Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в м. Дружківці Донецької області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Дружківці Донецької області (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно) про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а:

У січні 2013 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило стягнути з відповідача не прийняті останнім до заліку витрати на виплату пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, суми щомісячної грошової цільової допомоги на прожиття та суми державної адресної допомоги за період з 1 липня по 31 грудня 2012 року на загальну суму 297 869 грн 70 коп., з яких 3173 грн 74 коп. - пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, виплачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2, та 294 695 грн 96 коп - державна адресна допомога.

Суди встановили, що управління ПФУ за період з 1 липня по 31 грудня 2012 року здійснило витрати на виплату пенсії з інвалідності внаслідок трудового каліцтва, отриманого за межами України, у розмірі 711 грн 29 коп. та витрати на державну адресну допомогу у розмірі 297 158 грн 41 коп.

Позивач направив на адресу відділення Фонду акти щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, за період з 1 липня по 31 грудня 2012 року.

Відповідач відмовився прийняти до відшкодування та підписати акти щомісячної звірки витрат на загальну суму 297 869 грн 70 коп., з яких:

1) 294 695 грн 96 коп. - державна адресна допомога;

2) 711 грн 29 коп. - основний розмір пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання і 2462 грн 45 коп. - адресна допомога, загалом 3173 грн 74 коп., виплачені пенсіонерам, які перебувають на обліку у позивача:

- ОСОБА_1, інвалідність якого настала внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 6 листопада 2002 року під час роботи на підприємстві, розташованому на території Російської Федерації як держави-учасниці СНД, що підтверджується актом про нещасний випадок на виробництві, довідкою МСЕК, внаслідок чого вказану особу визнано інвалідом ІІІ групи і 14 квітня 2004 року призначено пенсію по інвалідності;

- ОСОБА_2, інвалідність якого настала внаслідок нещасного випадку на виробництві, що стався 27 травня 1993 року під час роботи на підприємстві, розташованому на території Республіки Білорусь як держави-учасниці СНД, що підтверджується актом про нещасний випадок на виробництві, довідкою МСЕК, внаслідок чого вказану особу визнано інвалідом ІІ групи і 22 грудня 1995 року призначено пенсію по інвалідності.

Вказану загальну суму коштів - 297 869 грн 70 коп. - відповідач відмовився прийняти до відшкодування, оскільки інвалідність особи отримали внаслідок нещасних випадків на виробництві під час роботи на підприємствах, розташованих за межами України на території країн-учасниць СНД, а державна адресна допомога не включена до передбаченого відповідним Порядком переліку сум, що підлягають відшкодуванню Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України.

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 18 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2013 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 16 жовтня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій скасував, позов задовольнив частково: постановив стягнути з відділення Фонду витрати з виплати та доставки пенсії за період з 1 липня по 31 грудня 2012 року у розмірі 711 грн 29 коп. особам, які отримали каліцтво за межами України та переїхали до України на постійне місце проживання.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та задовольняючи позов у частині стягнення з відповідача витрат з виплати та доставки пенсії особам, які отримали каліцтво за межами України, зазначив, що страховиком, який має виплачувати пенсію по інвалідності особі, котра стала інвалідом внаслідок нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР, є Фонд. Він також має відшкодовувати витрати в разі виплати такої пенсії органами ПФУ.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, відділення Фонду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2014 року, у задоволенні позову відмовити повністю. На обґрунтування заяви додало копії ухвали Вищого адміністративного суду України від 31 липня 2014 року (справа № К/800/47678/13) та постанови Верховного Суду України від 8 липня 2014 року (справа № 21-240а14), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом статей 2, 21, 24, 28 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1105-XIV).

В ухвалі від 31 липня 2014 року Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, погодився з їхнім висновком про відсутність підстав для відшкодування відділенням Фонду понесених управлінням ПФУ витрат з виплати пенсії ОСОБА_1, оскільки нещасний випадок стався за межами України у 2002 році на підприємстві, яке знаходиться в Російській Федерації.

При цьому слід зазначити, що колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не може взяти до уваги як приклад неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права постанову Верховного Суду України від 8 липня 2014 року (справа № 21-240а14), оскільки остання не є рішенням суду касаційної інстанції, а постановлена Верховним Судом України в порядку глави 3 розділу IV КАС.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Верховний Суд України вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм права, зокрема в постанові від 12 листопада 2013 року (справа № 21-394а13) свій висновок про їх правильне застосування мотивував таким.

Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до Основ (стаття 4 Основ у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до пункту 4 статті 25 Основ за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Ураховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, відповідно до статті 25 Основ є Фонд, що також передбачено статтею 21 Закону № 1105-XIV, яка визначає перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом.

Згідно з частиною четвертою статті 26 Основ якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Аналогічне правило закріплене частиною другою статті 24 Закону № 1105-XIV, відповідно до пункту 5 якої якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

За змістом статті 21 Закону № 1105-XIV у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання тощо. Усі види соціальних послуг та виплат, передбачені цією статтею, надаються застрахованому та особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, перебуває на обліку підприємство, на якому стався страховий випадок, як платник страхових внесків чи ні.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 зазначеної Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, яка надає забезпечення.

За змістом наведеної норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.

Таким чином, витрати, понесені органами ПФУ у зв'язку із виплатою та доставкою пенсій по інвалідності від трудового каліцтва (у тому числі й пенсій особам, які стали інвалідами від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР), підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду як належного страховика від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань.

Ураховуючи наведене, висновок касаційного суду в справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Дружківці Донецької області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: О.Ф. Волков О.А. Коротких В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький М.І. Гриців О.В. Кривенда П.В. Панталієнко І.Л. Самсін