено у справі власником з/д була держава, а не місцева громада, тому рішення місцевої ради про віднесення цієї з/д до земель комунальної власності та її виділення особі було незаконним. Водночас, і акт на право власності з/д виданий на підставі рішення місцевої ради із відмітками про відчуження спірної з/д також є незаконним. Прокурор на підставі ст. 388 ЦК України звернувся із позовом про витребування з/д із володіння другого власника та повернення її у власність держави. Слід додати, що на час розгляду спору на з/д був вже побудований та введений в експлуатацію багатоквартирний житловий будинок, тому так чи інакше ця справа зачіпає і права власників квартир у цьому будинку.  

Суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій відмовили прокурору у задоволенні позову. ВСУ скасував ці рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.  Дискусія щодо доцільності такого рішення нескінчена, проте на наш погляд слід звернути увагу на наступне. 

ВСУ аналізуючи практику ЕСПЛ у подібних спорах підкреслив, що завжди є певний конфлікт у правозастосуванні принципів «належного урядування» та «пропорційності». Так, відповідно до принципу «належного урядування» держава повинна виправляти свої помилки – порушення закону, в тому числі, коли такими помилками є недбалість її органів та посадових осіб. В даному випадку з/д відчужена особою, яка не мала права її відчужувати (місцева рада) і повинна бути повернута власнику – державі.  Така позиція відповідає загальному інтересу.

З іншого боку, відповідно до принципу «пропорційності» при виправленні раніше допущеної помилки держава не повинна непропорційним чином втручатись у право власності окремої особи набуте нею раніше, як здавалось на той час, на законних підставах. Тобто, немає вини першої особи, в тому що вона набула право власності на з/д на підставі незаконного рішення місцевої ради, і цій особі був виданий правовстановлюючий документ. Більш того немає вини другої особи, в тому що вона придбала цю з/д на підставі підтверджених державою документів на власність і побудувала на цій ділянці багатоквартирний будинок. А головне, якщо держава бажає виправити помилку і витребувати з/д у державну власність, у добросовісного набувача виникає право на компенсацію збитків за рахунок держави.

З огляду на це, одним із висновків ВСУ в цій справі є принципова відсутність універсального правила при вирішенні подібних спорів, при тому що суду слід завжди самостійно дотримуватись розумного балансу між принципом «належного урядування» та «пропорційності». Суду слід у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин та фактів за власною оцінкою ухвалювати рішення яке б відповідало «справедливій рівновазі між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини».  

Аналізуйте судовий акт: При витребуванні майна із володіння особи на користь держави НЕ існує універсального критерію оцінки «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини» (ВСУ у справі № 3-109гс17)

6. Неоднаразовий перепродаж не врятує від витребування комунальної нерухомості від добросовісного набувача, якщо ця нерухомість вибула з володіння без рішення місцевої ради  

 Спори за незаконно приватизоване комунальне майно досить розповсюджені і поточні власники намагаються всіляко унеможливити витребування в них нерухомості перепродаючи таку нерухомість на номінальних власників або іноді дійсно відчужуючи її добросовісним набувачам. Стаття 388 ЦК України встановлює випадки, коли власник – місцева громада має право витребувати майно від добросовісного набувача. Один з таких випадків це тоді, коли майно вибуло з володіння власника «не з його волі, іншим шляхом.» Воля в даному випадку – це рішення (дозвіл) місцевої ради на відчуження комунального майна конкретній визначеній особі із зазначенням ціни. Такого рішення в справі не було…  

А була ухвала суду між фізичними особами, яка затверджувала мирову угоду, відповідно до умов якої комунальна нерухомість передавалась у власність від однієї особи – іншій. І суд таке затвердив. Пізніше ця ухвала суду буда скасована за нововиявленими обставинами, проте нерухомість вже була перепродана.  

