Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Терлецького О.О.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Тітова Ю.Г., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Ічнянського районного центру зайнятості Чернігівської області (далі - центр зайнятості) до Державної фінансової інспекції в Чернігівській області (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування пунктів вимоги,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2012 року центр зайнятості звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати пункти 2, 3, 4 вимоги Інспекції від 26 січня 2012 року № 6-18/74 про усунення порушень, виявлених ревізією центру зайнятості (далі - вимоги Інспекції), а саме: відшкодування матеріальної шкоди (збитків), завданої центру зайнятості, у сумі 8515 грн, яка полягала у придбанні товарно-матеріальних цінностей (офісного паперу формату А4 та генератора Defiant DGG 2800) за цінами, що перевищують середню ринкову вартість цих товарів; проведення роботи з контрагентом - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 - щодо відшкодування зайво сплачених коштів у розмірі 356 грн 85 коп.; проведення роботи із відшкодування незаконно виплаченої одноразової допомоги по безробіттю для організації безробітним підприємницької діяльності в розмірі 38 884 грн

94 коп.

Позов мотивовано тим, що відповідач безпідставно дійшов висновків про придбання товарно-матеріальних цінностей за цінами, що перевищують середню ринкову вартість цих товарів, а відтак вищезазначені вимоги є незаконними.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 6 березня 2012 року у задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 6 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2013 року, рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове - про задоволення позовних вимог: визнав протиправними та скасував пункти 2, 3, 4 вимоги Інспекції.

Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що при визначенні розміру збитків відповідач не взяв до уваги норми чинного цивільного та господарського законодавства щодо поняття збитків (шкоди) та відповідальності за завдання шкоди (збитків), а також не врахував, що Положення про Державну фінансову інспекцію України, затверджене Указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (далі - Положення), не містить методики визначення розміру таких збитків.

Різниця, яка виникла між середньою ринковою вартістю на товари (роботи, послуги) та ціною придбання товарів (робіт, послуг) центром зайнятості від контрагентів, у вигляді різниці вартості придбаного паперу та різниці вартості придбаного генератора не містить у собі ознак збитків, оскільки відповідно до норм чинного законодавства та договорів сторони виконали обов'язки в повному обсязі і претензій не мають.

Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, Інспекція звернулась із заявою про її перегляд з підстави неоднакового застосування касаційним судом статті 225 Господарського кодексу України (далі - ГК), пункту 1.3 Порядку взаємодії між органами державної контрольно-ревізійної служби та органами прокуратури, внутрішніх справ і Служби безпеки України, затвердженого наказом Головного контрольно-ревізійного управління України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України від 19 жовтня 2006 року № 346/1025/685/53 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1166/13040; далі - Порядок), частини третьої статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Положення.

На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 7 лютого, 26 березня, 4 та 11 квітня, 5 червня, 14 листопада 2013 року, у яких цей суд зазначив, що відповідно до статті 225 ГК до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства. Аналогічне за змістом визначення матеріальної шкоди та втрати активів міститься в пункті 1.3 Порядку. Отже, придбання за державні кошти товарно-матеріальних цінностей за завищеними цінами є втратою державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, що відповідно до Закону України від 26 січня 1993 року

№ 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2939-XII) дає Інспекції право вимагати відшкодування завданих збитків.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував норми матеріального права, а саме: Закон № 2939-ХІІ, ГК та Положення.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом цих норм матеріального права у подібних відносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно з Положенням Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів <…> (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону

№ 2939-ХІІ, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, що розглядається, Інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня та 13 травня 2013 року (справи

№№ 21-40а14, 21-89а14 відповідно).

За таких обставин касаційний суд дійшов помилкового висновку щодо обґрунтованості заявленого позову.

У зв'язку з наведеним ухвала Вищого адміністративного суду України від

28 листопада 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Державної фінансової інспекції в Чернігівській області задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. Терлецький Судді: М.І. ГрицівМ.Б. ГусакО.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоО.Б. Прокопенко Ю.Г. Тітов