Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоВолкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія «Херсонобленерго» (далі - Товариство) до Антимонопольного комітету України (далі - АМК) про визнання нечинним рішення,

в с т а н о в и л а:

У січні 2012 року Товариство звернулося з адміністративним позовом до АМК, в якому просило визнати нечинним рішення тимчасової адміністративної колегії АМК від 20 грудня 2011 року № 7-р/тк «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (далі - рішення АМК № 7-р/тк), яким на позивача накладено штраф у розмірі 500 000 грн.

Суди встановили, що Товариство 25 листопада 2009 року за заявою громадянки ОСОБА_1 розробило та видало технічні умови (далі - ТУ) підключення електроустановок житлового будинку заявника до належних енергопередавальній організації місцевих (локальних) електричних мереж, включивши до ТУ витрати на виготовлення проектної документації та реконструкцію повітряної лінії електромережі.

Також 10 листопада 2010 року та 7 лютого 2011 року позивач видав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розроблені ТУ на збільшення величин електричної потужності електроустановок їх житлових будинків, приєднаних до належних енергопередавальній організації місцевих (локальних) електричних мереж, із включенням вимог щодо реконструкції ПС-35/10 кВ «Щасливцеве» та ПС-35/10 кВ «Генгірка» шляхом встановлення додаткових силових трансформаторів.

Не погоджуючись із вимогами ТУ щодо зобов'язання замовників робіт понести витрати на виконання заходів з реконструкції та модернізації електричних мереж, зазначені громадяни звернулись до Херсонського обласного територіального відділення АМК (далі - відділення АМК) зі скаргами на неправомірні дії Товариства щодо видачі та реалізації ТУ на збільшення приєднаної потужності їх житлових будинків.

Тимчасова адміністративна колегія АМК, розглянувши подання відділення АМК, розпорядженням від 4 квітня 2011 року № 25/р-1 розпочала розгляд справи за наявністю в діях Товариства ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку.

20 грудня 2011 року АМК прийняв рішення № 7-р/тк, яким: встановлено, що Товариство у період з 2009 по 2011 рік включно займає монопольне становище на ринку послуг з підготовки та видачі технічних умов інженерного забезпечення електропостачання об'єктів містобудування в межах Херсонської області; визнано, що Товариство допустило порушення конкурентного законодавства, передбаченого пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону України від 11 січня 2001 року № 2210-III «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210-III), яке полягає у зобов'язанні замовників технічних умов здійснити реконструкцію трансформаторних підстанцій за власні кошти, незважаючи на те, що електроустановки цих замовників не приєднуються безпосередньо до об'єкта, який підлягає реконструкції, а також у включенні в ТУ на приєднання електроустановок зобов'язань про відшкодування витрат на реконструкцію високовольтної повітряної лінії електромереж напругою 10 кВ, зокрема витрат на виготовлення проектної документації та виконання топографічної зйомки, при тому, що до вказаних ліній електроустановки замовники безпосередньо не приєднуються, а реконструкція цих ліній передбачена за рахунок інвестиційних коштів. За порушення законодавства про захист економічної конкуренції на Товариство накладено штраф у розмірі 500 000 грн.

Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 4 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2012 року та Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2015 року, позов задовольнив: визнав нечинним рішення АМК № 7-р/тк.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, АМК з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернувся із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2012 року й ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2012 року і Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2015 року та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову.

На підтвердження наведених у заяві доводів АМК надав рішення Вищого адміністративного суду України від 4 листопада 2015 року (№ К/800/22932/13).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

На думку колегії суддів, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні статті 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом».

Частиною другою статті 4 КАС установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів у порядку іншого судочинства, в тому числі господарського.

Такий інший порядок передбачено, зокрема, частиною першою статті 60 Закону № 2210-III, відповідно до якої заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК повністю або частково до господарського суду.

З огляду на зміст наведених норм справи зі спорів про оскарження рішень (розпоряджень) органів АМК підвідомчі господарським судам і підлягають розглядові за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). Це стосується й розгляду справ за позовами органів АМК про стягнення з суб'єктів господарювання сум штрафів та пені у зв'язку з порушенням конкурентного законодавства, оскільки таке стягнення здійснюється саме згідно з рішеннями відповідних органів, прийнятими на підставі приписів зазначених законів України. Водночас і пунктом 3 частини першої статті 12 ГПК встановлено, що справи за заявами органів АМК з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції, підвідомчі господарським судам. Винятком з цього правила відповідно до положень статті 19 КАС є вирішення справ щодо оскарження рішень АМК з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері державних закупівель.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 13 жовтня 2015 року (справа № 21-711а15).

З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства, відповідно до пункту «б» пункту 1 частини другої статті 243 КАС всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі - закриттю.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Антимонопольного комітету України задовольнити частково.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2012 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2012 року і Вищого адміністративного суду України від 21 січня 2015 року скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. Волков Судді: М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький