Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Маринченка В.Л., суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_8 до Харківської обласної державної адміністрації (далі - ОДА), Департаменту економіки і міжнародних відносин ОДА (далі - Департамент), ліквідаційної комісії Головного управління економіки ОДА, про скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення вихідної допомоги, моральної шкоди та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2012 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила: визнати неправомірними дії щодо звільнення її за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), скасувати наказ Головного управління економіки ОДА (далі - Управління) від 19 липня 2012 року № 80-к «Про звільнення ОСОБА_8» (далі - Наказ), поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, вихідну допомогу та моральну шкоду.

На обґрунтування позовних вимог вказала, що працювала в Управлінні на посаді головного спеціаліста відділу соціально-економічного розвитку та комп'ютерного забезпечення Управління (далі - головний спеціаліст), стаж державної служби становить 23 роки і вона мала переважне право на залишення на роботі. Крім того, вказала, що рішення про її звільнення є протиправним, оскільки персонального письмового попередження про заплановане звільнення за два місяці до вивільнення вона від роботодавця не отримувала, ліквідація установи мала штучний характер, заява про переведення на роботу до фактичного правонаступника ліквідованої установи була безпідставно відхилена, посад в інших структурних підрозділах ОДА їй запропоновано не було, Наказ підписаний неповноважною особою та не проведено повного розрахунку при звільненні.

Суди встановили, що ОСОБА_8 проходила публічну службу на посаді головного спеціаліста.

Розпорядженням ОДА від 8 травня 2012 року № 277 передбачено припинення Управління шляхом ліквідації. Пунктом 1.1 зазначеного розпорядження передбачено утворення юридичної особи публічного права - Департаменту.

Наказом Управління від 11 травня 2012 року № 51-к передбачено проведення попередження працівників Управління про наступне звільнення у зв'язку з ліквідацією Управління. 14 травня 2012 року позивача було письмово попереджено про наступне звільнення у зв'язку з ліквідацією Управління.

Згідно зі штатним розписом Департаменту на 2012 рік станом на 1 червня 2012 року чисельність працівників структурного підрозділу ОДА - Департаменту - була визначена на рівні 113 осіб, а згодом розпорядженням ОДА від 21 серпня 2012 року № 514 «Про структуру обласної державної адміністрації» - на рівні 102 осіб.

Наказом звільнено ОСОБА_8 з посади головного спеціаліста відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП із виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку згідно зі статтею 44 КЗпП та надано грошову компенсацію за 15 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за 2012 рік.

Відповідно до повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи від 6 березня 2013 року № 1269/10-21/13 та Витягу від 20 січня 2014 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - Єдиний реєстр) 6 березня 2013 року до Єдиного реєстру внесено запис № 14801110007013591 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи - Управління.

Суди справу розглядали неодноразово.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 18 травня 2015 року позов задовольнив частково: скасував Наказ, поновив ОСОБА_8 на посаді головного спеціаліста з 19 липня 2012 року, зобов'язав Департамент виконати вимоги статті 492 КЗпП та запропонувати ОСОБА_8 посаду в Департаменті відповідно до вимог чинного законодавства постановив стягнути з Департаменту на користь ОСОБА_8 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 липня 2012 року по 18 травня 2015 року у розмірі 75 834 грн 63 коп. з вирахуванням відповідних зборів і платежів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 26 травня 2015 року відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_8 про винесення додаткового судового рішення.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 25 червня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнив частково: скасував постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2015 року в частині поновлення ОСОБА_8 на посаді головного спеціаліста з 19 липня 2012 року; зобов'язав Департамент виконати вимоги статті 492 КЗпП та запропонування ОСОБА_8 посаду в Департаменті відповідно до вимог чинного законодавства та прийняв у цій частині нову постанову якою зобов'язав Департамент поновити ОСОБА_8 на посаді головного спеціаліста. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2015 року залишив без змін.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25 червня 2015 року ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 26 травня 2015 року залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 липня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_8 на всі вищезазначені рішення.

Харківський апеляційний адміністративний суд додатковою постановою від 3 серпня 2015 року зобов'язав Департамент поновити ОСОБА_8 на посаді головного спеціаліста з 19 липня 2012 року.

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 3 серпня 2015 року заяву ОСОБА_8 про роз'яснення постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року задовольнив частково: роз'яснив постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року в частині зобов'язання Департаменту поновити ОСОБА_8 на посаді головного спеціаліста з 19 липня 2012 року; в решті вимог про роз'яснення постанови відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 серпня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження на ці рішення.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_8 з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України 235 237 КЗпП просить скасувати всі ухвалені у справі рішення і прийняти нове - про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 березня 2012 року, 26 лютого та 3 грудня 2013 року, 6 березня 2014 року (справи №№ К-2788/09, К-51548/09, К/9991/57084/12, К/800/17692/13 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

На підтвердження невідповідності оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права ОСОБА_8 посилається на постанови цього Суду від 17 жовтня 2011 року та 27 травня 2014 року (№№ 21-237а11, 21-108а14 відповідно).

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на нижченаведене.

За правилами пунктів 1, 2, 5 частини першої статті 237 КАС мотивами перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є, зокрема, неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Аналіз судових рішень наданих ОСОБА_8 на обґрунтування наявності підстав, установлених пунктами 1, 2, 5 частини першої статті 237 КАС, не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права або невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_8 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.Л. Маринченко Судді: М.І. Гриців О.В. Кривенда П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький