Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2015 року м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючогоСеніна Ю.Л.,суддів:Барбари В.П.,Берднік І.С.,Гуменюка В.І.,Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,Колесника П.І.,Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І.,Потильчака О.І.,Романюка Я.М.,Шицького І.Б.,Яреми А.Г.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області, Нещерівська сільська рада Обухівського району Київської області, про визнання незаконними та часткове скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів та скасування їх державної реєстрації, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння та визнання права власності на земельні ділянки за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд рішення Обухівського районного суду Київської області від 24 грудня 2013 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2014 року,

в с т а н о в и л и :

У травні 2013 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що Службою безпеки України 16 квітня 2008 року порушено кримінальну справу за фактом легалізації майна, одержаного шахрайським шляхом, за ознаками злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1010/ed_2014_10_31/pravo1/T012341.html?pravo=1> та частиною третьою статті 209 Кримінального кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_908728/ed_2014_10_31/pravo1/T012341.html?pravo=1>. Під час досудового розслідування встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Обухівська РДА) від 31 жовтня 2005 року затверджено матеріали погодження проекту землеустрою та надано дозвіл на розробку проекту відведення земельних ділянок і надання їх у власність чотирнадцяти громадянам, у тому числі ОСОБА_2, ОСОБА_4,

ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 у межах Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області. Розпорядженням Обухівської РДА від 20 грудня 2005 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. На підставі зазначеного розпорядження відповідачі отримали державні акти на право власності на земельні ділянки. У подальшому ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_3, діючи через свого представника ОСОБА_7, подарували належні їм земельні ділянки ОСОБА_6, а ОСОБА_5 подарувала свою земельну ділянку ОСОБА_6 самостійно без представника. Під час досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 із заявами про надання спірних земельних ділянок до Обухівської РДА не звертались, жодних дій щодо оформлення та реалізації цих земельних ділянок не вчиняли.

Таким чином, ОСОБА_6 незаконно став власником земельних ділянок загальною площею 8,2654 га, які входять до складу земельного масиву загальною площею 14,8776 га.

Прокурор просив визнати незаконними та скасувати: розпорядження Обухівської РДА від 31 жовтня 2005 року в частині надання відповідачам дозволу на розробку проекту землеустрою; розпорядження Обухівської РДА від 20 грудня 2005 року в частині затвердження проекту землеустрою відповідачам; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані відповідачам; скасувати реєстрацію державних актів на право власності на землю; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_6 на користь держави спірні земельні ділянки та визнати за державою право власності на ці земельні ділянки.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 24 грудня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 1 квітня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Постановлено визнати незаконними та скасувати розпорядження Обухівської РДА від 31 жовтня 2005 року «Про затвердження матеріалів погодження та надання дозволу на розробку проекту відведення із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на землю 14-ти громадянам України в межах Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області» в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та розпорядження Обухівської РДА від 20 грудня 2005 року «Про затвердження проекту відведення із землеустрою щодо складання державних актів на право власності на землю громадянам в кількості 14 осіб, в межах території Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області» в частині затвердження проекту землеустрою громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_3; визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області, видані ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_6 на користь держави земельні ділянки загальною площею 8,2654 га. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено, рішення апеляційного суду скасовано, залишено в силі рішення суду першої інстанції.

У поданій до Верховного Суду України заяві заступник Генерального прокурора України просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу касаційного суду, а рішення суду апеляційної інстанції залишити в силі, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 116, 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статей 228, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження своїх доводів заступник Генерального прокурора України надав копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого, 16 липня, 3 вересня 2014 року та 23 квітня 2015 року, постанов Вищого господарського суду України

від 15 вересня, 15 листопада 2011 року та постанов Верховного Суду України від 18 вересня (справа № 6-92цс13) та 23 жовтня (справа

№ 6-83цс13) 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Суди під час розгляду справи встановили, що розпорядженням Обухівської РДА від 31 жовтня 2005 року затверджено матеріали погодження проекту землеустрою та надано дозвіл на розробку проекту відведення земельних ділянок для складання державних актів на право власності чотирнадцяти громадянам, у тому числі ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в межах земель Нещерівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Розпорядженням Обухівської РДА від 20 грудня 2005 року затверджено проекти землеустрою ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_3

На підставі вказаного розпорядження відповідачі отримали державні акти на право власності на земельні ділянки.

ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_3, в інтересах яких на підставі довіреностей діяла ОСОБА_7, подарували належні їм земельні ділянки ОСОБА_6, а ОСОБА_5 подарувала свою земельну ділянку ОСОБА_6 особисто.