Слід додати, що так звані добросовісні набувачі намагались довести у суді, що нерухомість була відчужена у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тобто на підставі чинної на момент відчуження ухвали суду про затвердження мирової угоди. І тому, відповідно до ч. 2, ст. 388 ЦК України така нерухомість не може бути витребувана від добросовісного набувача. Проте ВСУ спростував ці доводи і скасував три рішення у справі направивши її на новий розгляд. 

Правова позиція ВСУ у справі № 6-2776цс16: Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України). За змістом зазначеної норми майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Крім того, втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Аналізуйте судовий акт: Неоднаразовий перепродаж не врятує від витребування комунальної нерухомості від добросовісного набувача, якщо ця нерухомість вибула з володіння без рішення місцевої ради (ВСУ від 18 січня 2017р. у справі № 6-2776цс16)

7. Поліпшення орендованого нерухомого майна, збільшення його вартості та корисності без зміни функціонального призначення цього майна самі по собі не означають створення нової речі  

 Ст. 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено – «якщо  в  результаті  поліпшення,  зробленого орендарем  за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення,  якщо інше не передбачено договором  оренди».

Саме цей припис законодавства став підставою для звернення у жовтні 2015 року орендаря (позивач) до господарського суду з позовом до міської ради (відповідач, орендодавець). Предметом судового розгляду стали вимоги орендаря до орендодавця про визнання права власності на 50/100 частки нежитлових приміщень орендованого майна (Будинку культури) у зв'язку із здійсненням невід'ємного поліпшення орендованого майна комунальної власності за згодою орендодавця.

Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено та визнано за позивачем право власності на 50/100 ідеальних часток нежитлових. В свою чергу суд апеляційної інстанції  в позові відмовив, оскільки позивач не довив належними та допустимими доказами, що в результаті здійснених поліпшень ним було створено нову річ - нерухоме майно, яке прийнято в експлуатацію відповідно до вимог чинного законодавства.

ВГСУ погодився з таким рішенням, зазначивши, що само по собі стану приміщень, не може бути достатньою підставою для висновку про створення нової речі, оскільки проведення реконструкції шляхом перепланування та технічного переобладнання орендованого приміщення не створює нову річ, а лише його поліпшує.

Вказане приміщення Будинку культури передавалось позивачеві для здійснення підприємницької діяльності (розміщення кафе-бару з влаштуванням молодіжної дискотеки), а в результаті його покращення,  зміни функціонального призначення вказаного приміщення не відбулося.

Аналізуйте судовий акт: Поліпшення орендованого нерухомого майна, збільшення його вартості та корисності без зміни функціонального призначення цього майна самі по собі не означають створення нової речі (ВГСУ, справа № 909/1179/15 від 29.03.17)

8. Дивно, але право власності на нерухомість може підтверджуватися технічним паспортом

 Позивач - Міхайловс Юріс звернувся до суду до відповідача - Якуша Антона Івановича з позовом, про стягнення заборгованості за договором позики, звернення стягнення на нерухоме майно та визнання права власності на нерухоме майно

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідно до договору позики від 17 липня 2014 року, Якуш А.І., що є відповідачем по справі, позичив у Міхайловс Юріс, позивача по справі, грошові кошти в сумі 250 000,00 доларів США, в гривневому еквіваленті 2 929 925,00 грн., які повинен був повернути позивачу строк до 01 травня 2017 року.

Згідно п. 4.2 зазначеного договору у разі, якщо позичальник не поверне суму позики у зазначений в договорі строк, позикодавець має право вимагати від Позичальника передачі в рахунок погашення боргу за позикою будь-якого майна, вартість якого не буде перевищувати суми позики.

Судом встановлено, що у відповідача - Якуша Антона Івановича, нібито, наявний садибний (індивідуальний) житловий будинок з нежитловими приміщеннями та паркінгом № 44/1а по вул. Мічуріна м. Київ зазначене нерухоме майно розміщене на земельній ділянці 0,0743 га, кадастровий номер 8000000000:82:102:0029, розташованій за адресою: м. Київ, вул. Мічуріна, буд. № 44/1а.

