Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Прокопенка О.Б.,суддів:Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Романюка Я.М., Самсіна І.Л., Сімоненко В.М., Терлецького О.О., Яреми А.Г., при секретарі судового засідання Шатило Р.П.,

за участю:

позивача ОСОБА_15,

представника заступника Глави Адміністрації Президента України Шимківа Дмитра Анатолійовича (далі - заступник Глави АП, АП відповідно) - Мишковець Оксани Валеріївни, -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_15 до заступника Глави АП про визнання незаконними дій та бездіяльності,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року ОСОБА_15 звернувся до суду з позовом до заступника Глави АП про:

- визнання незаконним ненадання відповіді відповідачем на заяву ОСОБА_15 від 3 грудня 2014 року № 22/063029-26П про досудове врегулювання трудового спору (далі - заява від 3 грудня 2014 року);

- накладення на відповідача штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за порушення вимог статей <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_35/ed_2014_10_14/pravo1/Z960393.html?pravo=1>, 15 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_61/ed_2014_10_14/pravo1/Z960393.html?pravo=1>, 18 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_77/ed_2014_10_14/pravo1/Z960393.html?pravo=1>, 19 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_87/ed_2014_10_14/pravo1/Z960393.html?pravo=1>, 20 Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_99/ed_2014_10_14/pravo1/Z960393.html?pravo=1> (далі - Закон № 393/96-ВР), у тому числі за ненадання відповіді на звернення;

- визнання несвоєчасним надання інформації відповідачем від 17 січня 2015 року № 44-01/80 на запит на надання інформації ОСОБА_15 від 23 грудня 2014 року № 22/102169-26П (далі - запит від 23 грудня 2014 року);

- накладення на відповідача штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за порушення вимог статей <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6/ed_2015_04_09/pravo1/T112939.html?pravo=1>, <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_12/ed_2015_04_09/pravo1/T112939.html?pravo=1>-<http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_26/ed_2015_04_09/pravo1/T112939.html?pravo=1>, 15 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_106/ed_2015_04_09/pravo1/T112939.html?pravo=1>, 20 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_169/ed_2015_04_09/pravo1/T112939.html?pravo=1>, 22 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_179/ed_2015_04_09/pravo1/T112939.html?pravo=1>, 23 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_202/ed_2015_04_09/pravo1/T112939.html?pravo=1> (далі - Закон № 2939-VI), у тому числі за несвоєчасне надання інформації на запит на надання інформації;

- визнання безпідставною відмови в задоволенні запиту на інформацію відповідача, наданої ним у листі АП від 17 січня 2015 року № 44-01/80 на запит від 23 грудня 2014 року;

- накладення на відповідача штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за порушення вимог статей <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6/ed_2015_04_09/pravo1/T112939.html?pravo=1>, <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_12/ed_2015_04_09/pravo1/T112939.html?pravo=1>-<http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_26/ed_2015_04_09/pravo1/T112939.html?pravo=1>, 15 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_106/ed_2015_04_09/pravo1/T112939.html?pravo=1>, 20 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_169/ed_2015_04_09/pravo1/T112939.html?pravo=1>, 22 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_179/ed_2015_04_09/pravo1/T112939.html?pravo=1>, 23 Закону № 2939-VI <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_202/ed_2015_04_09/pravo1/T112939.html?pravo=1>, у тому числі за безпідставну відмову в задоволенні запиту.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_15 зазначив, що відповідач незаконно не надав відповіді на заяву від 3 грудня 2014 року. Крім того, на думку ОСОБА_15, заступник Глави АП несвоєчасно надав відповідь на запит від 23 грудня 2014 року, що є порушенням норм статті 20 Закону № 2939-VI <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_169/ed_2015_04_09/pravo1/T112939.html?pravo=1>, а також безпідставно відмовив йому у задоволенні запиту від 23 грудня 2014 року.

Суди встановили, що 3 грудня 2014 року ОСОБА_15 подав на ім'я Глави АП ОСОБА_20 заяву про досудове врегулювання трудового спору

(вх. № 22/063029-26П), в якій просив розглянути можливість невідкладного поворотного прийняття його на роботу в Головний департамент регіональної політики АП на посаду, яка є не нижчою посади, з якої його, на думку позивача, було незаконно звільнено 24 листопада 2014 року.

За дорученням Глави АП вказане звернення передано на розгляд заступнику Глави АП.

9 і 18 грудня 2014 року, відповідно, заступник керівника Головного департаменту реформування АП - керівник департаменту з управління персоналом ОСОБА_21 і заступник Глави АП провели особисті зустрічі з ОСОБА_15 з приводу можливості поновлення його на роботі. Проте відповідних домовленостей на вказаних переговорах досягнуто не було.

Письмова відповідь на заяву від 3 грудня 2014 року позивачу не надавалась.

23 грудня 2014 року ОСОБА_15 звернувся до Глави АП з листом

(вх. № 22/102169-26П), в якому зазначив про подання ним позову до суду про поновлення на роботі та, посилаючись на необхідність надання суду об'єктивної інформації для ухвалення законного і справедливого рішення, просив надати інформацію про наявність вакантних посад в АП станом окремо на 3 листопада та на 24 листопада 2014 року.

