Постанова ВСУ від 20.05.2015 року у справі №3-158гс15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

верховний суд україни ( ВСУ )

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2015 року м. Київ

Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКолесника П.І.,суддів:Барбари В.П.,Жайворонок Т.Є.,Сімоненко В.М.,Берднік І.С.Лященко Н.П.,Шицького І.Б.,Григор'євої Л.І.,Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., -Гуля В.С.,Романюка Я.М.,Ємця А.А.,Сеніна Ю.Л.,

за участю представників:

товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком» - Крутенко Ю.В,

товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком Новий» -

Забродського В.В.,

публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - Мединського М.М.,

Винника О.П.,

товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Тор»- Чурікової Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком Новий» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23.12.2014 р. у справі

№ 910/1898/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком Новий» до товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком», товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Тор», публічного акціонерного товариства «Омега Банк», публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - реєстраційна служба Головного управління юстиції у місті Києві, про визнання договорів іпотеки недійсними, -

в с т а н о в и л и:

До господарського суду м. Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Ріелком Новий» (далі - ТОВ «Ріелком Новий») із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком» (далі - ТОВ «Ріелком»), товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр «Тор» (далі - ТОВ «НВЦ «Тор»), публічного акціонерного товариства «Омега Банк» (далі - ПАТ «Омега Банк»), публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - реєстраційної служби Головного управління юстиції у місті Києві про визнання недійсними договорів іпотеки, укладених 26.11.2007 р. між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк», а в подальшому - ПАТ «Омега Банк») і ТОВ «Ріелком».

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що зазначені договори іпотеки забезпечували виконання кредитних зобов'язань ТОВ «Ріелком» шляхом передачі в іпотеку належних йому майнових прав на право вимоги отримання у власність нерухомості, яка будується, на той час як чинним тоді законодавством не передбачалося передачі в іпотеку майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.07.2014 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 р., у задоволенні позову ТОВ «Ріелком Новий» відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2014 р. касаційну скаргу ТОВ «Ріелком Новий» залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2014 р. - без змін.

Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову про визнання недійсними договорів іпотеки майнових прав на право вимоги отримання у власність нерухомості, яка будується, у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності. При цьому суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що перебіг позовної давності починається від дати укладення оспорюваних договорів.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 23.12.2014 р. ТОВ «Ріелком Новий» посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ч. 1 ст. 92 та ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 05.02.2013 р. у справі № 5002-22/2251-2012, від 20.12.2011 р. у справі № 5004/546/11 та ухвалу судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.12.2014 р.

У постанові Вищого господарського суду України від 20.12.2011 р. у справі № 5004/546/11 суд касаційної інстанції дійшов протилежного правового висновку, а саме про відсутність підстав для застосування строку позовної давності щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди, зазначивши при цьому, що недійсні угоди не породжують для сторін прав та обов'язків, тому до вимог про визнання недійсними таких угод строки позовної давності не застосовуються. При цьому суд касаційної інстанції визнав помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачем пропущено строк позовної давності, перебіг якого почався з дня укладення спірного договору.

Також у постанові від 05.02.2013 р. у справі № 5002-22/2251/212 суд касаційної інстанції щодо початку перебігу строку позовної давності зазначив, що перебіг позовної давності стосовно вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до

ч. 1 ст. 261 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843302/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1> - від дня, коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або особу, яка його порушила. Зважаючи на викладене та оскільки на момент пред'явлення позову спірні договори не є припиненими, а порушення прав позивача триває, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 31.03.2015 р. у справі

№ 910/1898/14 вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23.12.2014 р.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 16.06.2007 р. між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк», правонаступником якого в свою чергу є ПАТ «Омега Банк», і ТОВ «НВЦ «ТОР» (позичальником) було укладено кредитний договір № 5/71385-Л/2615, за умовами якого банк відкрив позичальникові кредитну лінію, а позичальник зобов'язався повернути кредитні кошти у строки, визначені у графіку, сплатити проценти за користування ними та виконати інші обов'язки, передбачені кредитним договором. Відповідно до умов кредитного договору від 16.06.2007 р. № 5/71385-Л/2615 загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 5 000 000,00 дол. США, цільовим призначенням кредиту є поповнення обігових коштів. У подальшому сторони уклали додаткові угоди до кредитного договору від 10.07.2009 р. № 1, від 27.10.2009 р. № 2 та від 06.01.2010 р. № 3.

26.11.2007 р. між банком і позичальником було укладено кредитний договір № 8/71385-Л/2615, за умовами якого банк відкрив позичальникові кредитну лінію, а позичальник зобов'язався повернути кредитні кошти у строки, визначені у графіку, сплатити проценти за користування ними та виконати інші обов'язки, передбачені кредитним договором. Відповідно до умов цього кредитного договору загальний ліміт заборгованості за кредитною лінією складає 5 000 000,00 дол. США та цільовим призначенням кредиту є поповнення обігових коштів. До кредитного договору від 26.11.2007 р.

№ 8/71385-Л/2615 сторони також уклали додаткові угоди від 08.04.2008 р. № 1, від 29.09.2008 р. № 2, від 10.07.2009 р. № 3, від 27.10.2009 р. № 4 та від 06.01.2010 р. № 5.

Із матеріалів справи вбачається, що з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цими кредитними договорами (основного зобов'язання) між ТОВ «Ріелком» (іпотекодавцем) і банком (іпотекодержателем) було укладено, зокрема:

- іпотечний договір від 26.11.2007 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г.В. за реєстровим № 117 (далі - іпотечний договір № 117), відповідно якого на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передає в іпотеку належні йому майнові права на право вимоги отримання у власність нерухомості, яка будується, а саме майнові права на право вимоги отримання у власність нежилих (офісних) приміщень, які складаються з кімнат із наступними кодами: 101 - 12,28 кв. м, 101,1 - 11,99 кв. м, 102 - 62,73 кв. м, 104 - 37,94 кв. м, 105 - 4,85 кв. м, 109 - 7,68 кв. м, 110 - 7,68 кв. м, 111 - 2,19 кв. м, 112 - 2,19 кв. м, 113 - 215,63 кв. м, 114 - 939,23 кв. м, загальною площею 1 304,39 кв. м, що знаходяться першому поверсі адміністративного будинку за адресою: м. Київ, вул. Горького (Антоновича), 172. При цьому сторони у договорі погодили, що після завершення будівництва і видачі правовстановлюючого документа предметом іпотеки будуть не майнові права, а зазначені нежилі офісні приміщення;

- іпотечний договір від 26.11.2007 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чігріною Г.В. за реєстровим № 121 (далі - іпотечний договір № 121), відповідно до якого на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передає в іпотеку належні йому майнові права на отримання у власність нерухомості, яка будується, а саме майнові права на нежилі (офісні) приміщення: 1) на 1-му поверсі 14-ти поверхової секції адміністративного будинку загальною площею 1304,39 кв. м, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Горького (Антоновича), 172, та які складаються з кімнат з наступними кодами: 101 - 12,28 кв. м, 101,1 - 11,99 кв. м, 102 - 62,73 кв. м, 104 - 37,94 кв. м, 105 - 4,85 кв. м., 109 - 7,68 кв. м, 110 - 7,68 кв. м, 111 - 2,19 кв. м, 112 - 2,19 кв. м, 113 - 215,63 кв. м, 114 - 939,23

кв. м; 2) на 2-му поверсі 14-ти поверхової секції адміністративного будинку, загальною площею 1 535,17 кв. м, які знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Горького (Антоновича), 172, кімнати із наступними кодами: 202 - 5,13 кв. м, 207 - 34,33 кв. м, 218 - 2,20 кв. м, 219 - 8,42 кв. м, 220 - 2,20 кв. м, 221 - 12,55 кв. м, 222 - 14,53 кв. м, 232 - 1455,81 кв. м. Сторони у договорі погодили, що після завершення будівництва і видачі правовстановлюючого документа предметом іпотеки будуть не майнові права, а зазначені нежилі офісні приміщення.

Суд першої інстанції встановив, що на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги від 18.06.2013 р. № 1 відбулася заміна кредитора з ПАТ «Омега Банк» на ПАТ «Дельта Банк».

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду м. Києва від 24.03.2014 р. у справі № 5011-34/1900-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від

18.06.2014 р., за рахунок звернення стягнення на предмети іпотеки за спірними договорами, а саме: нежиле приміщення № 1 на другому поверсі загальною площею 1 126,60 кв. м., нежиле приміщення № 2 на другому поверсі загальною площею 274,80 кв. м., нежиле приміщення № 1а на третьому поверсі загальною площею 1 551,80 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Горького, 172, задоволено грошові вимоги ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором від 26.11.2007 р. № 8/71385-Л/2615 у розмірі 8 049 101,16 дол. США та встановлено спосіб реалізації предметів іпотеки за іпотечними договорами (№№ 115, 117, 121) шляхом проведення прилюдних торгів із початковою ціною продажу, встановленою в ході виконавчого провадження.