Рішенням Арцизького районного суду Одеської області  позовні вимоги Міхайловс Юріс до Якуша Антона Івановича задоволено в повному обсязі.

В рахунок погашення боргу за договором позики від 17 липня 2014 року, звернено стягнення на нерухоме майно: частину садибного (індивідуального) житлового будинку з нежитловими приміщеннями та паркінгом загальною площею 3 438 кв.м., позначений в технічному паспорті від 18 травня 2015 року літ. «А», що розташований за адресою: м. Київ, вул. Мічуріна, буд. № 44/1а та знаходиться на земельній ділянці 0,0743 га, кадастровий номер 8000000000:82:102:0029.

Визнано за громадянином Латвії Міхайловс Юріс, право власності на садибний (індивідуальний) житловий будинок з нежитловими приміщеннями та паркінгом загальною площею 3438 кв.м., позначений в технічному паспорті від 18 травня 2015 року літ. «А», що розташований за адресою: м. Київ, вул. Мічуріна, буд. № 44/1а та знаходиться на земельній ділянці 0,0743 га, кадастровий номер 8000000000:82:102:0029.

На перший погляд нічого особливого, проте, якщо розібратись в даній справі, то випливає, що:

До моменту винесення рішення Арцизьким районним судом Одеської області, право власності на вказаний садибний (індивідуального) житловий будинок зареєстровано не було, оскільки будівництво на об’єкті не закінчене і ще тривають будівельні роботи.

Доказом, що підтверджує право власності відповідача на садибний (індивідуальний) житловий будинок з нежитловими приміщеннями та паркінгом № 44/1а, що розташованій за адресою: м. Київ, вул. Мічуріна, буд. № 44/1а, є наявність у відповідача технічного паспорту.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 331 Цивільного кодексу України, якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Згідно з порядком прийняття в експлуатації закінчених будівництвом об’єктів, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 р. № 461, Будинок має бути введений в експлуатацію відповідно до норм чинного законодавства, після чого буде можливим реєстрація права власності.

Будинок не введено в експлуатацію, поштову адресу Будинку не присвоєно, будівництво триває, тому він не вважається закінченим будівництвом.

Чинним законодавством України не передбачено можливості визнання права власності на незакінчений будівництво об’єкт в судовому порядку.

Такої ж позиції дотримується і Верховний Суд України, яким проведено «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ», відповідно до якого, судам слід мати на увазі, що визнання права власності на об’єкт незавершеного будівництва (на недобудоване нерухоме майно) в судовому порядку ЦК України не передбачено.

Норми чинного цивільного процесуального кодексу України (ст. 114 ЦПК України) передбачають виключну підсудність у справах за позовами, які виникають з приводу нерухомого майна. Такі спори пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (в даному випадку це Печерський районний суд м. Києва).

Аналізуйте судовий акт: Право власності на нерухомість підтверджується технічним паспортом на майно (АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ справа №492/825/17)

9. Витребування майна, придбаного добросовісним набувачем на публічних торгах хоча и проведених з порушенням процедури є НЕЗАКОННИМ 

 Особа звернулася до суду із позовом про витребування майна (квартири) із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що вказану квартиру з публічних торгів було продано іншій особі, яка у подальшому подарувала її третій особі.

Оскільки іншим рішенням суду вказані публічні торги було визнано недійсними, позивач вважає, що теперешній власник квартири володіє нею незаконно і позивач має право на її повернення з чужого незаконного володіння.

Рішенням місцевого суду такі позовні вимоги було задоволено. Обґрунтовуючи свою позицію райнний суд вказав, визнання публічних торгів недійсними є підставою і для визнання недійсним правочину щодо продажу квартири відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України з моменту його вчинення, оскільки майно вибуло з власності позивача поза його волею у результаті  недійсного правочину.