У письмовій відповіді від 17 січня 2015 року № 44-01/80 за підписом заступника Глави АП позивачу повідомлено, що інформацію про наявність вакантних посад у разі необхідності буде надано під час розгляду окружним адміністративним судом міста Києва справи № 826/20382/14 за позовом ОСОБА_15 до АП про визнання незаконним і скасування розпорядження, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

Однак, на думку ОСОБА_15, відповідач несвоєчасно надав відповідь на запит від 23 грудня 2014 року, що є порушенням норм статті 20

Закону № 2939-VI, а також безпідставно відмовив йому в задоволенні такого

запиту.

У зв'язку з наведеними обставинами позивач звернувся з позовом до суду.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 5 червня 2015 року закрив провадження у справі в частині позовних вимог про накладення на заступника Глави АП штрафів.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 5 червня 2015 року в задоволенні позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 липня 2015 року скасував постанову суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність заступника Глави АП щодо ненадання відповіді на заяву від 3 грудня 2014 року; визнав протиправною відмову заступника Глави АП від 17 січня 2015 року № 44-01/80 на запит від 23 грудня 2014 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 листопада 2015 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року залишив без змін.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду касаційної інстанції, представник Глави АП Мишковець О.В. звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2015 року, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 5 червня 2015 року залишити в силі.

На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2007 року (справа № К-5781/06) та 18 червня 2015 року (справа № К/800/16365/14) та ухвалу Верховного Суду України від 13 грудня 2006 року, які, на думку представника відповідача, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 3, 12 Закону № 393/96-ВР та статей 2, 12, 13 Закону № 2939-VI у подібних правовідносинах та щодо невідповідності оскаржуваного судового рішення суду викладеному висновку у постанові Верховного Суду України.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для задоволення заяви немає.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися з мотивів невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Так, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, погодився з його висновками про те, що заява ОСОБА_15 від 3 грудня 2014 року є зверненням в розумінні

Закону № 393/96-ВР, тому відповідач згідно зі статтями 18 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_77/ed_2015_07_02/pravo1/Z960393.html?pravo=1>, 19 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_87/ed_2015_07_02/pravo1/Z960393.html?pravo=1> і 22 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_105/ed_2015_07_02/pravo1/Z960393.html?pravo=1> цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_105/ed_2015_07_02/pravo1/Z960393.html?pravo=1> зобов'язаний був надати на неї письмову відповідь в порядку і строки, визначені цим Законом (максимум у місячний строк). При цьому надання суб'єктом владних повноважень усної відповіді громадянину під час особистого прийому не звільняє його від обов'язку направлення письмової відповіді на звернення, викладене у письмовій формі.

Щодо розгляду запиту ОСОБА_15 від 23 грудня 2014 року, то суд касаційної інстанції також погодився з висновками апеляційного суду про те, що запитувана позивачем інформація про наявність вакантних посад в АП на певну дату належить до публічної, оскільки відповідає всім притаманним їй ознакам, тобто звернення ОСОБА_15 від 23 грудня 2014 року правильно кваліфіковано як інформаційний запит, в задовленні якого відповідач відмовив без посилання на жодну з підстав, наведених у частині першій статті 22 Закону № 2939-VI <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_179/ed_2015_04_09/pravo1/T112939.html?pravo=1>.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про допущення відповідачем протиправних дій і бездіяльності під час розгляду звернень ОСОБА_15 від 3 та 23 грудня 2014 року.

Натомість у наданій для порівняння постанові Вищого адміністративного суду України від 11 жовтня 2007 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність голови Солом'янського районного суду міста Києва, дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріальнго права, зазначивши, що між заявником, який звернувся до голови суду із заявою про повернення державного мита, і суб'єктом оскарження виникли правовідносини, що регулюються

Законом № 393/96-ВР <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2005_01_20/pravo1/Z960393.html?pravo=1>.

В ухвалі від 18 червня 2015 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на пункт 3 частини першої статті 13, частину третю статті 21 Закону № 2939-VI, дійшов висновку про те, що для того, щоб позивач зміг оплатити вартість фактичних витрат на копіювання та друк запитаних ним документів, відповідачі повинні були встановити ці фактичні витрати і надіслати позивачу відповідний платіжний документ. Згідно з частиною другою статті 5 цього Закону розпорядник публічної інформації зобов'язаний не лише оприлюднювати інформацію, але й надавати її за запитами на інформацію.

Водночас колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України не може взяти до уваги ухвалу Верховного Суду України від 13 грудня 2006 року, якою скасовано рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 29 листопада 2005 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2006 року, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Прийняття судом касаційної інстанції таких рішень не є остаточним вирішенням спору, тому на них не може здійснюватися посилання як на підтвердження підстав, встановлених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 КАС.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що Вищий адміністративний суд України ухвалив їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах та про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховий Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви представника заступника Глави Адміністрації Президента України Шимківа Дмитра Анатолійовича - Мишковець Оксани Валеріївни відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Б. ПрокопенкоСудді: М.І. Гриців П.В. Панталієнко В.І. Гуменюк Я.М. Романюк О.А. Коротких І.Л. Самсін О.В. Кривенда В.М. Сімоненко Н.П. Лященко О.О. Терлецький В.Л. Маринченко А.Г. Ярема Л.І. Охрімчук