При цьому згідно із зазначеним судовим рішенням від 24.03.2014 р. за спірними договорами відбувся перехід права власності від ТОВ «Ріелком» до ТОВ «Ріелком Новий» - на нежиле приміщення № 1 загальною площею

1 126,60 кв. м та нежиле приміщення № 1а загальною площею 1 551,80 кв. м, що знаходяться з адресою: м. Київ, вул. Горького, 172, та до товариства з обмеженою відповідальністю «Ньювіст» - на нежиле приміщення № 2 загальною площею 274,80 кв. м, яке знаходиться на другому поверсі адміністративного будинку, розташованого по вул. Горького, 172, у м. Києві.

Разом із тим, рішенням господарського суду міста Києва від 28.08.2013 р. у справі № 910/7209/13 за позовом ТОВ «Ріелком» до ПАТ «Омега Банк» та ПАТ «Дельта Банк», третя особа: РС ГУЮ у місті Києві, про визнання іпотечних договорів №№ 117, 121 недійсними та зобов'язання вчинити дії, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2013 р. та постановою Вищого господарського суду України від 10.12.2013 р., було встановлено, що на час укладення спірних іпотечних договорів поняття «іпотека майнових прав» та норми регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у Законі України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1> були відсутні, а самі угоди від 26.11.2007 р., у тому числі спірні, було укладено з порушенням положень ст. 5 Закону України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_42/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1> (у редакції, чинній на час їх укладення), оскільки майнові права на об'єкт незавершеного будівництва було віднесено до предмета іпотеки лише 25.12.2008 р. Законом України № 800-VІ <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2013_07_01/pravo1/T08_800.html?pravo=1>, яким внесено зміни до Закону України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1>. Водночас у задоволенні позову ТОВ «Ріелком» було відмовлено у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Проте, як вбачається із матеріалів справи, під час розгляду справи у суді першої інстанції ПАТ «Дельта Банк» звернулося до місцевого господарського суду із заявою про застосування строків позовної давності, оскільки позивач, вимагаючи визнання недійсними спірних договорів від 26.11.2007 р., до суду звернувся лише в 2014 р.

Відповідно до ст. 257 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843298/ed_2014_10_30/pravo1/T030435.html?pravo=1> загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843302/ed_2014_10_30/pravo1/T030435.html?pravo=1> перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2009_11_06/pravo1/VS090583.html?pravo=1> перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843302/ed_2014_10_30/pravo1/T030435.html?pravo=1> - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Із матеріалів справи вбачається, що скаржник - ТОВ «Ріелком Новий» виступило правонаступником ТОВ «Ріелком», до нього перейшли всі права та обов'язки останнього. Отже, усі дії, вчинені до створення правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку замінив правонаступник.

Відповідно до ст. 109 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843140/ed_2014_10_30/pravo1/T030435.html?pravo=1> виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу.

Згідно зі ст. 59 Господарського кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3015/ed_2014_10_30/pravo1/T030436.html?pravo=1> у разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.

При розгляді справи судами встановлено, що відповідно до витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ТОВ «Ріелком Новий» є правонаступником ТОВ «Ріелком», а відповідно до

ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім того, рішеннями судів, про які зазначалося вище, встановлено, що ТОВ «Ріелком Новий» як правонаступник прийняло на себе всі права та обов'язки іпотекодавця за іпотечними договорами №№ 117, 121, а тому строки позовної давності щодо оскарження цих договорів поширюються і на ТОВ «Ріелком Новий».

Отже Вищий господарський суд України дійшов обґрунтованого висновку, що згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843308/ed_2014_10_30/pravo1/T030435.html?pravo=1> сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 11126 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи те, що суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви

ТОВ «Ріелком Новий» слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 11123, 11124, 11126 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелком Новий» відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України.

ГоловуючийП.І. Колесник Судді:В.П. Барбара І.С. Берднік Л.І. Григор'єва В.С. Гуль А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький А.Г. ЯремаПравова позиція по справі № 3-158гс15