Проте, апеляційний суд області вказане рішеня скасував та відмовив у задоволенні позову.

З таким рішенням погодився і ВССУ вказавши при цьому, що згідно ст. 387 ЦК України власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. 

Статтею 388 ЦК України визначено вичерпний перелік підстав для витребування майна від добросовісного набувача, а саме  якщо майно:було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Водночас ч. 2 ст. 388 ЦК України містить в собі виключення з вказаних підстав, а саме те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

У вказаній справі реалізація спірної квартири відбулася у примусовому порядку у зв'язку з невиконанням позивачем у добровільному порядку рішення суду про стягнення боргу, а тому касаційний суд підстав для скасування рішення апеляційного суду не знайшов.

Аналізуйте судовий акт: Витребування майна, придбаного добросовісним набувачем на публічних торгах хоча и проведених з порушенням процедури є НЕЗАКОННИМ (№ 750/2872/16-ц від 08.11.2017)

10. Вибір способу захисту права: одночасне подання віндикаційного та негаторного позову (вимог) неможливе оскільки такі вимоги є взаємовиключеними  

 УВАГА: Спільне засідання цивільної та господарської палат! 

Важлива правова позиція ВСУ спрямована на наведення порядку у тому безладі, який існує у судовій практиці щодо спорів про захист права власності та інших речових прав.    

Теоретичне оперування юристами такими популярними словами як «реституція» та витребування майна від не менш популярного - «добросовісний набувач» часто на практиці зустрічалось з не аби якими складнощами у судах, які відмовляли у задоволенні віндикаційного, негаторного чи кондикційного позову особливо не пояснюючи чому… Як правило в таких випадках суд зазначає, що позивач неправильно обрав спосіб захисту свого права, передбачений ст. 16 ЦК України.

ВСУ зазначає, що при обранні способу захисту права слід враховувати, що реституція передбачена ст. 216 ЦК України застосовується тільки між сторонами договору, який визнано судом недійсним чи нікчемним. Тому, вимога реституції не може пред’являтись особі, яка не була стороною такого договору, наприклад, у випадку коли майно було перепродано покупцем один чи декілька разів цій третій особі.

Окрім цього не тільки немає необхідності, а і не підлягають задоволенню вимоги власників майна про визнання недійсними наступних договорів щодо перепродажу майна, які були укладені після визнаного недійсним (нікчемним) першого договору в ланцюжку. В цьому випадку власнику слід подавати віндикаційний позов на підставі ст. 387 ЦК України про витребування майна із чужого незаконного володіння. Тобто, умовою віндикації є відсутність договірних відносин між сторонами спору, а саме майно перебуває у володільця на правовій підставі (наприклад договір з іншою особою),  яка оспорюється власником.  

Якщо ж майно перебуває у володільця – набувача майна без достатньої правової підстави, власник захищає своє право власності шляхом подання кондикційного позову про витребування у набувача цього майна, на підставі ст. 1212 ЦК України.      

ВСУ підкреслив, що застосовувати одночасно ст. ст. 216, 387 та 1212 ЦК України при ухваленні рішень неправильно.         

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі за № 6-2723цс16: Положення частини першої статті 216 ЦК України не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Таким чином, одночасне пред’явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову власника, позбавленого володіння майном, про витребування майна від його володільця) та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосування реституції (позову про захист права від порушень, не пов’язаних з позбавлення володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 338 ЦК України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними.

Крім того, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Аналізуйте судовий акт: Вибір способу захисту права: одночасне подання віндикаційного та негаторного позову (вимог) неможливе оскільки такі вимоги є взаємовиключеними (ВСУ від 18 січня 2017р. у справі за № 6-2723цс16)

НАСАМКІНЕЦЬ:

1)  У добросовісного набувача майно може бути витребувано тільки шляхом подання віндикаційного позову, а не за правилами реституції, тому спосіб захисту прав – визнання договору недійсним є неправильним. 