У квітні 2008 року Службою безпеки України порушено кримінальну справу за фактами шахрайства при легалізації майна (спірних земельних ділянок).

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор не надав належних доказів на підтвердження заявлених вимог, посилаючись лише на кримінальну справу, у якій обвинувального вироку не постановлено, а ОСОБА_6 отримав у власність земельні ділянки відповідно до чинного законодавства.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідачі із заявами до Обухівської РДА про надання їм у власність спірних земельних ділянок не зверталися, дій, спрямованих на оформлення зазначених земельних ділянок, не вчиняли, державних актів на право власності на землю не отримували, тому вимоги про часткове скасування розпоряджень, визнання недійсними державних актів та витребування земельних ділянок є обґрунтованими.

Скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції керувався тим, що доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Апеляційний суд не надав належної правової оцінки доказам і встановленим обставинам справи, висновків суду першої інстанції щодо недоведеності позовних вимог не спростував; не встановивши порушень норм процесуального права при дослідженні доказів у справі й не дослідивши нових доказів, помилково скасував рішення суду першої інстанції.

Проте у наданих для порівняння судових рішеннях судів касаційної інстанції зроблено такі висновки:

- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року суд касаційної інстанції керувався тим, що відповідачка не мала законних підстав для отримання у власність земельної ділянки, державний акт видано їй з порушенням вимог земельного законодавства, а тому висновок суду щодо визнання незаконним та скасування рішення міської ради й визнання недійсним державного акта на землю є обґрунтованим;

- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки особа до міської державної адміністрації із заявами про передачу земельної ділянки у власність та про надання згоди на розробку проекту відведення земельної ділянки не зверталась, то позовні вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на землю підлягають задоволенню;

- у постанові Вищого господарського суду України від 15 вересня

2011 року суд касаційної інстанції керувався тим, що за змістом статті 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Такими є правочини, що спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, зокрема землею. З'ясувавши, що спірні договори були укладені з порушенням установленого законом порядку надання й відчуження земельних ділянок, суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про застосування наслідків нікчемності договорів;

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 116, 118 ЗК України та статей 228, 388 ЦК України.

Разом з тим посилання прокурора в заяві на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року та 23 квітня 2015 року, постанову Вищого господарського суду України від 15 листопада 2011 року, а також постанови Верховного Суду України від 18 вересня та 23 жовтня 2013 року не свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також не дає підстав для висновку щодо невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки у цих справах розглядались спори з іншими, ніж у справі, що переглядається, правовідносинами.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_714/ed_2013_10_24/pravo1/T012768.html?pravo=1> визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 118 ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_725/ed_2013_10_24/pravo1/T012768.html?pravo=1> визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Так, відповідно до частин першої, другої, шостої, сьомої, восьмої, дев'ятої, десятої цієї статті громадяни, зацікавлені у приватизації земельної ділянки подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідно до статті 155 ЗК України в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Отже, земельним законодавством України визначено порядок надання земельних ділянок громадянам України, порушення якого може слугувати підставою для визнання недійсним відповідного акта органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, якщо таким актом порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою.

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (стаття 228 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844741/ed_2014_07_24/pravo1/T030435.html?pravo=1>).

Відповідно до статті 387 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843438/ed_2014_07_24/pravo1/T030435.html?pravo=1> власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Апеляційний суд, керуючись наведеними вище нормами матеріального права, встановивши, що відповідачі із заявами до Обухівської РДА про надання їм у власність спірних земельних ділянок не зверталися, підписи в довіреностях від імені ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 виконані іншими особами, жодних дій, спрямованих на оформлення зазначених земельних ділянок, вони не вчиняли, державних актів на право власності на землю не отримували, а також не уповноважували інших осіб на подальше відчуження зазначених земельних ділянок, ухвалив рішення про задоволення позову.

Суд касаційної інстанції помилково скасував правильне рішення суду апеляційної інстанції, погодившись з висновком суду першої інстанції щодо законності отримання відповідачами земельних ділянок.

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Ураховуючи викладене, ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2014 року скасувати, залишити в силі рішення Апеляційного суду Київської області від 1 квітня 2014 року.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

ГоловуючийЮ.Л. СенінСудді: В.П. БарбараН.П. Лященко І.С. БерднікЛ.І. Охрімчук В.І. ГуменюкО.І. Потильчак А.А. ЄмецьЯ.М. Романюк Т.Є. ЖайворонокІ.Б. Шицький П.І. КолесникА.Г. Ярема