П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенди О.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_9 до державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Хмельницькій області (далі - ДПІ), третя особа - управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому (далі - управління ПФУ) про визнання протиправною та скасування вимоги,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 7 серпня 2014 року № Ф-2124-25 (далі - Вимога); зобов'язати відповідача припинити нарахування йому єдиного соціального внеску як фізичній особі-підприємцю (далі - ФОП), який обрав спрощену систему оподаткування.

На обґрунтування позову ОСОБА_9 зазначив, що він зареєстрований як ФОП, перебуває на спрощеній системі оподаткування та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, внаслідок чого йому зменшено пенсійний вік на 10 років, та інвалідом ІІІ групи. Тому відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) він має бути звільнений від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Всупереч вимогам закону ДПІ прийняла Вимогу.

Суди встановили, що ОСОБА_9 зареєстрований як ФОП та є платником єдиного податку.

Відповідно до посвідчення № НОМЕР_1 серії НОМЕР_2, виданого 9 жовтня 2013 року, ОСОБА_9 отримує пенсію за вислугу років і є інвалідом ІІІ групи загального захворювання.

Крім того, ОСОБА_9 є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (посвідчення серії НОМЕР_3 (категорія 2), видане 3 листопада 1992 року), внаслідок чого на підставі статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» йому зменшено пенсійний вік на 10 років.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 11 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23 грудня 2014 року, позов задовольнив частково: визнав протиправною та скасував Вимогу, у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 17 вересня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та прийняв нове - про відмову у задоволенні позову.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, ОСОБА_9 зазначає, що в доданій до заяви ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12 лютого 2015 року по-іншому, ніж в оскаржуваній постанові, застосовано положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ<http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_89/ed_2011_01_01/pravo1/Z970168.html?pravo=1> Просить постанову Вищого адміністративного суду України від 17 вересня 2015 року скасувати і прийняти нове судове рішення - про задоволення його позовних вимог.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_9 не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ не розповсюджується на осіб, які отримують пенсію за вислугу років, призначену відповідно до вимог Закону № 2262-ХІІ, не дивлячись на можливе досягнення ними загального пенсійного віку, необхідного для отримання пенсії за віком. А посилання позивача ОСОБА_9 на те, що він є інвалідом ІІІ групи, не взято до уваги касаційним судом, оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що він отримує пенсію за вислугу років. Доказів того, що у спірний період ОСОБА_9 отримував пенсію по інвалідності суду не надано.

Водночас у наданому для порівняння рішенні касаційного суду цей суд, встановивши, що позивачка є ФОП, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, інвалідом ІІ групи, отримує пенсію по втраті годувальника та досягла 60-річного віку, дійшов висновку, що вона має бути звільнена від сплати за себе єдиного внеску, оскільки на позивачку це право поширюється як на інваліда, незалежно від виду обраної пенсії.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом цієї норми матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є ФОП, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

За приписами частини четвертої статті 4 цього Закону особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Аналізуючи цю норму права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить з її буквального змісту, оскільки наведене регулювання не має очевидної алогічності, суперечності, двозначності.

Отже, право на пенсійне забезпечення, загальні умови призначення пенсій, порядок їх нарахування та розміри визначаються, зокрема, Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» з наступними змінами та Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з наступними змінами (далі - Закон № 1058-ІV).

Згідно із статтею 1 Закону № 1058-ІV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Частина перша статті 9 Закону № 1058-ІV передбачає, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів ПФУ в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

При цьому в статті 10 Закону № 1058-ІV зазначено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

На відміну від пенсій за віком та по інвалідності, правила призначення пенсії за вислугу років регламентуються Законом № 2262-ХІІ.

За змістом статті 7 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.

На підставі системного аналізу зазначених норм матеріального права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI не поширюються на осіб, які хоча і є інвалідами, але отримують відповідно до закону № 2262-ХІІ пенсію за вислугу років.

Таким чином, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому у задоволенні заяви ОСОБА_9 слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_9 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Кривенда Судді: О.Ф. Волков В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький М.І. Гриців П.В. Панталієнко І.Л. Самсін