 У деяких спорах правильно обрати спосіб захисту права це неабияка задача навіть для досвідчених адвокатів, не говорячи вже про прокурорів. І згідно принципу диспозитивності, якщо позивач неправильно обрав спосіб захисту права суд не має повноважень за нього це виправити і змушений відмовляти у задоволенні позову, хоча порушення права може бути очевидним.

Проблема визнання договорів недійсними, правильне застосування реституції та подання віндикаційних позовів має суперечливу судову практику навіть на рівні ВСУ, не кажучи вже про безліч рейдерських та проплачених судових актів.

В цій справі земельна ділянка із порушеннями була передача із комунальної власності в приватну першій особі, а потім двічі перепродана – схема створення добросовісного набувача. Прокурор намагався захистити права громади наводячи в суді порушення передачі з/д у приватну власність та намагався відновити становище, яке існувало до передачі, шляхом визнання рішення органу місцевого самоврядування, свідоцтва на право власності на з/д та договору купівлі-продажу з/д недійсними. Частково це вдалось у нижчих судах, проте ВСУ відмовив у задоволенні позову.

Зокрема ВСУ підкреслив, що витребувати майно у добросовісного набувача, яким є третій власник з/д у ланцюжку перепродажів, можна, якщо на це є підстави, шляхом подання віндикаційного позову в порядку, передбаченому ст. 388 ЦК України.  Вимогу, щодо повернення майна переданого на виконання недійсного правочину, тобто застосування реституції, може пред’явити тільки сторона недійсного правочину, в даному випадку передостанній суб’єкт права в ланцюжку перепродажів. Тому ст. 215216 ЦК України не слід застосовувати у позові, як підставу повернення майна.

Слід додати, що при такому підході ВСУ практично ніколи не існує підстав для подання віндикаційного позову за ст. 388 ЦК України, і прокуратурі дуже складно відновлювати законність після ділків місцевого самоврядування, які за хабарі розпродали за безцінь землі місцевої громади в останні роки.           

Аналізуйте судовий акт: У добросовісного набувача майно може бути витребувано тільки шляхом подання віндикаційного позову, а не за правилами реституції, тому спосіб захисту прав – визнання договору недійсним є неправильним (ВСУ від 30 листопада 2016р., № 6-2069цс16)

2) Ну не купуйте автомобілі за довіреністю, бо не будете власником! 

Cправа, що пропонується увазі читачів є ілюстрацією можливого розвитку подій при завуальованому оформлення договору купівлі-продажу автомобіля оформленням на нового власника генеральної довіреності.

Не секрет, що у багатьох, а може і у більшості випадків, купівля-продаж автомобіля відбувається не шляхом законної угоди, а шляхом оформлення генеральної довіреності, або ж взагалі - передачею реєстраційного документу на цей транспортний засіб. Одним з мотивів такого правочину є скорочення витрат на послуги нотаріуса і витрат, пов’язаних з перереєстрацією і постановкою на облік купленого автомобіля в органах ДАІ. Отримуючи автомобіль разом з генеральною довіреністю, новий власник ризикує залишитися без нього. Може статись і так, що йому доведеться доводити факт того, що автомобіль він купив, а не отримав в незаконний спосіб.

В цій справі суди відмовили «власникові» автомобіля в позові про визнання права власності на нього та зняття арешту з транспортного засобу, що був накладений у зв’язку з боргами колишнього власника.

З матеріалів справи вбачається, що автомобіль марки «ROVER» зареєстрований за відповідачем - колишнім власником. Але останній видав довіреність на ім'я позивача, якою уповноважив «покупця» представляти його інтереси при здійсненні правочинів по продажу, з питань експлуатації, на підставі виданого свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Відповідач також надав позивачеві письмову розписку про те, що  отримала від нього 25000 грн. за продаж автомобіля марки «ROVER» та зобов’язався в найкоротший термін оформити договір купівлі-продажу вказаного автомобіля в письмовій формі з його нотаріальним посвідченням.

