Постанова

Іменем України

27 червня 2018 року

м. Київ

справа № 450/2433/15-ц

провадження № 61-12268св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І.М. (суддя-доповідач), Висоцької В.С., Пророка В.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, Пустомитівський відділ державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Львівській області,

третя особа - публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський банк розвитку»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2016 року в складі судді Данилів Є. О. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 квітня 2017 року в складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Струс Л. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, Пустомитівського відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Львівській області, третя особа - публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський банк розвитку», про визнання права власності на автомобіль, зняття з нього арешту.

Позовна заява мотивована тим, що 02 липня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу автомобіля Rover 400, який за згодою сторін оформлено у вигляді довіреності. На підтвердження цього договору купівлі-продажу ОСОБА_5 надала розписку, згідно з якою остання продала ОСОБА_4 вказаний автомобіль за 25 000 грн. У подальшому позивач дізнався про накладення виконавчою службою арешту на майно ОСОБА_5, зокрема і на спірний автомобіль. ОСОБА_4 вважає, що автомобіль Rover 400 належить йому, оскільки він був придбаний за власні кошти у ОСОБА_5

На підставі викладеного, ОСОБА_4 просив визнати за ним право власності на автомобіль Rover 400, зняти арешт з цього автомобіля.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала. Надана ОСОБА_5 розписка не є підтвердженням переходу права власності на спірний автомобіль від останньої до ОСОБА_4, оскільки позивач в установленому законом порядку не здійснив державну реєстрацію автомобіля на своє ім'я, не отримав на нього правовстановлюючі документи, сторони не укладали договір купівлі-продажу у встановленій законом формі, у зв'язку з чим не відбулось переходу права власності на спірний автомобіль.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 12 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про його право власності на спірний автомобіль.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що 02 липня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 фактично укладено договір купівлі-продажу автомобіля Rover 400, що підтверджується розпискою. Позивач фактично передав кошти ОСОБА_5 за спірний автомобіль, яким і користується, проте остання відмовляється укласти договір-купівлі продажу в нотаріуса.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

23 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що автомобіль Rover 400 з 24 лютого 2004 року зареєстрований за ОСОБА_5

02 липня 2013 року ОСОБА_5 видала довіреність на ім'я ОСОБА_4, якою уповноважила його представляти її інтереси при здійсненні правочинів по продажу, з питань експлуатації, в тому числі за кордоном, на підставі виданого свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, автомобілем Rover 400.

Цього ж дня ОСОБА_5 надала ОСОБА_4 письмову розписку про те, що вона отримала від нього 25 000 грн за продаж автомобіля марки Rover 400 та зобов'язалась в найкоротший термін оформити договір купівлі-продажу вказаного автомобіля в письмовій формі з його нотаріальним посвідченням.

Встановлено, що спірний автомобіль перебуває у користуванні позивача.

На виконанні у Пустомитівському відділі державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Львівській області перебуває виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» заборгованості за кредитним договором та судових витрат у розмірі 641 808,83 грн, в межах якого було накладено арешт на спірний автомобіль.

Загальний порядок укладення договорів будь-якими учасниками цивільних відносин визначено у главі 53 ЦК України.

До принципово важливих складових цієї процедури відносяться зміст та форма договору, спосіб, місце укладення.

Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

За частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов'язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

Разом з тим, позов про визнання права власності є спеціальним або допоміжним речово-правовим засобом захисту права власності.

Цивільне законодавство визначає особливості реалізації правомочності власника.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник - особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через пред'явлення позову).

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 ЦК України.

У справі, яка переглядається, установивши, що договір купівлі-продажу спірного автомобіля не укладався, цей автомобіль не знятий з обліку в уповноваженому органі МВС України та зареєстрований за ОСОБА_5, суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на автомобіль та зняття з нього арешту.

Доводи касаційної скарги, що факт укладення договору купівлі-продажу спірного автомобіля підтверджено розпискою та довіреністю, не заслуговують на увагу, оскільки видача розписки та довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

Інші доводи касаційної скарги не мають правового значення для правильного вирішення спору, оскільки такі аргументи втрачають правовий сенс за встановлених судами обставин.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 03 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

В.С. Висоцька

В. В. Пророк