Ці обставини не вплинули на рішення судів, які виходили з того, що  законодавцем визначений спеціальний порядок відчуження та набуття права власності на транспортні засоби, який невід'ємно пов'язаний з обов'язковою реєстрацією власником придбаного автомобіля у відповідних органах. Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Аналіз  приписів ст. ст. 210, 244, 328, 655 ЦК України, Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року № 1200, свідчить про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

Вказана правова позиція також висловлена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2016 року у справі № 6-688цс15.

Аналізуйте судовий акт: Видача довіреності на володіння автомобілем без належного укладення договору купівлі-продажу не вважається укладеним договором та не є підставою для набуття права власності на нього (Апеляц. суд Львівської області, справа № 450/2433/15, 12.04.17)

3) Після припинення обтяження обтяжувач протягом п'яти днів зобов'язаний подати реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. 

 Тема визнання іпотеки такою, що припинена, завжди була актуальною. Так, нещодавно ВГСУ погодився з рішення суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції (справа № 910/16707/16) про те, що звернення особи до суду з позовом про визнання іпотеки такою, що припинена, не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору, однак позивач не надав доказів, які свідчать про порушення його суб'єктивних прав або охоронюваних законом інтересів, зокрема й на момент звернення до суду, та не довів порушення його прав та інтересів відповідачем.

Справа, що пропонується увазі читачів, стосується правильно обраного способу судового захисту у подібних справах, а саме. 

Позивач (департамент міського майна міськради) звернувся до господарського суду з позовом до банку  про усунення перешкод здійсненні права власності територіальної громади на нерухоме майно. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що договір іпотеки є припиненим, але заборону на відчуження спірного нерухомого майна знято не було.

В  подальшому позивач змінив свої позовні, виклавши їх у наступній редакції: зобов'язати банквчинити певні дії, а саме надати заяви до відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно про припинення обтяження та скасування записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою  апеляційного господарського суду, позовні вимоги задоволено у повному обсязі, зобов'язано відповідача у п'ятиденний строк подати заяву до державного реєстратора відділу реєстрації речових прав на нерухоме майно про припинення обтяження та скасування записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого.  С цим рішення у повному обсязі погодилась і касаційна інстанція. При цьому ВГСУ в своїй постанові зазначив.

Іпотека припиняється, в тому числі, у разі припинення основного  зобов'язання, реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; що також кореспондується з ч. 1 п.1 ст. 593 ЦК України (ст. 17 Закону України "Про іпотеку"). Згідно з приписами цієї статті, відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно ч. 5 та ч.6 ст. 43 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" відомості про припинення обтяження реєструються держателем або реєстратором Державного реєстру на підставі рішення суду або заяви обтяжувача. Відповідно до ст. 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" після припинення  обтяження  обтяжувач  самостійно   або   на  письмову  вимогу боржника чи особи,  права якої порушено внаслідок  наявності запису про обтяження,  протягом п'яти днів  зобов'язаний  подати  держателю  або  реєстратору  Державного  реєстру заяву про  припинення обтяження і подальше вилучення  відповідного  запису  з  Державного  реєстру.  У разі невиконання цього обов'язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Записи до Державного реєстру вносяться держателем або реєстраторами Державного реєстру протягом робочого дня, в який подано заяву обтяжувача. Моментом припинення реєстрації обтяження є день, година та хвилина реєстрації в Державному реєстрі відомостей про припинення обтяження.

Аналізуйте судовий акт: Після припинення обтяження обтяжувач протягом п'яти днів зобов'язаний подати реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру (Справа № 905/2221/16,14.06.17)

Джерело: Інформаційно-правовий інтернет-ресурс "Протокол"

7
Подобається
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення